Феномен Гната Мартиновича Хоткевича (1877-1938) українського письменника, музикознавця, театрального режисера, культурно-громадського діяча, композитора, музиканта не лише у поєднанні перелічених іпостасей, а ще й в тому, що це один із небагатьох видатних українців, який відомий всій Україні. Про майстра можна писати багато: згадати і 12-й археологічний з’їзд у Харкові 1902 року (коли Хоткевич підняв питання соціального положення харківських кобзарів і лірників, показавши аудиторії красу автентичного кобзарського виконання), і його безсмертні літературні твори, і Гуцульський театр, і Національний хор, віртуозне виконання та створення бандури харківського типу, але тут ми приділимо більше уваги Хоткевичу як музикознавцю. В 1930-му році у Харкові виходить друком єдина у своєму роді узагальнююча праця Хоткевича «Музичні інструменти українського народу». Книга сполохала чиновників від культури, адже хоткевичева концепція відстоювала національні засади вивчення музичного інструментарію, приділяла увагу в першу чергу питомим українським інструментам. Нищівна критика в умовах жорстокого тоталітаризму, а також нові концептуальні пошуки підштовхнули Гната Мартиновича зробити дипломатичний хід: автор розширив обсяг видання вдвічі, додав масу корисного фактологічного матеріалу, нотних прикладів, ілюстрацій, а також описав не лише українські національні інструменти, але й додав опис інструментарію, що, будучи винайденим не в Україні, активно використовувався на українських теренах. Зазнала значних змін і теоретична база роботи, критерії класифікації інструментів, і, нарешті, на відміну від першого видання – у другому з’явилися ґрунтовний «Вступ» та «Закінчення». Таким чином Хоткевич зняв з себе звинувачення в шовінізмі і одночасно вніс зміни до теоретичного та класифікаційного аспектів роботи, що було результатом багатолітньої музичної практики автора. Під кінець 1937-го року Хоткевич мав на руках нову, переосмислену і переформатовану редакцію своє праці, яку виношував чи не все життя. Та у 1938 році за «участь у контрреволюційній організації» Гнат Хоткевич був заарештований та особливою трійкою УНКВС по Харківській області від 29 березня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 8 жовтня 1938 року. Страшна і до болі «шаблонна» доля українських патріотів 20-30-х років ХХ ст… Рукопис «Музичних інструментів…» опиняється у дружини Хоткевича – Платоніди Володимирівни, а пізніше, після реабілітації Хоткевича у 1956 році – у Львові, в Державному історичному архіві. Довгий час перша редакція книги знаходиться в «спецхранах». Доступ до рукописів Хоткевича теж обмежений. Зовсім недавно у центральному державному історичному архіві у м. Львові вдалося ретельно ознайомитись із рукописами Хоткевича. Виявилося, що рукопис другої редакції «Музичних інструментів…» в ідеальному стані: в ньому немає жодного випущеного аркуша, а сторінки пронумеровано рукою автора… Майже рік копіткої роботи і друга редакція фундаментальної праці нарешті побачила світ. Видання є підручною книгою як для студентів, так і для викладачів музичних закладів з огляду на недоступність першої редакції праці навіть в радянський час. І ще цікава деталь… Після місяців митарств і звернень до Міністерства культури України (а Верховна Рада ухвалила постанову «Про відзначення 135-річчя з дня народження Гната Хоткевича»), упорядник вищезгаданого видання отримав відповідь від Міністерства культури, в якому чорним по білому написано: «Стосовно видання рукопису «Музичні інструменти українського народу» інформуємо, що під час обговорення та затвердження Організаційним комітетом Плану заходів, з нагоди відзначення 135-річчя з дня народження Гната Хоткевича (протокол від 8 червня 2012 року № 1) було висловлено думку щодо вилучення з проекту зазначеної позиції, оскільки вказаний твір, за оцінками фахівців, має більш історичну цінність, ніж практичну. Рішення було схвалено одностайно»… Отже, на думку «фахівців» (які, очевидно, в очі не бачили той архівний рукопис) праця Хоткевича морально застаріла?.. Щоб це з’ясувати – достатньо лише розгорнути ще «свіженьку» книгу і збагнути всю актуальність, дивовижну енциклопедичність знань та педагогічний спосіб письма автора. Ave Хоткевич! О. ДЕРКАЧ, доцент Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, часопис "Гуцульський край" |
