У юному віці Іванні Шмериковській-Приймі пророкували майбутнє видатної піаністки, славу вона здобула як камерна співачка, а в зрілі роки розкрився її малярський хист і талант композитора духовної музики. Ще вона писала музикознавчі й просвітницькі статті, була прекрасним педагогом, лектором і диригентом. Хоч її багатогранне обдарування розквітло в рідному краї, «мистецький полудень» настав у еміграції, в яку вона подалася після Другої світової. Іванка росла у священичій родині з давніми культурними традиціями. Її прадід о. Йосиф Шмериковський був членом Руської Ради в 1848 році, батько – о. Євстахій – відомим культурним діячем Станиславівщини. Коли Іванка 1898 року прийшла на світ, він був парохом у Надвірній та викладав релігію у місцевій школі. У 1904 р. його перевели до Угорників, тож подальше життя дівчинки проходило в цьому селі та в Станиславові. Про сім’ю Шмериковських тепло написав у своїх «Спогадах» видатний співак Михайло Голинський: «Парох о. Євстахій був культурний, спокійний і активний громадський діяч. Він мав великий вплив на своїх парохіян. Їмость Шмериковська, з роду полька (драматична артистка), полюбила наш нарід і ввесь свій час присвячувала вихованню молоді, найбільше дівчат – майбутніх жінок і матерів, яких вчила вишиття, куховарення, виховування дітей – словом, була для села неначе народним виховуючим університетом. Вона мала двох дітей – сина Адама і дочку Іванку, дуже здібну піаністку, яка стала моєю акомпаніяторкою не лише тоді в Угорниках, але і пізніше, коли я вже був оперним співаком». (Потім М. Голинський став хресним батьком доньки Іванни – Роми, світової слави балерини). Батьки заохочували Іванку займатися музикою, малюванням, брати участь у дитячих виставах, які відбувалися при станиславівській «Українській бесіді» під керівництвом її матері – діячки цього товариства, здібної режисерки. Музичну освіту Іванна спочатку здобувала приватно, потім – на музикологічному факультеті Львівського університету та фортепіанному відділі консерваторії львівського Галицького музичного товариства. Тут була ученицею відомого педагога В.Курца, школа якого – одна з підвалин професійного фортепіанного виконавства на теренах Галичини – допомогла дівчині сформуватися як різноплановому музиканту. Іванка захоплено вивчала твори Ф. Шопена, К. Сен-Санса, П. Чайковського, В. Барвінського та інших композиторів, виступала в концертах. Про кар’єру співачки вона тоді ще не думала, та, маючи від природи гарне мецо-сопрано, все ж відвідувала («для себе») уроки вокалу. Вокальний дебют І. Прийми відбувся в 1919 році у Станиславові. Виступ вийшов настільки успішним, що заохотив молоду артистку здійснити її перше українське турне і більш прискіпливо віднестись до свого голосу. Вона поступає до класу відомого співака Адама Дідура (Львів), а потім завершує освіту у видатної Анни Ель-Тур (Париж), не забуваючи при цьому вдосконалюватись як піаністка. Висока професійна підготовка дала потім І. Приймі змогу по-різному реалізувати себе на сцені – як сольна піаністка, концертмейстер відомих співаків та вокалістка, причому часто вона сама собі акомпанувала, що було тоді новиною на галицьких концертах. Почесне місце в її виступах займали твори М. Лисенка, С. Людкевича, М. Колесси, В. Барвінського, Н. Нижанківського, Д. Січинського, Я. Лопатинського та інших. Від юного віку Іванка була пов’язана зі «Станиславівським Бояном». Згадка про це є в мемуарах від 1921 року відомого публіциста Віктора Андрієвського: «Яко старий хорист, я зараз же по приїзді до Станиславова записався до місцевого "Бояна" і тричі на тиждень ходив на хорові проби. Хором дириґував проф. Коцький, артист-маляр […] допомагал[а] йому помічниця дириґента п-на Шмериковська […] П-на Шмериковська, укінчена артистка, пяністка, володітелька прекрасного контр-альто і першорядна дириґентка, а також компоністка […] Треба сказати, що кождий із наших хористів, диригенти й акомнаніятор мали свою тяжку цілоденну працю, а у вечері, хоч як були притомлені, приходили на спів, не так для власної розваги, як із обов’язку, бо наближалися Шевченківські свята і треба було в Станиславові їх достойно відсвяткувати». Із «Станиславівським Бояном» Іванна співпрацювала і потім: наприклад, 7 лютого 1931 року вона виступила разом з М. Голинським у концерті товариства. У 1927 р. батьки Іванни, у зв’язку з новим призначенням о. Шмериковського, переїжджають до Дори, де дівчина відвідує їх за кожної можливості. Сама ж вона у цей час живе в Перемишлі, де практикує її чоловік – лікар О. Прийма; на початку 30-х рр. молода сім’я оселяється у Львові. В 1925-38 рр. співачка багато концертувала в Галичині, в тому числі й на Станиславівщині. Так, відомо, що 18 серпня 1928 року вона виступала в Калуші разом з Василем Тисяком – відомим тенором (уродженцем Велдіжа на Долинщині). Дописувач газети «Діло» в статті про цей концерт відзначив «металічний тембр її голосу та висококультурну інтерпретацію». Влітку 1935 р. вона відбула галицьке концертне турне з М. Голинським. У дописі з Ворохти до «Діла» (1931, 28 серпня) зазначено, що артистка «захоплювала знову своєю співочою культурою і прегарною інтерпретацією усього співаного. […] пані Приймова, зі своїм милим голосом, яким орудує дуже дискретно, не форсуючи його, та зі своєю музичною інтеліґенцією, безумовно, мала б у Західній Европі великий успіх». Навесні 1932 р. Іванна виступила у Відні та Кракові, восени – у Варшаві. У рецензіях особливо підкреслювалось чудове виконання артисткою українських пісень та романсів. З цього приводу український композитор А.Рудницький у своїй монографії «Українська музика» написав: «Співачкою «камерною», виключно концертовою, першою у цьому жанрі в Галичині, дуже культурною і музикальною була Іванна Шмериковська-Приймова (мецо-сопрано) […] Концерти її у Кракові і Варшаві з добрими програмами камерного характеру місцева преса стрічала дуже тепло». Впровадження української пісні на польську сцену було з боку артистки сміливим вчинком у складних тоді умовах для розвитку української культури. На краківському концерті Іванну слухав Богдан Лепкий, який вручив їй чудові троянди. Високу оцінку виконавській майстерності співачки давав С. Людкевич. У 30-і роки Іванна розгорнула й інші види діяльності: викладала у Львівській консерваторії ім. К. Шимановського та у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка, працювала музичним редактором львівського радіо, була постійним рецензентом газети «Діло», писала багато статей на музичну тематику, зокрема для молоді, входила до мистецького угруповання «Богема», виступала з оригінальними лекціями-концертами на різні теми («Романси П. Чайковського», «Солоспіви сучасних галицьких композиторів», «Пісні К. Шимановського» та ін.), цінність яких збільшувалася від того, що доповідач сама неповторно ілюструвала музику. В роки німецької окупації була концертмейстером та педагогом співу артистів Львівського оперного театру під керівництвом Володимира Блавацького. Опинившись після Другої світової війни на еміграції в Австрії, Іванна продовжила концертні виступи, на цей раз – у складі групи «Муза», яка дала в країні понад 200 концертів. Переїхавши з донькою до Канади, виступала як акомпаніатор у сольних хореографічних номерах Роми і давала приватні уроки фортепіано та співу. На початку 1950-х років І.Прийма переселяється до Нью-Йорка, де викладає в Українському Музичному Інституті, співпрацює з музичною пресою США, а в 60-і рр. очолює музичну школу в Палм Біч на Флориді та керує дитячим хором Школи Українознавства. В Америці вона захоплюється малярством і вчиться у студії відомого українського скульптора Олександра Архипенка, з яким у неї встановлюються дружні відносини. Після смерті митця вона написала про нього цікаві спогади. У малюнках І.Прийми і фахівці, і рядові любителі образотворчого мистецтва відзначали велику музикальність композиції, ліній, ритмів та барв. Ці ж риси притаманні її релігійним пісням, написання яких в останні роки життя стало для неї духовною потребою. Їх можна було почути по радіо і в концертах: «Молюсь Тобі, мій Боже», «Глянь на Хрест Святий», «Маріє, Мати Христа Бога» та ін. Іванна Прийма до кінця була енергійною й життєрадісною; її доброта, інтелігенція, увага до людей та великі знання привертали до неї всіх, хто її знав. Відійшла вона 19 січня 1982 р., того самого дня, коли й народилася, віддавши більше 60 років музичному мистецтву та проживши насичене й змістовне життя. В одній зі статей її пам’яті були такі слова: «Це була подиву гідна, витривала, туга, роботяща жінка, завжди погідна, завжди оптимістка, завжди простолінійна, завжда вбачаюча у світі і довкіллі позитивне, конструктивне, гарне та відкидаюча негативне й погане». Галина МАКСИМ’ЮК, музикознавець |
