Понеділок, 2019-09-16, 5:32 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
 
Архів новин
Головна » 2014 » Квітень » 4 » «Черник» – командир сотні УПА
4:28 PM
«Черник» – командир сотні УПА

У заголовок цієї статті ми вибрали псевдо  відомого  командира Української Повстанської Армії, ім’я  якого яскравими літерами вписане на сторінки  історії визвольної боротьби.  Правда, існує одна проблема. Вона  полягає у тому, що  у   літературі  на повстанську тематику цей псевдонім зустрічається доволі часто.  Адже Федір Черник – це відомий військовий діяч часу відновлення української держави у 20-тих роках ХХ століття, один із організаторів Куреня січових стрільців у Києві, сотник УСС. Зрозуміло, що саме через це багато повстанців брали собі  таке псевдо, щоб на новому витку боротьби стати подібним до свого славного попередника.
Про сотенного УПА з таким псевдо є достатньо інформації, але тривалий час справжнє ім’я та прізвище його носія було забутим. У довіднику Петра Содоля, який уклав реєстр старшин і командирів УПА, знаходимо інформацію, що сотенним сотні «Дружинники» є Михайло Марущак. Інших даних дослідник не подає.  У  другій книзі «Реабілітовані історією» (Івано-Франківськ, 2006 р.), де подані списки наших краян, які загинули в боротьбі з комуністичним режимом, зустрічаємо наступний запис: «Марущак Михайло, 1925 р.н., с. Тумир Галицького району, вояк УПА, псевдо Береза, Черник. Загинув 15.11.1945 р., тодішній  Отинійський район». Це повідомлення нас і зацікавило, і насторожило. Адже у ще одному поважному виданні «Міста і села Галицького району» у статті про село Тумир будь-яка інформація про учасників повстанського руху, зокрема про М. Марущака,  відсутня.
Пропонуємо розповідь про життя і боротьбу сотні УПА, якою командував легендарний командир «Черник». Сотня, якою він командував, носила назву «Дружинники». У ній безперечно збереглась пам’ять про наших славних предків – дружинників  київських та галицьких князів, чия звитяга у далекому минулому надихала молодих повстанців на боротьбу. Сформувалась сотня не пізніше березня 1944 року.
У середині березня 1944 року для куреня «Скажені» проводився двомісячний вишкіл. Під час навчання курінь не припиняв бойових дій. Серед квітневих акцій одна із значніших була проведена в селі Слобода Небилівська, де було роззброєно 80 німецьких вояків, із ліґенштафу в Пацикові забрано худобу та вбито 6 німців, а господарство спалено.  Десь 27-28 квітня до куреня долучилася  сотня «Дружинники», яка до цього діяла на терені Галицького району. Разом із куренем «Скажені» сотня створила оборонну лінію довжиною близько двадцяти кілометрів. «Дружинники» зайняли села Мислів та Ріп’янку, а різунівці – Яворівку, Завій та Грабівку. 
У той час в Чорному лісі появився загін червоних партизанів під командуванням капітана Ігнатія Кулагіна. Командування ВО 4 «Говерля» розробило план ліквідації червоних. Було розроблено план блокади Чорного лісу із розрахунку на власні сили.  Сотня «Дружинники» отримала завдання забезпечити оборону на відтинку Мислів–Яворівка. Командир цього відділу «Черник» зі своєю охороною з’явився у Мислові і наткнувся на німців, які тоді були у селі. Відстрілюючись, «Черник» відступив до своєї сотні, що стояла край лісу. Німці зайняли село і вислали погоню за повстанцями. «Черник» віддав наказ наступати на село.  Зав’язався бій, що тривав майже годину. Повстанці зайняли село, а німці відступили, створюючи паніку у своїх гарнізонах, які були розташовані в сусідніх селах.
У боях з німцями  курінь «Різуна» здобував перемогу за перемогою. Кілька сотень озброєних німецьких і мадярських солдатів знешкодили різунівці в липні сорок четвертого в Долинському районі на горі Лопаті. Відважними й зрілими командирами показали себе в тому бою сотенні «Черник» (Михайло Марущак) і «Благий» (Олекса Химинець).
27 червня на базі куреня відбулася нарада командного складу УПА-Захід за участю командира групи Василя Сидора («Шелеста») та командира ВО «Говерля» Івана Бутковського («Гуцула»). На цій нараді розглядалося питання охорони населених пунктів від  грабежу німецьких вояків та план остаточної ліквідації червоних партизанів у карпатській смузі. Для виконання завдання, що стояло перед «Скаженими», 30 червня на Сколівщину вирушили дві сотні куреня  – «Змії» (командир «Яструб») та «Месники» (командир «Благий»). Сотня «Довбуш» (командир «Гамалія») залишалася у Чорному лісі. Сотня «Дружинники» (командир «Черник») відходила з куренем у Майданські ліси, але там не мала залишатися. Вона отримала завдання йти на Лемківщину. щоб захищати українські села від поляків. Сотня вирушила з місця постою 7 липня, на  літнього Івана.
Із спогадів М. Савчин дізнаємося про  перебування сотні на Лемківщині. Є у них досить цікава і несподівана інформація про сотенного «Черника».   
Марія Савчин була направлена зв’язковою до сотні командира «Черника». Сотня була не місцева. З наказу Головного Командування УПА вона прибула сюди зі Станиславівщини, з Чорного лісу. Вояки були вже загартовані в боях проти німців. Розміщувалась тоді сотня біля підгірського села Ямна Долішня, за яким простягавсь темною стіною Турницький бір, де перебували відділи УПА. 
Коли прилучали підпільниць до відділів УПА, склалося так, що в сотні  «Черника» опинилося чимало вродливих дівчат. Серед них найбільше вирізнялася красою Оля Мороз, під псевдо «Малуша». Вона походила з Жовківщини (біля Львова). За німців відвідувала хімічну школу у Львові, тоді вступила до Юнацтва ОУН. Там пройшла розвідчий вишкіл, після чого Організація вислала її на роботу в  район Перемишля. Маючи підготовку, «Малуша» виконувала завдання розвідниці найкраще. Вона добре, навіть без карти, орієнтувалася в терені. 
Не дивно, що командир «Черник» упадав коло дівчини, хоч обставини були аж ніяк не догідні до кохання. Не було чому дивуватись, йому ж було лише двадцять років. Середнього зросту, в’юнкий, як живе срібло, смаглявий, що подобав на цигана. Він не був надто вродливий, зате мав за собою славу відважного командира, що визначився в боях проти німців. Між ними так і не дійшло до чогось серйозного. Проте за тих обставин дуже скоро стало очевидним, що «Черник» закрутив собі голову коханням і приділяє менше уваги потребам сотні. 
У критичний час, коли тиск військ НКВД зразу став відчутним, очі вояків були звернені на командира. Але його поведінка не могла захоплювати оточення.Він втрачав авторитет. Вищі командири скоро дізналися про настрої в сотні. 
Одного разу весь командний склад відійшов в с. Ліщини. Там командир «Куля» скликав нараду старшин сотні. На ній було звинувачено «Черника» в неувазі до потреб вояків і в недискретній поведінці в особистих справах, що мало неґативний вплив на вояцтво. Командування сотнею було передане заступникові сотенного  «Хомі», що був старшим за віком, а «Черника» призначено інструктором військових вишколів. Пережив сотенний це дуже боляче. Коли другого дня «Черник» зустрівся із авторкою спогадів, то жалівся їй, що вишколив цей відділ, у боях загартував, а тепер його забрали від нього. В палких очах командира блищали сльози. 
Про справу  його пониження командир «Куля» повідомив Командування УПА-Захід, з наказу якого «Черникова» сотня прибула в Перемишльську округу. Командир УПА-Захід «Шелест» пам’ятав, як сотенний воював проти німців у Чорному лісі, і не дав йому залишитись інструктором. Ще тієї ж осені він стягнув його назад у Станиславську область, де передав йому під команду нову сотню. Як  добре, що в Командуванні УПА розуміли, що  одна помилка не повинна все життя лежати колодою під ногами людині. Не пройшло багато часу і знову всі заговорили про бойові подвиги «Черника» у Чорному лісі. Там він і загинув у бою з емґебівськими військами, залишившись навіки двадцятирічним.
Підводячи риску під викладеним, хочу зауважити, що не ставилося під сумнів походження сотенного «Черника» із села Тумир. Навпаки той факт, що «Черник» це і є Михайло Марущак, нас заохочував до подальших пошуків,  щоб знайти тому підтвердження. А воно, як кажуть, не забарилося. У журналі «Краєзнавець Прикарпаття» №10 за 2007 рік є спогади Йосифа Салиги із Викторова, який служив у сотні «Черника», а пізніше був ад’ютантом курінного УПА «Чорного»  – Данила Рудака. Ось що він пише: «Нашим сотенним став Михайло Моращук (точніше має бути Марущак – І.Д.), який мав псевдо «Черник». Я був стрільцем. Саме тоді доля звела мене з моїм майбутнім командиром «Чорним», який в той час був призначений начальником штабу в сотні «Черника». 
Тому  тепер дуже хотілося б, щоб відгукнувся хтось із жителів села з детальними спогадами про Михайла Марущака, його походження та життя до війни. Саме таким чином це село Галицького  району, з якого вийшло чимало повстанських командирів, матиме ще одну повну біографію славного   бойового командира УПА, який своє молоде життя поклав на вівтар нашої з вами незалежності.


Іван ДРАБЧУК, історик, член НСКУ


Переглядів: 446 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019