Понеділок, 2018-11-19, 1:44 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2017 » Грудень » 29 » Четвертий манускрипт. Як Андрій Потоцький запровадив у Станиславові майже нинішню Європу
7:17 PM
Четвертий манускрипт. Як Андрій Потоцький запровадив у Станиславові майже нинішню Європу

На носі Новий рік, тобто настав час якогось краєзнавчого ексклюзиву. «Репортер» не зраджує традиції, і сьогодні шанувальники історії Станиславова ознайомляться з документом, який довший час був незаслужено забутий.

Артефактів з часів заснування нашого міста збереглося обмаль, тому кожен папірчик на вагу золота. Найдавнішими документами з історії Станиславова є привілеї, тобто грамоти Андрія Потоцького. Спершу він отримав дозвіл від короля на проведення ярмарків (21 березня 1662), потім пожалував місту магдебурзьке право (7 травня 1662), далі щедро обдарував католицький фарний костел (9 вересня 1662), пише “Репортер”.

Наступний документ дослідникам майже невідомий, бо вже років 90 не друкувався і українською не перекладався. Це – привілей єврейській громаді Станиславова. Оригінал до наших часів не дійшов. Одна копія XVIII століття зберігалась у міському архіві, друга – у бібліотеці Оссолінських у Львові (рукопис № 3636). Вперше документ оприлюднив польський історик Чеслав Хованець, який надрукував його у газеті «Кур’єр Станиславівський» у 1928 році.

Згідно з привілеєм, Андрій Потоцький виділив євреям третину міста, в районі теперішньої вулиці Старозамкової, де тепер базар «П’ятачок». Водночас він дозволив їм закласти цвинтар – окописько, що був винесений за межі міста, зараз там кінотеатр «Космос». Усім мешканцям, будь-якої нації й віросповідання, магнат надав 20-річну «свободу», тобто звільнив від податків, аби люди встиг­ли побудуватися, започаткувати бізнес і т. д.

Правда, вже в XVIII столітті євреям довелося переїжджати. Поруч з їхньою дільницею спорудили арсенал, монастир тринітаріїв і палац Потоцьких, який був фактично відрізаний від міста єврейськими будинками. Тому Юзеф Потоцький на початку 1720-х переселив юдеїв на південну околицю Станиславова, що відповідала теперішньому скверику за медуніверситетом.

У 1952 році привілей був передрукований у книзі «Міста і місця проживання народу Ізраілевого: Станиславів», виданої в Єрусалимі. Польський текст супроводжували цікаві коментарі, щоправда, на івриті. При перекладі привілею велику допомогу надали краєзнавець Олена Бучик (з польської) та колишній франківець Елеєзер Шифнайдель (з івриту).

Одразу оговоримо один момент. У привілеї послідовники віри Моїсеєвої зазначені саме як «жиди», а не «євреї». У Польщі та Україні у цьому не було нічого образливого – і в житті, і в літературі, і в документах. А от слово «єврей» стали масово вживати після приходу більшовиків. Звісно, ми зберегли оригінальний варіант. А тепер, слово засновнику…

«Андрій з Потоку Потоцький, староста галицький, коломийський, лежайський, усім загалом і кожному зокрема, кому це знати належить, цим писанням повідом­ляю, що заложив, з Божою поміччю, на ґрунті моїм дідичним під селом Заболоття, місто для поселення, назване Станиславів. Щоб то місто моє ґрунтовніше укріп­люватись і захищати свої права могло, а мешканці його безпечно при маєтках і достатках своїх, за допомогою усіляких торгів багатіти могли, замислив я і, за ласки Божої, вже почав, моїм власним коштом фортифікувати, зміцнювати, валами оточувати, мурами і брамами порядними довкола укріплювати, всілякими гарматами і до них належною амуніцією забезпечувати, щоб не тільки випадковим ворожим розвідувальним загонам, але якщо Бог дасть здоров’я і щасливої перемоги, то і потужній неприятельській силі опір чинити, а мешканці згаданого міста при здоров’ї та маєтках своїх залишались у безпеці. Над цим ми старанно працюємо, і я вклав у це свої кошти, і це помічає кожен, хто тут буває.

Надаю усім мешканцям, польської та чужоземної нації та релігії, які будуть піддані тутешній владі, свободи та наділяю однією третиною того міста для поселення жидів талмудових гебрайських.

Їм, перед валом, показавши слушне місце на вулиці жидівській, позволяю заснувати школу. На плацу при тій школі дозволяю поставити три доми: шкільного вчителя та доктора, які зараз і в подальшому звільняються від податків. Ті ж, кому виділені в самому місті ділянки на доми, які вже заселились і решта, що ще прибувають, повинні формувати вулиці, і кожен в домі своєму може будувати аптеки і крамниці для своєї вигоди. В них можна провадити різноманітну торгівлю золотом, сріблом, шовковими тканинами, хутром, підшитими сукнями, готовими шапками і багатьма іншими товарами, володіти, продавати, також купувати сап’ян, чорну шкіру, взуття і різний дрібніший товар. Будь-що вільні спродавати при своїх домах і кам’яницях, а на Ринку жоден з них не може мати крамниць.

Усі ті товари як в ярмаркові, так і в торгові дні викладати вільно, окрім трьох свят: Великодня, Трійці і Божого Народження, коли не повинна провадитись жодна торгівля. В інші святкові дні крамниці повинні відкриватись після богослужінь. Окописько для гробів своїх визначаю неподалік від міста, а також місце під лазню, таким чином, щоб там швидко побудуватись могли. Будівництво броварів і в них ситіння меду, варіння пива (провадити) на рівних з християнами, від яких по завершенні свободи, яку назначаю від сьогодні на 20 років, до скарбу мого повинні давати від вару пива, ситіння півбочки чистого, натурального меду по два злотих. Ставлення винниць, куріння в них горілок, від яких по завершенню свободи від котла повинні давати по три злотих раз на рік. У млині, як від збіжжя, так і від солоду, до мого доходу належить міра (міра сипучих речовин = 15,07 л).

Особисто надаю вільне шинкування алкоголем і напоями, не тільки зараз при свободі, але й в подальшому, при спадкоємцях моїх.

Будуть відправляти свої суди своїми суддями, коли між собою, а не з католиками будуть мати справи. Їхні вироки за декретами їхніми будуть затверджуватися в замку. А коли б позвався християнин на жида, тоді не мають ставати перед міським судом, тільки перед намісником моїм, який, з мого дозволу, здійснить суд, зважить їхні кривди та винесе вирок. Коли ж якась сторона не задовільниться вироком, то вільна апелювати до мене. А якщо жид позветься на християнина, тоді перед війтом або міським урядом, там, де права ex contextu мати належить, мають судитися, і якби не задоволені вироком, вільні подавати апеляцію до мене. Жид, якого обвинувачують, не може бути ув’язнений у замку, єдино – перебувати під вартою. Якби, однак, вчинив кримінал, то, звичайно, має бути секвестрований (підданий тортурам). Трупи ховати у будні дні, у католицькі свята вільно також їх вивозити, служби костельні не мають бути перешкодою, лише тільки з міста їх вивозити без оплакування і якомога непомітніше.

Оскільки є багато ремісників польської, грецької та гебрайської віри, як то кравців, кушнірів, золотників, малярів, шевців, слюсарів, мулярів, різників, перевізників вантажів та інших ремісників, які належать до особих цехів, кожному, хто має такі уміння, в тому числі жидам, вільно прийти сюди й оселитися, але за тієї умови, аби кожен до цеху ремесла свого приписався і в складі цеху йому буде вільно продавати свої уміння. А що цехові ремісники католицької і грецької релігії, зазвичай, повинні складати віск (церковний податок) та інші повинності, при процесіях і траурних богослужіннях повин­ні відбувати меси у костелі, жидівські ремісники, що належать до цехів, бути присутніми у костелах та богослужіннях не повинні, але мусять відбувати ті ж повинності, що й християни, а якби вони їх не дотримувалися, будуть покарані цехами. Інші внески, нарівні з цехом, кожен з них, як на віск для костелу, так і на інші потреби давати повинен. Ретельно стежити, аби цехмістер з братією не вимагали більшого, ніж християнин дає до цеху. А якщо жид захоче заснувати цех і відбувати всі ті повинності та сплачувати щорічні внески, тоді йому це дозволяємо.

Різникам жидівським визначаємо на Ринку половину яток. У тій половині вільно будувати кожному різнику особисті ятки, одному біля другого, прилавки для ранішнього продажу м’яса. З тою умовою, аби кожен від ремесла і столу давав два каменя (камінь – давня польська міра ваги, 13 кг) лою до року після завершення свобод, з котрих один належить замку, а другий повинен йти на лампи для костелу. При тій половині яток вільно жидівським пекарям продавати хліб, у чому їм християни не мають перешкоджати, так само як і вони християнам у другий половині яток.

Якщо сподобався будинок, його у жида можна вільно купити, і так само йому продати, тільки не комусь чужому, а щоб тут поселити в ньому господаря. А, спаси Боже, якби у якійсь вулиці загориться дім, тоді всі однаково, як християни жидівський будинок рятувати ґвалтом, так і жиди християнський. Також жидівська громада на рівні зі всім містом всілякими свободами і вольностями користується, при чому не тільки до вказаних років, але й після завершення свобод мають бути на рівні з християнами.

Стара синагога. Прокляття найдавнішого юдейського храму Станиславова

Запевняю, що жодних повин­ностей ані сам, ані мої нащадки вимагати не будуть, як то: шарварків (податок на утримання доріг), десятин (церковний податок), будь-яких поволовщин (податок на м’ясо, зокрема яловичину), робочизн (трудова повинність господарю) та інших, за винятком тих, що цим листом вказані і то, аж після завершення свобод. Також місту до всіх будинкових і ремісничих податків, податку для утримання міської сторожі, належить ще податок, який за місцем проживання тільки християни давати і відбувати повинні. Коли місто прийде збирати податки по закінченню свобод, один з обраних жидівських старійшин має зібрати той чинш: кожен господар з дому по три злотих, а комірник його по півтора злотих щорічно на день святого Мартина разом з повинностями до замку давати повинен. А що всіх прав, наданих моєму місту, дотриматись обіцяю, і всіх спадкоємців моїх зобов’язую дотримуватись усіх пунктів вольностей, мною наданих, для кращої певності підписую власною рукою.

Діялося у Станиславові, дня 17 місяця вересня, року Божого 1662.

Андрій Потоцький, староста галицький, коломийський, лежайський, Анна з Рисін, старостина галицька, коломийська, лежайська».

Іван Бондарєв


Переглядів: 62 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018