Нещодавно,  коли я перечитував біографію Дмитра Вітовського, мою увагу привернув один факт. Виявляється, що не останню роль у житті майбутнього міністра ЗУНР відіграв отець Наркіз Янкевич, парох с. Межигірці, який працював і в с.Медуха. Постать цього священика мене зацікавила,бо, здається, один із його родичів – о. Петро Янкевич -  виконував своє душпастирювання і  в моєму рідному селі Сільці,будучи парохом Ганнусівки.  До збору інформації про цю родину було залучено власні, архівні та інтернетні ресурси. І ось, що із цього вийшло.
Отець Наркіз Янкевич народився 1838 року в с. Делева Тлумацького повіту. Висвячений у 1862 році. Був священиком у с. Плауче на Львівщині (1862 -1865 рр.), Дунаєві (1866 -1868 рр.), Ракові (1868 -1884 рр.). Будучи парохом у с. Межигірці Устецького деканату (тепер - Галицький район), він також працював і у с.Медуха. Там у 1887 ... Читати далі »

У Комарові, як і в багатьох інших селах Галичини, майже нема жодної родини, яка б не була причетною до визвольних змагань 40-50-х рр. ХХ ст. Керівниками і організаторами благородної боротьби за волю України були місцеві провідники Василь Ворона («Ігор») і Семен Кузь («Залізняк»).Сім десятиліть відділяють нас від подій, які відбулися 14 січня 1945 р. Того дня загинули вісім повстанців у краївці, яку зненацька оточили червонопогонники. Тож давайте зазирнемо в ті січневі дні, відкриємо ще одну сторінку нашої історії, усвідомимо суть трагедії, бо герої не вмирають.Про ці трагічні події з болем у серці згадуємо напередодні 70-х роковин героїчної смерті  боївки «Залізняка» (керівник Семен Кузь).У 1944 р. лоївка «Залізняка» двічі отримала перемогу над загонами енкаведистів у боях поблизу Вікторова й Сокола. Саме 14 січня 1945 року органи Н ... Читати далі »

Газета  «Станиславівські вісти» від 18 січня 1912 року повідомляє про те, як селяни  с. Угринова Горішнього боролися з шинком, шинкарем та корумпованим старостою. Отже,
«Борба з корчмою
В селі Угринові Горішнім ухвалила громадська рада, аби не було в ньому корчми. Так і сталося. Корчми в селі не було – не було й піятики, а деякі грубі приклонники горівки та пива мусіли йти до Станіславова, аби порядно напитися, що їм, розумієся, не було на руку – але для цілого села се було добре.
Не минув, однак, і піврік, аж тут жид, який вже збагатів на хлопській скірі, – отвиряє шинок і показує навіть концесію зі староства здивованим людям. Що сталося, питають люди один другого, -- громадська рада ухвалила аби шинку не було, а жид шинок отворив?
Збираються люди, йдуть до п. старости на послуханє, а п. староста йно каже: зробіть ... Читати далі »

Пропонуємо вашій увазі спогади Тадеуша Ольшанського про єврейський вимір старого Станиславова, які вперше публікуються українською (із книги "Креси Кресів", 2008).
У Станиславові було понад 50 єврейських синагог - від головної монументальної синагоги до менших, розкиданих по всьому місті домів молитви. Найбільша і найкраща синагога радикального крила Мойсеєвої віри, яку називали Темпель, була збудована під кінець ХІХ століття в центрі міста, де площа Міцкевича перетинається з вулицями Фредри і Бєльовського, навпроти театру імені Станіслава Монюшки. Вулицю, до якої прилягала синагога, за польської влади назвали на честь Берка Йоселевича, героїчного полковника Польських Легіонів у Італії, а відтак Князівства Варшавського (нині – вулиця Страчених Націоналістів – ред.). Йоселевич, який був євреєм, загинув у 1809 році у битві з австрійцями під Коцьком і став сим ... Читати далі »