П`ятниця, 2019-09-20, 8:36 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Грудень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
 
Архів новин
Головна » 2011 » Грудень » 16 » А за плечима – 90 літ
6:04 PM
А за плечима – 90 літ
Правда про минуле. Вона розкриває перед нами свої таємниці про боротьбу за українську державу і викликає гордість за рідний край і героїчний народ, який ішов на самопожертву в ім’я волі і незалежності. Лише знаючи правду про минувшину, кожен з нас може стати свідомим громадянином і свідомим українцем, який не пошкодує зусиль для розбудови і зміцнення рідної держави.
Сьогодні ми поведемо мову про людину, яка, пройшовши героїчний гарт в загонах УПА, загартувавши волю в сталінських таборах, залишилася вірною ідеї вольності і свободи рідної України.
Народився Григорій Лужний у селі Бабин Зарічний Калуського району. Рано втратив батька, який повернувся з численними пораненнями з Першої світової війни. У 1939 році в армію мобілізували старшого брата, який потрапив у госпіталь, а пізніше – у полон до німців. У 1941 році брат повернувся в Україну. На теренах Калущини працювало підпілля ОУН. Братові запропонували співпрацю. Він пішов з повстанцями і повернувся лише через місяць. Переодягнувся і знову пішов. Воював у сотні «Гонти» куреня «Різуна».
Вся домашня господарка залишилася на плечах Гриця. Та недовго. Прийшли німці і забрали хлопця на роботу у селище Вигода Долинського району. Вдома залишилися мама і сестра.
– Працювали ми у деревообробних цехах. Виготовляли щити для бараків, – розповідає Григорій Іванович, – праця була непосильною. Люди працювали тяжко і впроголодь. Нелюдські умови змушували нас вдаватись до стихійних заворушок. 
А потім ми почали створювати підпільні групи, які ставили за мету згуртування національно свідомих громадян для агітаційної та політичної роботи. Частина з нас не виключали й збройного варіанту розвитку подій. Зрештою, у важких умовах, спричинених окупацією, треба було готувати людей до непередбачуваних варіантів. 
Про це знали наші повстанці у лісі. Готували нас до великого повстання. Ми розвідували, скільки зброї у німців, що знаходиться на складах. Нам з лісу повстанці доставляли розібрану зброю. 
Однієї ночі, не без допомоги повстанців, ми роззброїли охорону, знищили німецький гарнізон. Частина з нас, у тому числі і я, пішли у партизанку. Саме там я пройшов військовий вишкіл і повстанський гарт. Боротьба була запеклою.
З метою збереження людей командування УПА розпускає великі відділи і залишає лише невеликі боївки. Чимало повстанців повертаються до рідних домівок. У 1944 році повернувся у Бабин Зарічний і я. Німця з нашої області вже вигнали. Та нас окупував інший ворог – більшовики, які створили пекельні умови життя на нашій рідній землі. Але ми не скорилися, не склали зброю.
На той час вже заарештували брата. Та й за мною слідкують сексоти. І все ж я продовжував працювати з партизанським підпіллям. У 1945 році, восени, мене таки здали енкаведистам. Відоме й прізвище зрадника – Зварич. Він був родом із села Вістова.
Григорія Лужного перевезли до Станіслава, звідти до Львова. А далі була довга дорога у порт Находка. Звідти баржами в’язнів перекинули на Чукотку в бухту у Заливі Хреста. 
Довкола були сніги, де-не-де чагарники і страшенний мороз, який проймав до кісток. Кілька днів жили у наметах. За той час будували бараки з дерева, яке доставляли кораблями. Та головним завданням, поставленим перед в’язнями, було спорудження у мерзлоті понад 100 км дороги через тундру та моста через ріку до золотоносних шахт. Умови проживання були жахливими. Та ще гіршими – умови праці на дорозі. Все виконувалося вчучну. А вздовж об’єкту – колючий дріт і вартові із зброєю. Випадки були різні. Було й рукоприкладство з боку охоронців. Не обходилось і без трагічних випадків. Ми втрачали друзів, 
– На Чукотці я перебував впродовж семи років, потім мене етапували у Магадан, – продовжує розповідь Григорій Іванович,– поселили нас в бараки у бухті Ногаєво. Сформували бригади, які працювали у три зміни в порту. 
Мене направили на курси механізаторів, працював у порту кранівником, а коли закінчив курси водіїв, пересів на машину.
Мій 19-річний термін ув’язнення добігав кінця. Я вже мав можливість виходу у місто. У цей час звільнялися й наші дівчата. Доля звела мене із львів’янкою Анною Газдою. Одружилися. Проживали на поселенні. А у 1964 році нам дозволили виїзд на материк. Ми вже мали двох донечок. 
Поверталися додому через місто Караганду, де на поселенні були мама з сестрою, яких виселили у 1947 році і брат (після 15-ти років таборів). Вони так і не повернулися в Україну. Похоронені у Казахстані. 
Я ж приїхав до рідного села. Хотів влаштуватись на роботу у місті Калуші у виробниче об’єднання «Хлорвініл». Та без прописки не взяли. Через родича дружини влаштувався у гідроцех Бурштинської ДРЕС. У Бурштині ми й замешкали. Сьогодні одна дочка працює в музичній школі, друга живе у місті Краснодон на Луганщині.
Говорити старенькому важко, адже за плечима 90 літ, які зустрів лише вчора. Дають про себе знати болячки, набуті у таборах. Відійшли у вічність побратими. Хто у бою, хто у таборах, а хто вже у вільній Україні. 28 років тому залишився й без дружини. На одній з луганських шахт загинув зять. Та Григорій Іванович свято береже пам’ять про них, про тих, хто був поруч. А уся його надія на нашу молодь, яка має виправдати сподівання борців за незалежну Україну.
Ярослав Поташник, "Галицьке слово"

Переглядів: 412 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019