В Івано-Франківську презентують книгу "Велика війна у маленькому місті. Фотоісторія Станиславова часів Першої світової війни".
Автори: Іван Бондарев, Олег Гречаник, Володимир Шулепін. Видавництво : Івано-Франківськ, "Мантикора", 2015.
Пройшло сто років як закінчилась Велика війна, що її ми звикли називати Першою Світовою. Її грандіозні і криваві битви дещо призабуті завдяки революціям та ще одній світовій.
Проте, саме Велика війна визначила історію останнього століття, саме вона призвела до становлення модерного, а, зрештою, й постмодерного світу. Без розуміння подій 1914-1918 років не розібратись у сьогоденні. Тому ми збираємо мозаїку Великої війни з вцілілих фрагментів – мемуарів, артефактів, фотографій.
Книга «Велика війна у маленькому місті» долучає до цієї мозаїки унікальну (й уперше оприлюднену у такому обсязі) збірку ... Читати далі »

У відділі краєзнавчої літератури в рамках циклу „Краєзнавство Івано-Франківщини в іменах” функціонує виставка однієї книги „Микола Домашевський: велет духу гуцульського”, присвячена 90-літтю від дня народження відомого історика і краєзнавця, діяча української діаспори, уродженця с. Микуличин Миколи Домашевського.
Проживаючи у США, доктор економічних наук Микола Домашевський свою головну діяльність присвятив організації гуцульського громадського життя як в США, так і в Україні.
Ним в Чикаго утворено Гуцульське товариство „Чорногора" (1996), Гуцульський дослідний інститут (1968), організовано „Конференцію Гуцульських товариств Амкерики і Канади" (1971). Він -  засновник світового журналу „Гуцулія" (1965) та головний редактор багатотомного видання „Історія Гуцульщини", що експонується на виставці.
... Читати далі »

У вівторок, 20 жовтня, в залі засідань міськвиконкому відбувся офіційний старт аудіоекскурсій Івано-Франківськом. Відтепер прогулятися романтичними вуличками та довідатися про загадкові таємниці Франківська можна за допомогою аудіогідів.
На вибір слухача пропонуються 2 аудіотури — «Івано-Франківськ загадковий» та «Івано-Франківськ для закоханих». З Франківськом можна познайомитися не тільки українською мовою, але й англійською, польською, німецькою та російською.
Загальний бюджет проекту становив понад 23 тисячі Євро (грантом отримали 10 тисяч, решта 13 тисяч власний внесок МВК).
У рамках проекту для Івано-Франківська закупили 30 пристроїв для аудіоекскурсій, встановили 60 інформаційних покажчиків, надруковали 6000 туристичних путівників англійською, польською та українською мовами, випустили 30 тисячтуристичних мап українською, польсько ... Читати далі »

Під егідою обласної організації Національної спілки краєзнавців України вийшла  книга члена Спілки краєзнавців Світлани Флис  «Гуцульський дивосвіт», друк  якої здійснений в Івано-Франківському видавництві «Нова Зоря» за фінансової підтримки БО «Всеукраїнський Благодійний Фонд Юрія Дерев’янка».  
Презентація книги відбулася в колі краєзнавців, колег, майстрів народного мистецтва 5 жовтня 2015 року в центральній Надвірнянській районній бібліотеці. 
Світлана Семенівна – краєзнавець за покликанням і станом душі, досліджує історію Карпатського краю, етнографію Гуцульщини. Як людина залюблена в Гуцульщину, її звичаї, традиції вона не тільки  переживає, щоб це народне мистецтво не зникло, збереглось, але й докладає зусиль для його збереження. Світлана Флис  працює старшим науковим працівником музе ... Читати далі »

У кожного є свої таргани в голові. Тільки у більшості вони сидять тихо, а в когось проявляють ґіперактивність.
У 1900 році у Станиславові жив лікар Симон Клаар, у якого таргани отримали беззаперечну перемогу над здоровим глуздом. Шановний доктор винайшов засіб від чихання, який активно рекламував, заклеївши афішами половину міста. Однак чудо-ліки виявились неефективними та й сам винахідник швидко став об’єктом насмішок.
Молодь відверто знущалася зі старого, навмисно голосно чихаючи в його присутності. Той страшенно нервував, лаяв «чихунів», а коли це не допомагало, колошматив їх палицею. Обурені жертви подали до суду й лікаря змусили публічно вибачитись.
Але він не заспокоївся і перейшов у контрнаступ. Найбільше своїм чиханням його діставали пани Гофріхтер, Шор і Валахов. Клаар розпочав з ними судову тяганину та вимагав публічно заборонити чихати в ... Читати далі »

... Читати далі »

Кажуть, що не можна будувати на цвинтарях, бо нічого доброго з того не вийде. Наступна історія є цьому яскравим підтвердженням.
Триста років тому сучасна «стометрівка» була звичайною дорогою на Тисменицю. Попри неї стояв дерев’яний костел святого Юзефа, зведений у 1732-му. Довкола нього був католицький цвинтар, де ховали мешканців Тисменицького передмістя.
Коли Галичину захопили австрійці, вони створили загальний християнський цвинтар — десь у кілометрі від міста, а решту ліквідували. Після пожежі наприкінці XVIII cтоліття костел вже не відновлювали й близько 1802-го розібрали. Лише у 1821 році ділянку придбав перший станиславівський поштмейстер Ян Кнорек. Він збудував там пошту і власний будинок — усе це згоріло під час «мармулядової» пожежі…
Відбудовою міста займався бургомістр Ігнаци Камінський. Він не забував і про ... Читати далі »

Вважалося, що зі станиславівської в’язниці Діброва неможливо втекти. Але люди кажуть, що коли не можна, але дуже хочеться, то можна все. Перший український терорист Мирослав Січинський довів, що це таки правда.
Вбивцю галицького намісника зі Львова до Станиславова везли потягом, в окремому купе. Аби не втік, руки скували кайданами, що тоді називали «ланцюхами». Січинського конвоювали двоє дозорців-поляків. До в’язня вони ставились із певною симпатією і втішали, як могли. Мовляв, хлопче, не турбуйся, усі 20 років ти навряд чи відсидиш. Бо цісар – чоловік старий, незабаром помре, буде амністія, тож пару років скинуть. Потім коронація нового монарха, ще одна амністія. Народиться в нього дитина – ще «скидка», дивишся – половину терміну тобі пробачать.
29 липня 1909 року Січинський увійшов крізь головну браму станиславівсько ... Читати далі »

Давній особняк у міському парку постійно привертає увагу  мешканців міста і його гостей. Якщо запитати у пересічного городянина, що то за будинок, відповідь буде: «Це палац  Ромашкана». Та і чого сумніватися?   Адже на фасаді віднедавна золотом сяє напис «FRANCISZEK ROMASZKAN». Це справді палац Ромашканів, але це лише частина правди. Тому що ще до того, як в місті появилися Ромашкани, тут осіли Дошоти, які згодом поріднилися. У писаннях і розповідях про цей палац є багато вигадок і помилкових тверджень, які намагатимемось виправити у цій статті.  Досить сказати, що досі будівництво особняка приписується не тій людині.
Обставини прибуття родини Дошотів до нашого міста дослідив краєзнавець Іван Бондарев. У останні роки ХVІІІ ст. до Австрії, в Галичину прибув, утікаючи від Французької революції, барон Йозеф Дошот (1775 – бл. 18 ... Читати далі »

... Читати далі »

У Богородчанському районі побувала делегація з Республіки Хорватія у складі представників комітету з відновлення поховань в Україні міста Загреба та Загребської спілки ветеранів Вітчизняної війни 1991-1995 років.
Голова комітету Івіца Панчич, голова спілки ветеранів Валентино Райкович та члени спілки Желько Мар’янович, Драган Умічевич та професор, завідувач кафедри української мови та літератури Загребського університету Євген Пащенко зустрілися з Глибівським сільським головою Михайлом Соловеєм та першим заступником голови районної державної адміністрації Ростиславом Зарембою. Сторони досягли взаємних домовленостей щодо проведення робіт з впорядкування місця поховання хорватських воїнів, які загинули в роки Першої світової війни, повідомляють ”Вікна” з посиланням на прес-службу Богородчанської РДА.
Близько півсотні могил знаходяться на подвір’ї церк ... Читати далі »

Чотири кулі для графа
Раніше державні мужі були доступніші, ніж сьогодні. Наприклад, цісарський намісник Галичини граф Андрій Потоцький. Кожної неділі, незважаючи на вихідний день, він приймав відвідувачів – з 12 до 15 години. Аудієнції відбувались у будинку Галицького намісництва, де тепер міститься Львівська ОДА. Будь-хто із мешканців краю міг записатися на прийом та передати високому начальству своє прохання чи скаргу. Кожного граф зустрічав у власному кабінеті, вдягнений в мундир державного службовця, із орденом Золотого руна на грудях.
... Читати далі »

Книга івано-франківського краєзнавця та журналіста газети «Репортер» Івана Бондарева «Легенди і бувальщини Івано-Франківська» бере участь у рейтингу «Книжка року 2015». Вона лідирує у номінації «Краєзнавча і туристична література». Про це повідомляє Буквоїд.
Оскільки остаточні місця визначать по оцінюванні усього річного асортименту в грудні, видання оприлюднило по сім найцікавіших книжок у кожній підномінації за абеткою без зазначення місця (за першою літерою бібліографічного рядка).
«Легенди і бувальщини Івано-Франківська» вийшли навесні у видавництві «Лілея-НВ». Урбаністичний фольклор — саме так можна охарактеризувати цю збірку. Сюди увійшли кращі легенди і бувальщини Івано-Франківська радянської доби та ери незалежності.
Із нашим краєзнавцем конкурують:
Аркадій Третьяков. Привіт з ... Читати далі »

Абсурдність ситуації з фактичною пам’яткою архітектури полягає в тому, що за документами казарма є звичайним собі будинком, який входить в зону регулювання забудови парку і призначена для збереження особливостей візуального сприйняття пам’ятки, охорони і відновлення її активної ролі в композиції та пейзажі міста, інформує Фіртка з посиланням на Коломийські вісті.
Тривалий час об’єкт залишався поза увагою, була навіть ідея перенести сюди служби та відділи міськвиконкому. На одній з сесій міської ради 2004 р., де вирішувалось питання про передачу земельної ділянки в оренду, тодішній народний депутат України Володимир Мойсик переконував присутніх, що в приміщеннях казарми згодом відкриють Гуцульський університет. Університету ніхто не побачив, ба навіть не розпочиналися цю справу, а через два роки будівля отримала нового, уже п’ятого власника.
Споруду ... Читати далі »

Нещодавно працівники Національного заповідника «Давній Галич» обстежили оборонні укріплення дитинця колишньої столиці Галицько-Волинської держави у с. Крилос. Марія Костик, Квітослава Тимус та Іван Драбчук пройшлися по давніх валах, зробили певні узагальнення, висунули свої припущення щодо можливого варіанту планування укріплень давньої столиці.
Треба сказати, що тема досліджень оборонних валів Галича у літературі ще не має достатнього висвітлення. Найбільше до цієї справи долучилися дослідники Лев Чачковський та Ярослав Хмілевський, які у 20-тих роках минулого століття обстежили, описали та зафіксували на картах і схемах цілу систему оборонних укріплень міста Галича ХІІ – ХІІІ століть. З того часу цю тему побічно піднімали у своїх дослідженнях й інші учені. Однак більшість з них використовувала уже висвітлений у науці матеріал, а дослідники-археологи обстежува ... Читати далі »

Знаний на Прикарпатті літератор і краєзнавець, лауреат премії ім. І. Вагилевича Василь Романюк відомий передусім як автор уже серії видань. Зокрема, його перу належать трилогія «Богові і Україні» (до речі, побачило світ уже її друге, доповнене видання про історію українського народу та його Церкви), а також книжка «Місто між двома Бистрицями», приурочена до 350-річчя Івано-Франківська, історичні нариси «Підемо і приймемо хрещення», присвячені 1025-літньому ювілею хрещення Руси-України, та «Апостол єдності і віри» — до 150-річчя від дня народження митрополита Андрея Шептицького. А ще пан Василь недавно видав перший томик нового задуманого трикнижжя — «Під покровом Богородиці» — про історію містечка Богородчан і місцевої церкви. і саме в цих рамках він досліджує унікальний стародрук — богородчанський Пса ... Читати далі »

Коли ще не було автомобілів, роль таксі виконували фіакри – коляски з кіньми. Вони гуртувались у кількох визначених для цього місцях – навпроти теперішнього готелю «Дністер», біля пасажу Гартенбергів, на початку Бельведерської та ще на парі «парковок».
Та найбільш «хлібною» стоянкою вважалася площа перед вокзалом, його тоді називали колійовим двірцем. На старій австрійській поштівці видно величезну чергу кінних екіпажів, яка викликає повагу до залізничного сполучення Станиславова.
Австрійців змінили поляки, але фірмани й надалі возили клієнтів, незважаючи на те, що в 1934 році у місті вже було й 68 таксомоторів. Не зникли фіакри і за німецької окупації, однак тепер вони возили пасажирів за новими правилами.
Позачергово обслуговували стовідсоткових німців – тих, що з Фатерлянду. За ними йшли фольксдойчі (етнічні ні ... Читати далі »

Наприкінці ХІХ століття одним із найзаможніших людей Станиславова був Касель Кіслер — керівник ортодоксальної єврейської громади міста. Йому належали кілька кам’яниць, зокрема й двоповерховий готель «Цент­ральний», що на розі теперішніх Шевченка і Січових Стрільців. Перший раз заклад згадується у 1890 році.
У 1912 році Кіслер продав будинок і ділянку греко-католицькій капітулі (дорадчий орган при єпископі, що складається з представників вищого духовного сану). Духовні отці розпочали зведення великого прибуткового будинку, доручивши розробляти проект модному архітектору Фредерику Янушу. Старий готель зруйнували.
А восени наступного року будову завершили. В центрі міста постала імпозантна чотириповерхова кам’яниця з двома парадними фасадами, великими мансардними приміщеннями та елегантною вежею із годинником. Неповторності їй придала колонад ... Читати далі »

– У Коломиї поховано сім цадиків, тобто святих, шість з яких – на цвинтарі по вулиці Оренштайна. В Умані похований лише один такий святий. Розумієте, що для нас означає це місце? – наголошує голова Коломийської єврейської громади Яків Заліщикер і вказує на міський сквер з боку вулиці Петлюри.
Минулого тижня, як пояснює пан Яків, всі входи до скверу були на замку, бо днями планують розпочати реалізацію проекту благоустрою меморіального комплексу.
У четвер, 17 вересня, у соцмережах коломияни почали бити на сполох: міський сквер, який простягається від вулиці Петлюри до міського озера – зачинений. Звичне місце відпочинку коломиян, а для мешканців вул. Леонтовича цей парк ще й значно коротить шлях з дому до роботи і навпаки.
Люди, які того дня навідалися до парку, побачили оголошення на аркуші формату А4 такого змісту: «У зв’язку з роб ... Читати далі »

Боротьба наших краян у ХХ ст. за власну державність вивела на історичну авансцену цілу плеяду непересічних постатей, які своїм життям творили Україну. Однією з таких був видатний тлумачанин державотворець, доктор права, галицький адвокат, просвітянин, посол Галицького сейму та Польського сенату, голова Української радикальної партії, міністр ЗУНР Іван Макух. 17 вересня відзначили його 143-тю річницю від дня народження.
Іван Макух — людина складної долі, сповненої злетів та падінь, яка залишила помітний слід в історії нашого краю й України. Нагадаємо, що він відкрив власну адвокатську канцелярію в Товмачі 1 січня 1907 р. На той час у Галичині було доволі мало адвокатів, які б відстоювали українські інтереси в судах. За короткий період Макух здобуває авторитет серед місцевого населення й розширює свою правничу діяльність. А ще його оселя також стає місцем зборів громадсько-п ... Читати далі »

Його біографія — а це життєпис одного з найкращих українських командирів оперативно-тактичної ланки доби початку визвольної боротьби — нагадує пригодницький роман. Немає сумніву, що у США вона могла би стати основою для створення голлівудського блокбастера. Активна участь у Першій світовій на різних командних посадах у Легіоні українських січових стрільців (УСС), у бойових діях на теренах Галичини й центральної України протягом 1918—1920 рр., полони і втечі, робота в Галицькому бюро при РКП(б) у Москві й резидентурі радянської розвідки за кордоном, загибель на Соловках — це далеко не повний перелік життєвих віх цієї людини. Але водночас в її долі — й надто багато загадок і таємниць... 
Так деякі дослідники української історії XX століття пишуть про вихідця із сучасної Верховини — Осипа Букшованого (псевдо — О. іванович), відомо ... Читати далі »

Ще 1972 року облвиконком своїм рішенням затвердив перелік об’єктів міста Коломиї, які перебувають на державному обліку, тобто пам’ятки історії та монументального мистецтва місцевого значення. Їх 35. Крім пам’яток місцевого значення були ще дві пам’ятки національного значення: церква Благовіщення та дзвіниця цієї церкви. Щоправда, в той час не було великої потреби щось робити з цими пам’ятками. Як-не-як, місто було радянське і основний наголос робився на промисловому потенціалі та виробничій перспективі. А туристів у період СРСР до Коломиї не допускали.
Тому місто залишалося сірим, невиразним, хоча будівлі ніхто не нищив. Натомість появилися еклектичні моменти в нашій міській забудові. Мов Пилип з конопель вигулькували споруди соцреалізму — пошта, універмаг «Коломия», будинок побуту, будинок торгівлі, які створювали міську дисгармон ... Читати далі »

У Галицькому районі відбулися українсько-польські урочистості в селі Дитятин, де у вересні 1920 року точилася битва 8-ї кавалерійської дивізії та 123-ої бригади червоних козаків під командуванням Примакова з 4-ою батареєю 1-го польського полку гірської артилерії під командуванням капітана Зайонца. В результаті бою загинуло 97 вояків.
У пам’ятних заходах взяли участь представники польського уряду, сейму, генерального консульства Республіки Польща у Львові, а також офіційних урядових, представницьких та культурних громадських кіл України та Польщі, священики римо-католицької, греко-католицької та православної церков, жителі села Дитятин, повідомляють ”Вікна” з посиланням на прес-службу Галицької РДА.
Серед почесних гостей — Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Генріх Літвін. Районну владу представляли голова райдержадміністрації Ярослав Бартк ... Читати далі »

У відділі краєзнавчої літератури обласної універсальної бібліотеки ім. І.Франка в рамках циклу „Краєзнавство Івано-Франківщини в іменах” функціонує книжкова виставка „Михайло Паньків: етнограф, музеєзнавець, громадський діяч”, присвячена 75-літтю від дня народження відомого краєзнавця, кандидата історичних наук, заслуженого працівника куль¬тури України, лауреата обласної премії ім. І. Вагилевича.
Народився Михайло Паньків у селі Вербівці Городенківського р-ну. Закінчив Снятинський культурно-освітній технікум, Івано-Франківський педагогічний інститут. Впродовж багатьох років був директором Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею, нині викладає етнологію в Прикарпатському національному університеті. 
Михайло Паньків є дослідником матеріальної і духовної культури Покуття, історії окремих населених пунктів. Він був організатором створе ... Читати далі »

Під такою назвою в Яремчі на території Карпатського національного природного парку відкрили перший в області унікальний парк-музей просто неба, де представлено точні міні-копії найвизначніших пам’яток архітектури і цікавинок Яремчанщини та Верховинщини. Це церква-корабель, залізниця з мостами-віадуками, обсерваторія на горі Піп-Івані, збудований без жодного цвяха ресторан «Гуцульщина», хата-рражда та ін. Проект втілили в життя ГО «Центр соціальних та ділових ініціатив» і Карпатський НПП.
За словами екскурсовода Андрія Василіва, який працює у парку-музею, ця туристична атракція передовсім має освітньо-пізнавальну функцію. Саме тут відвідувачі більше дізнаватимуться про історію, культуру, традиції, побут гуцулів. Оглянувши ті чи інші цікаві об’єкти в мініатюрі, довідавшись про їхню унікальність, відвідувачі зможуть податися до них і побачити їх ... Читати далі »

«Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу»
(Квітка Цісик про другу записану збірку пісень «Два кольори»)
Вона завжди мріяла жити в Україні, але була тут всього один раз. Її добре знав і чув весь світ, американці навіть підрахували, що голос Квітки Цісик лунав 22 мільярди разів в різних радіоефірах, з екранів кінотеатрів, на телебаченні. Згодом вона прийшла і до нас - унікальним сопрано зазвучали у її виконанні «Два кольори», «Я піду в далекі гори», «Чорнобривці». 
Незважаючи на всесвітню славу, ім’я Квітки Цісик, на жаль, малознане в Україні. Щоб вшанувати пам'ять американської співачки українського походження, яка зачарувала світ українською піснею і водночас популяризувати рідну пісню та ... Читати далі »

28 серпня у мальовничому селі Лолин Долинського району розпочалось літературно-мистецьке свято Франкової поезії. Місце проведення вибрано не випадково - Лолин називають столицею Франкового серця, адже тут жила Ольга Рошкевич – його перше кохання.                                        
Щорічно Франкові читання збирають відомих письменників, поетів, прозаїків, журналістів та інших поціновувачів творчості Великого Каменяра. «Не можна не схилитись в довічній пошані перед невпокійливим розумом Генія, перед тими роботящими руками, які так невсипущо, так самозречно, до самого скону трудилися задля України, задля свого народу, - з такими словами звернувся до присутніх у вітальному виступі директор Івано-Франківського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді, ... Читати далі »

Уже 10 рік у Івано-Франківську функціонує «Музей родинних професій». Авторство такого музею належить краєзнавцю, репортеру, лауреату багатьох премій, заслуженому журналістові України – Фабриці Роману Михайловичу. Ідею Роман Михайлович побачив уві сні, а через рік втілив її в життя.
Девіз музею від "Від плуга до комп’ютера". Музейна експозиція розповідає про 150 родинних професій за останні двісті років. Були в родині свої пасічники й архітектори, залізничники й вчителі, ковалі й лікарі, будівельники та геологи, шахтарі й музиканти, а ще агрономи, зоотехніки,  садоводи…
Музей особливо цікавий і захоплюючий своїм розмаїттям представлених експозицій, предметів багатьох професій і захоплень родини Фабрики Р.М. За визнанням журналу «Фокус» творіння Романа Фабрики входить в п’ятірку музеї України в яких не занудьгує ... Читати далі »

У серпні цього року з нагоди 75-річчя від дня народження краєзнавця, письменника, поета, фольклориста, історика, теоретика української літератури та етнокультури, пресознавця, педагога, академіка Володимира Качкана в Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І.Франка та обласній бібліотеці для юнацтва було представлено розгорнуту бібліотечну виставку «Творчі береги й духовні обереги В. Качкана».
На виставці були представлені монографічні серіали, що є основним в цьому напрямку: «Українське народознавство в іменах», «Хай святиться ім’я твоє: історія української літератури і культури в персоналіях (ХVІІІ – XXI ст.)», «Віщі знаки думки, серця і руки: Антологія українського автографа», «Постаті», «Сповідь душі: Ярема Гоян в ограненні часу», вибір праць у 3-х томах «На гр ... Читати далі »