Церква Різдва Христового в Галичі. До 25-ої річниці повернення до УГКЦ. ч. 2 - 7 Лютого 2015 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
П`ятниця, 2016-12-09, 5:23 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Лютий 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728
 
Архів новин
Головна » 2015 » Лютий » 7 » Церква Різдва Христового в Галичі. До 25-ої річниці повернення до УГКЦ. ч. 2
11:21 PM
Церква Різдва Христового в Галичі. До 25-ої річниці повернення до УГКЦ. ч. 2

У ці дні минає 25 років з часу відновлення легальної діяльності Української Греко-Католицької Церкви, яка була заборонена безбожним і кривавим комуністичним режимом. Спільними зусиллями духовних провідників, політичної еліти та національно свідомих українців наприкінці 80-х років минулого століття почалося нове Українське Відродження. 
Потрібно відзначити, що процеси відродження церков, відновлення історичної правди та створення незалежної Української Держави були єдиним поступом у боротьбі з тоталітарним режимом. Тобто всі проукраїнські сили (УГС, Комітет захисту УГКЦ, ТУМ «Просвіта», «Меморіал», «Союз українок»), які пізніше так чи інакше увійшли в потужний Народний Рух України, пліч-о-пліч та крок за кроком робили спільну Українську Справу. Аналогічні події мали місце і на теренах Галицького району, і зокрема м. Галича.
Ситуація в районі була такою, що церкви у багатьох населених пунктах були закриті або використовувались за іншим призначенням. Тому першими кроками на шляху відродження церков і повернення їх громадам стали поїздки представників громад населених пунктів до Івано-Франківська, Києва, Москви. Свідченням цього є наполеглива праця крилошанина Івана Йосиповича Маланія та інших активних парафіян, які доклали чимало зусиль, аби повернути церкву Успіння Богородиці Крилоській громаді, що і було  зроблено у 1988 році. 
Наступні кроки передбачали голосування віруючих у Будинках культури населених пунктів, за яку вони церкву і якого віросповідання, а також передачу церков греко-католицьким громадам та їх освячення. Велику роль у цих непростих, але величних подіях відіграли осередки районної організації НРУ та інші, а також місцеві активісти, прихильники відродження УГКЦ. 
Варто згадати про ще один цікавий факт у відновленні УГКЦ. До управи РО НРУ звернувся галицький рухівець п. Василь Кулик (родом із с.Колінці Тлумацького району) з проханням допомогти греко-католицькій громаді с. Колінці відновити Греко-Католицьку Церкву. Парохом у цьому селі на той час був нинішній митрополит Володимир Війтишин. Галицькі рухівці (близько ста чоловік)  поїхали до даного населеного пункту та допомогли повернути громаді Греко-Католицьку Церкву. Останнім кроком на цьому непростому шляху було будівництво нових церков на знищених чи старих місцях, чому  сприяла районна влада, починаючи від її перших керівників Василя  Крука, Юрія Кобеля, відділу архітектури (керівники Степан Дяків та Ігор Крет), керівників деяких підприємств, меценатів, голів місцевих рад та громадськості району, і в цьому - їхня велика заслуга. Думаю,що про все це ще буде детально написано.
Велику роль у відродженні Греко-Католицької Церкви у м. Галичі та в районі відіграв перший парох церкви Різдва Христового м. Галича та довголітній декан Галицький УГКЦ отець-митрат Василь Завірач, який поділився своїми спогадами про події того часу: «У середині січня 1990 р. у м. Галичі в Будинку культури відбулося голосування щодо того, якою має бути церква. У той час с. Залуква належало до Галича, і переважна більшість людей проголосувала за повернення до греко-католицької віри. Це підтвердили документально і церкву Різдва Христового в м. Галичі передали греко-католицькій громаді, яка після даного рішення звернулася до Івано-Франківського Єпископа-Коад’ютора УГКЦ Кир Павла Василика з проханням про призначення у м. Галичі греко-католицького священика.
Ініціативна група з м.Галича в складі представників Ярослава Глушка, Ярослава Засєдка, Марії Чемеринської, Степана Мацькевича приїхала у Катедральний собор Святого Воскресіння в Івано-Франківську. Я також там був у справах до Владики Павла. Побачивши людей, подумав: «Хоч би мене обминула ця участь, бо на той час опікувався вже п’ятьма церквами в селах Більшівці, Кінашів, Нараївка, Жалибори та Поділля». Через кілька годин знову бачу своїх земляків та й питаю їх: - Ну що, призначили вам священика?- Так, - відповідають вони, - нам дали о. Петра Дутчака (на той час обслуговував с.Комарів). Я дуже зрадів, що мене це обминуло, та радість тривала недовго, якихось 10 хвилин. 
До мене підходить водій Владики Павла і каже: «Отче, Владика хоче з вами поговорити».Я пішов до Владики і він мені каже:- Отче, ви мусите прийняти м. Галич.- Я не можу, - кажу Владиці, - бо уже маю п’ять сіл.Але Владика Павло нічого не хотів чути:- Мусите прийняти… Хоча б на два місяці. І додав, що у неділю в м. Галичі відбудеться Служба Божа. 
У неділю, 10 лютого 1990 року, у церкві вперше була відправлена Служба Божа у греко-католицькому обряді, яку відслужили Владика Павло, о. Петро Дутчак і я. Звичайно, відбулося освячення церкви. Чимало людей прибули із навколишніх сіл. Після Богослужіння Владика представив мене як адміністратора парафії. Наступної неділі я вже мав відправляти Службу Божу сам. Протягом того тижня мені надходили телефонні дзвінки з погрозами, зневагою і приниженням.На той час огорожі біля церкви в м.Галичі не було. Велика кількість людей стояла на площі. Члени патріотичної організації Народного Руху України зробили живий коридор, тримаючись за руки, щоб я зайшов до церкви. Зайшовши у храм, почав готуватися до Служби Божої. Тоді до мене підходить представник із міської ради і просить, аби я зайшов у міську раду. Вийшовши через бічні двері, я направився до міської ради, у якій мене зустріли три жіночки з православної громади, почали обзивати та докоряти, як я смію приходити сюди.
Головою міської ради на той час був п. Антон Іваночко, заступником голови райвиконкому - п. Євгенія Сисак. Вони звернулися до мене з таким проханням, щоб Службу Божу я відправив під церквою, бо прихильники православної громади погрожують, що сьогоднішню відправу вони зроблять кривавою. Щоб цього уникнути, я звичайно ж погодився на дану пропозицію. Повернувшись до церкви, кажу людям: «Щоби уникнути конфлікту і зайвих проблем, сьогодні відправимо Святу Літургію під церквою». 
Та  церковне братство не погодилося. «Тих крикунів там не так багато є, як вони кричать, - сказали мені, - тому Богослужіння буде відправлятися в церкві».
Почалася Свята Літургія. Коли читав Євангеліє, то в паламарці почув гучний шум і крик. Я дочитав Святе Письмо і виголосив проповідь. Церковна управа зуміла  культурно вивести тих крикунів із храму.Так розпочалося моє служіння у церкві Різдва Христового в м. Галичі у греко-католицькому обряді. 
У березні 1990 р. мене призначили парохом храму і деканом Галицьким УГКЦ. Моє служіння тривало майже 24 роки.14 квітня 1990 року Галич велично зустрічав Кардинала Мирослава-Івана Любачівського після його повернення в Україну.
Щиро дякую тим галичанам, які підтримували мене  у той непростий час відродження та становлення УГКЦ». Прикро, що ця важлива подія не отримала належного й об’єктивного висвітлення в галицькій районній пресі, але ті дні настільки доленосні для УГКЦ в м. Галичі, що забути про них неможливо. 
Спаситель наш, Ісус Христос, закликає: «Пізнайте істину - і вона визволить вас» (Ів. 8, 32).

Володимир ФЕДОРНЯК. Із власних спогадів

та спогадів отця-митрата Василя Завірача,

Степана Мацькевича та Василя Кулика


Переглядів: 241 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016