П`ятниця, 2019-09-20, 8:27 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
 
Архів новин
Головна » 2014 » Квітень » 18 » Цвинтар за озером
9:51 AM
Цвинтар за озером

Про нього мало хто знає. Напевно, тому, що лежить він осторонь жвавих доріг, в оточенні дачних ділянок біля міського озера. Він – це єврейський цвинтар, який ще називають новим. Був і старий. Його знищили при будівництві кінотеатру «Космос». Новому цвинтарю пощастило вціліти. Хоча слово «пощастило» тут, напевно, вживати не доречно. Зараз він мертвий. Не закритий, а саме мертвий. Справжній цвинтар-привид. Які таємниці він приховує?

Проект інженера Авіна
За Австрії та Польщі євреї становили ледь не половину населення Станиславова. Ще з часів Анд­рія Потоцького вони мали свій окремий цвинтар на Тисменицькому передмісті. Та за 250 років існування він заповнився майже «під зав’язку». Почались розмови про закладання нового. Спочатку обрали місце в кінці вулиці Голуховського (за кільцем теперішньої Чорновола). Зліва мав бути єврейський цвинтар, справа – християнський. Перша світова війна поховала цей проект.
До «цвинтарного» питання повернулися вже за Польщі. У 1919 році розпочались перемовини єврейської громади з магістратом. Незабаром юдеї купили велику ділянку за Дібровою. Тоді, втім як і нині, то була глуха околиця. Проект майбутнього цвинтаря розробляло бюро відомого львівського архітектора Юзефа Авіна. Завдання ускладнювалось тим, що поруч протікала річка Млинівка. Аби вода не підмивала поховання, довелось зробити глибинний дренаж. Із містом некрополь сполучався вулицею Семирадського (Ленкавського).
Наразі точно не відомо, коли саме відкрили цвинтар. На мапі 1925 року його ще немає. З тих небагатьох могил, які більш-менш збереглися, найдавніші датовані 1926 роком.
Старе єврейське кладовище офіційно закрили у 1930-му. Віднині там ховали лише тих, хто мав заздалегідь викуплені місця.
Новий цвинтар обнесли високим цегляним муром. Неподалік від головного входу стояли велика синагога й господарський будинок. За словами івано-франківського рабина Мойше Лейб Колесника, протягом 1926-1941 років там поховали близько п’яти тисяч людей.

Табір смерті
За німецької окупації цвинтар перетворився на арену масових розстрілів. Віддаленість від цент­ру, закритість від сторонніх очей і солідні розміри робили його ідеальним місцем для страт. Вперше фашисти випробували цвинтар 12 жовтня 1941 року. Тоді під кулеметами загинуло близько 10 000 осіб. В подальшому екзекуції тривали, але масштаби були скромніші. Трупи скидали у заздалегідь викопані братські могили.
З наближенням фронту німці намагалися приховати сліди геноциду. На початку 1944 року з Янівського табору пригнали 105 в’язнів. З собою вони мали великий запас дров і кісткодробильну машину. Під наглядом німців арештанти відкопували та спалювали трупи розстріляних євреїв. Очевидець Фукс стверджував, що 24 березня (якраз тоді на Прикарпатті точилися запеклі бої) на цвинтар привезли 16 машин з радянськими військовополоненими, яких живцем спалили на вогнищі. Наступного дня німці розстріляли робочих, засипали та розрівняли ями, ще й посіяли зверху траву.
Втім приховати загибель десятків тисяч людей у невеличкому місті було неможливо. Та й спалити встигли далеко не всіх. Після звільнення Станіслава совіти створили міську комісію «По розслідуванню звірств німецько-фашистських загарбників». Туди входили перший секретар обкому Слонь, полковник держбезпеки Михайлов, єпископ Лятишевський, голова міськвиконкому Шатохін, «менші» чиновники та лікарі.
В обласному архіві зберігається акт огляду єврейського цвинтаря від 29 листопада 1944 року. Ось уривки з цього документа.
«На південно-західній околиці міста Станіслав, біля потічка Бистричь розташований єврейський цвинтар – «табір смерті». Довжина 400 м, ширина 150 м, що становить 6 га. При вході стоїть «цвентар» (кам’яна церква). Його 8 вікон закладені цеглою. Штукатурка частково зідрана, на уцілілих ділянках та на стелі видно сліди кіптяви і сажі… На підлозі, вперемішку з неперегорілими кістками, валяються обгорілі брючні пряжки, ґудзики, кульчики, манікюрні ножиці, ложки, виделки, підкови та ножі. При вході до «цвентаря» відчувається гострий запах горілого м’яса та кісток…
Для огляду трупів та встановлення причин смерті проводилась розкопка 7 могил. У першій виявили чоловічі, жіночі та дитячі напіврозкладені трупи, що не підлягали обліку. По одягу – білизні і спецівках – загиблі належали до різних професій…».
8 травня 1964 року міська влада встановила тут пам’ятний знак із написом: «На цьому місці у 1941-1944 роках німецько-фашистські загарбники розстріляли понад сто тисяч радянських громадян та полонених інших країн».

Час збирати каміння
Післявоєнний цвинтар виглядав жахливо. На фото з ексгумації добре видно, що на багатьох похованнях знищені мацеви – вертикальні кам’яні плити з написами про померлого. Ті, що залишилися, доламали вже у радянські часи. Адже євреїв старого Станиславова німці геть знищили, доглядати за могилами стало нікому.
Однак цвинтар продовжував працювати. До міста прибули нові, вже радянські євреї, вони тут жили, працювали, вмирали. Новітня ділянка цвинтаря розташовується одразу праворуч від головного входу. Вона відносно невелика. Крайні поховання позначені 1967 роком. Дата не випадкова.
Тоді відбулась так звана «шестиденна війна», під час якої Ізраїль розколошматив цілу купу арабських країн, на чолі з Єгиптом – союзником СРСР. У Союзі не на жарт образились і порвали дипломатичні відносини з «ізраїльськими мілітаристами». Тоді ж закрили єврейський цвинтар в Івано-Франківську. Відтоді тутешніх юдеїв ховали на загальному міському кладовищі – спочатку на Київській, а згодом на Чукалівці.
Сьогодні єврейський некрополь нагадує загублене у джунг­лях місто з мультфільму про Мауглі. Якщо повоєнні надгробки ще більш-менш доглянуті, то стара частина цвинтаря заросла справжнім лісом. Вцілілі мацеви можна перерахувати на пальцях. Свого часу їх активно використовували радянські комунальники в якості… бордюрів. Якщо зараз у Франківську десь знаходять єврейську надмогильну плиту, то її одразу везуть сюди. Назбиралось кілька невеличких куп. Рабин каже, що з 5000 поховань вдалося ідентифікувати близько 500. Написи на деяких плитах двомовні – польська та ідиш. Серед скромних надгробків виділяється багата могила Рози Ляйбліх. Можливо, саме її чоловік звів два будинки на початку Грюнвальдської, про які писав «Репортер».
Від старого цегляного паркану не залишилося жодного сліду. Його розтягнули по війні чи не за вказівкою директора сусіднього шкірзаводу. Втім цвинтар без огорожі не залишився. У 1997 році єврейська родина з Ізраїлю виділила кошти, на які звели кам’яний мур із сталевими ґратами.
Цікаво, що на багатьох могилах лежать маленькі камінці. Рабин пояснює, що у євреїв не прийнято приносити на цвинтар квіти. Під час відвідин померлих родичі кладуть на надгробки камінчики. Для чого? Коли настане воскресіння мертвих, усі євреї одразу почнуть відбудовувати Храм у Єрусалимі. Тому будматеріал зав­жди має бути під рукою, навіть у покійників.

Іван Бондарев


Переглядів: 218 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019