П`ятниця, 29.03.2024, 14:51:20

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
 
Архів новин
Головна » 2014 » Квітень » 25 » Честь і слава Станіслава
19:07:32
Честь і слава Станіслава

Сучасні видання час від часу тішать читачів усілякими рейтингами на кшталт найбагатших, найвпливовіших чи найодіозніших мешканців планети. Цікаво, а чи хтось робив подібний рейтинг у масштабах Івано-Франківська? Так. І сьогодні «Репортер» презентує громадськості топ-десятку видатних мешканців Станиславова.

Як влучити в десятку?
У 2010 році на одному з засідань історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто» виникла ідея скласти список містян, які залишили яскравий слід в історії та культурі. Одразу встановили обмеження: «кандидати» мусили певний час проживати у Станиславові й бути українцями. Аби не образити нікого з живих знаменитостей, обирали лише з померлих. Кожному з учасників об’єднання (пізніше до складання рейтингу долучилися Юрій Андрухович і Тарас Прохасько) запропонували написати список із десяти осіб, розставивши їх за значимістю. Загалом згадали 53 людей. Після підрахунку визначилась станиславівська топ-десятка.
Зрозуміло, що цей рейтинг – суб’єктивний. Переважна більшість «членів журі» є гуманітаріями, тому серед номінантів багато саме історичних постатей і діячів культури.
Протягом 2011-2012 років видавництво «Лілея-НВ» випустило серію листівок «Постаті мого міста». Крім портрету, кожен випуск містить точну копію автографа, на пошуки яких видавець Василь Іваночко потратив багато часу й зусиль. На звороті – коротка біографічна довідка особистості.

Ідеолог ОУН
Десяту сходинку займає Степан Ленкавський (1904-1977). Один із 28 співзасновників Організації Українських Націоналістів (ОУН) і чи не головний її ідеолог. Найбільш прославився як автор «Декалогу» – десяти заповідей українського націоналіста, в якому виклав основні морально-етичні засади учасника національно-виз­вольної боротьби.
Під час розколу ОУН рішуче прийняв сторону Бандери, обій­мав посаду референта пропаганди. Після невдалої спроби проголосити Українську державу в 1941-му, був заарештований і три роки просидів у концтаборі Аушвіц. По війні мешкав у Західній Німеччині, курував військовий сектор і кілька років очолював провід ОУН. Похований у Мюнхені.
Що має спільного з Франківськом? По-перше, народився в Угорниках, які сьогодні входять до складу міськради. По-друге, навчався в українській Станиславівський гімназії, яку з успіхом закінчив у 1924 році.

Метелик з Ковальської
Слідом за Ленкавським йде українська письменниця, яка творила під псевдонімом Ірина Вільде (1907-1982), а насправді – Дарія Макогон (по чоловіку – Полотнюк).
У 1935 році вона надрукувала повість «Метелики на шпильках», за яку отримала нагороду Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка (Львів). Критика оцінила цей твір як «етапне явище у розвитку модерного стилю в українській літературі, свіжий струмінь психологізму, легкої грайливости слова, химерності образу, а за разом – маніфест нової жіночности».
Радянська влада поважала письменницю, яка була головою Львівської організації спілки письменників і депутатом Верховної Ради УРСР. За роман-епопею «Сестри Ричинські» Вільде отримала Шевченківську премію. Місто своєї юності пані Ірина не забула та описала у повісті «Ті, з Ковальської».
У сучасній Україні її твори перевидаються комерційними видавництвами, а це означає, що письменниця й досі цікава читачам.
У Станиславові Дарка Макогон закінчила гімназію Українського Педагогічного товариства. Разом із батьками мешкала протягом 1923-27 років на вулиці Шевченка, 16 (тепер Княгинин).

Творець української армії
Восьме місце посів Дмитро Вітовський (1887-1919). Усі енцик­лопедії в один голос називають його визначним військовим дія­чем. У 1912 році він організував втечу з в’язниці «Діброва» Мирослава Січинського, який застрелив галицького намісника.
Втім повністю Вітовський розкрився із початком Першої світової війни. Добровольцем пішов у Січові стрільці, дослужився до командира батальйону. Керував захопленням влади у Львові під час «листопадового зриву». За ЗУНР – державний секретар (міністр) військових справ. Загинув у авіакатастрофі, повертаючись з Паризької мирної конференції. Деякі історики вважають, що якби Вітовський вижив, то результат польсько-української війни міг бути зовсім інший.
У нашому місті майбутній міністр вчився в гімназії та мешкав у бурсі святого Миколая, що на Чорновола, 9. Через москвофільські настрої в закладі згодом переїхав до іншого «гуртожитку». На початку 1910-х стажувався в адвоката Партицького, контора якого містилась на стометрівці, у будинку, де зараз Райффайзен Банк Аваль.

Пан професор
Під номером 7 значиться Микола Сабат (1867-1930), професор Празького і Львівського (підпільного) університетів, член філологічної комісії Краківської академії наук.
Народився в Обертині, закінчив Станиславівську гімназію та Львівський університет. Вважався авторитетним науковцем у класичній філології та античній археології.
У 1905 році очолив новостворену українську гімназію у Станиславові. Із перервою перебував на цій посаді до 1927 року. В часи ЗУНР був товаришем (тобто заступником) міністра освіти.
Власної родини Сабат не мав, тому весь свій час і гроші віддавав на розвиток гімназії. Навіть мешкав там. Був досить авторитарним керівником, якого побоювались як учні, так і викладачі. Викладав латину і грецьку мову. Помер від серцевого нападу. Похований на старому станиславівському цвинтарі. Склеп знищений.

Філолог від Бога
Далі – Євген Желехівський (1844-1885). Список його титулів досить розлогий: мовознавець, лексикограф, етнограф, фольклорист, педагог і громадський діяч.
Від 1872 року і аж до самої смерті Желехівський мешкав у Станиславові. Його будиночок не зберігся, зараз там радянська «хрущовка» на Чорновола, 21а. Викладав українську та класичну мови у місцевій гімназії. Заснував та очолював станиславівську філію товариства «Просвіта». З власної ініціативи зібрав при ній велику бібліотеку.
Справою всього його життя було видання двотомного «Малорусько-німецького словара», куди увійшли понад 64 000 слів. Для словника професор опрацював фонетичний правопис, відомий як «желехівка». Він офіційно використовувався на Галичині протягом 1893-1922 років. На основі «желехівки» сформувався сучасний український правопис.
Хворів на рак шкіри. Похований у Станиславові. Могила збережена. Та найбільшим пам’ятником для нього є рядки Івана Франка про те, як «нашої мови скарбницю здвига професор Євген Желехівський».
Далі буде.

Іван Бондарев


Переглядів: 649 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024