Неділя, 2019-09-22, 11:27 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
 
Архів новин
Головна » 2013 » Квітень » 5 » Делятинська сіль для цезарів
10:56 AM
Делятинська сіль для цезарів
Споконвіку через карпатські гори пролягав стратегічний шлях, що з’єднував соледобувний регіон галицьких земель з іншими європейськими державами. Ця дорога була однією з основних торговельних артерій Європи.
Недавно до рук мені потрапила стаття журналіста Любомира Винника «Таємниця Делятинського трубопроводу» в газеті «Вільна Україна» за 1969 рік. Він розповідає про цікаву знахідку в селищі Делятині: «Труби масивні, посічені часом, замкнуті у металеві обручі... Виготовлені вони з суцільних смерекових чи ялинкових колод. Кожна довжиною шість метрів і товщиною близько 50 сантиметрів. З труб витікає у двох місцях вода: там, де оголені три з’єднані труби, і за 350-400 метрів нижче. Тут утворився водяний басейн, з обох боків якого — кінці ще двох труб». Ці труби вимив з-під ррунту в Делятині потічок Коцюрчик після червневої повені 1969 р.
Л. Винник, нині швейцарський журналіст, поставив собі запитання: хто, коли і для чого побудував цей водогін? Звідки він тут? Чи є які-небудь конкретні думки про це авторитетів? Він каже: «Тоді, наскільки собі пригадую, водогін засипали землею. Мабуть, тому, щоб не надавати розголосу в цій місцевості, в околицях якої розташовувалися атомні ракетні бази росіян. Тому справа затихла».

Римський почерк
Відповідь на запитання знаходжу у тій же статті Л. Винника. Він посилається на припущення, які того часу висунув польський гірничий інженер, кандидат наук, головний інспектор польських солеварень Антон Літонський. Він — колишній житель Івано-Франківщини, закінчив Краківську академію і досліджував старі солеварні та поклади солі в Делятині та в сусідньому Ланчині: «Трубопровід у Делятині, без сумніву, дуже давній. Місцеві ррунти інтенсивно збагачені сіллю, яка законсервувала дерево. Трубопроводи з цілісних дерев’яних колод будували ще за римських часів. Подібні до цього труби вже було знайдено при розкопках в Аквінкумі, теперішньому Будапешті...
Сталь обручів — єгипетсько-арабська, з якої виготовляли мечі, шоломи, щити. Трубопроводи в Делятині можуть бути складовою частиною давніх соляних розробок. Рим і Константинополь тисячі років доставляли прикарпатську сіль сухопутними та водними шляхами по Дністру та Дунаю. В ті часи Галич був великим центром торгівлі сіллю». 
Отже, маємо римський слід. Однак постає запитання: чому римлянам, імперіалістам і одночасно творцям європейської цивілізації не спало на думку перейти Тису? Чи, може, й справді вони були на наших землях? Всі європейці пишаються донині тим, що були підданими римських цезарів. Їм завдячують мовою, алфавітом, культурою і причетністю до так званих європейських цивілізаційних цінностей. Може, й справді Рим досягнув нас тут, у Галичині? Чи легіони, які здобули тодішній світ, не відважились перейти вузьку стрічку вод Тиси?
Не тільки Літонський, а й сама історія підтверджує той факт, що про соляні копальні Галичини  знали ще античні римляни. Тож не дивно, що під час затяжних римсько-дакійських воєн, коли ситуація в Карпатах була вкрай нестабільною, сюди у 212—214 рр. імператор Каракалла перевів з Дакії деякі військові підрозділи, зокрема «Першу іспанську когорту» та «Мавританську когорту». Не так із військових міркувань, хоч римська армія здійснювала окремі операції в Карпатах проти племен — можливих союзників Дакії (названа пізніше римлянами провінцією Рома Анія, теперішня Румунія), як передусім для конвоювання торговельних обозів (зокрема і з сіллю) та офіційних осіб, що прямували через перевали до Паннонії (римська провінція, територія сучасної Угорщини), захищаючи їх від грабіжників і розбійників. Окрім того, когорти здійснювали розвідку, закуповували провіант, заготовляли деревину для будівництва укріплень. Крім солі, римлян цікавили карпатські мінеральні води та потенційні поклади срібла. На початку II ст. н. е., після загарбання імператором Траяном Дакії, Римська імперія підійшла впритул до сучасних кордонів України на південному заході. Але де тоді були ці кордони?

Польські чи австро-угорські солеварні?
Делятинська земля багата на поклади калійної та кухонної солі. Відомо, що у XVI ст. у Делятині вже існувала солеварня, яка належала польському магнатові. У 1785 р. австрійський уряд викупив її. Тоді було засновано одну з найбільших солеварень, яка об’єднувала 17 менших. Уже пізніше цей промисел у 1868 р. потрапив до рук Габсбуррів. Його розбудували й оновили, а також встановили парову машину і два насоси для перекачування сировиці. Неподалік із 18-метрової глибини викачували природну сировицю і подавали її у «випарник» трубопроводом. Курортний путівник, виданий 1937 року у Варшаві, подає: «У Делятині є заклади для соляних купелів, обладнані на зразок закордонних лазень у Райхенгалі та Зальцбруні. Розваги: купання у ріці Пруті...»
Засновник місцевого краєзнавчого музею науковий працівник і краєзнавець Андрій Мисюк показує частину труби водогону, який йому вдалося врятувати. Тепер цей артефакт зберігається в музеї. Пан Андрій вважає, що цьому експонатові максимум 300 років. «Дерево як дешевий матеріал тоді використовували в таких цілях. Не певен, що металеві труби застосовували в австрійських солеварнях, бо сировиця могла роз’їдати, робити корозію, а з другого боку, вони могли бути задорогим матеріалом. А ці труби, коли їх розмило повінню, були дуже добре збережені, повітря не доходило, а можливо, від солі всередині все законсервувалося», — зазначає директор музею.
Краєзнавець каже, що про дерев’яні труби в цій місцевості відомо з давніх-давен: «Можу сказати з власного досвіду, що коли я малим щось свердлив і робив це криво, то батько сварив мене так: «Ти, капарнику, не можеш просвердлити рівно? Дивися, «макаци» (місцева назва жителів Добротова і Ланчина) свердлили шестиметрові труби з двох боків і попадали з точністю». Така повчальна настанова передавалась ще від дідуся. Тобто тоді знали, що ланчинецькі і добротівські майстри ручним способом просвердлювали отвори з двох боків навіть у шестиметрових шматках суцільної деревини і робили це досконало. А на фотографіях і на фрагменті, який зберігся, ми бачимо, що це є суцільна деревина, яка не складається з двох частин». 
Директор розповів про ще одну цікаву деталь — легенду, яка існує в цій місцевості про римлянина Дейлю, від імені якого нібито походить назва «Делятин». У місці, де тепер тече Прут і пролягає залізнична дорога, природно, колись була гірська смуга. Була така собі улоговина, а перед нею — озеро. Дейля, зібравши людей, прокопав це місце для того, щоб затопити ворогів з боку теперішнього Добротова. і коли маса води ринула вниз, то місцевість, де тепер є Делятин, висушилась, утворилося русло Прута. і виникли нові соляні джерела. Загалом же, за словами Андрія Мисюка, в селищі важко викопати криницю, щоб вода була прісною, настільки багато соляних джерел у землі.

Хто поставить крапки?
Гіпотез є багато, але до істини вони так і не дійшли, лишень припущення та здогади. Ніхто з науковців, дослідників, археологів, істориків до цих пір конкретно не зацікавився знахідкою, не вивчив її, не встановив за історичними письмовими джерелами, для чого і коли було створено водогін. Адже час виготовлення дерев’яних труб можна було б встановити завдяки аналізові ізотопного складу вуглецю, який є в деревині. Цей водогін варто було б взяти під охорону, бо це є надзвичайно цікавий об’єкт. і не важливо, чи має він 2000 років, чи тільки 300. Це частина історії нашого краю, це ключ до знань про промисли наших предків та про їхні зв’язки з іншими народами.
Ірина МИХАЛКІВ

Переглядів: 413 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019