Попри нинішні соціально-економічні негаразди культурно-просвітницьке життя в Бурштині не згасає. Палац енерґетиків «Прометей», повнофігурний пам'ятник Тарасові Шевченку, пам'ятник Невідомому солдату, пам'ятник Ользі Басараб, музей Ольги Басараб, музей історії Бурштинської ТЕС, музей ОУН-УПА - перлини Галицького краю, розташовані у бурштиновому місті. Родзинкою є історико-етнографічний музей «Берегиня», так званий Музей Опілля. 1500 експонатів, 10 відділів, тисячі відвідувачів з усього краю - і це не повний список здобутків музею за десятилітню історію.

За великих старань нинішнього директо­ра музею Тамари Григорівни Гусар і за сприяння дирекції Бурштинського енер­гетичного коледжу й науково-методичного центру культури Прикарпаття ще у далекому 2000-му був заснований історико-етногра­фічний музей «Берегиня». Приміщення для музею (актовий зал у гуртожитку і дві кімнати) надав коледж. Плідною працею творився музей, а 4 грудня 2001 р. на Введення була відкрита експозиція, яка складається з етно­графічних та археологічних експонатів. Але разом із відкриттям з'явилося багато проблем. І головною з них є виділення музею міською радою належного приміщення.

Як вона вирішується і чому не вирішується, і з'ясовував наш кореспондент Олександр Фе­доришин, спілкуючись із усіма причетними до справи.

ТАМАРА ГУСАР - директор музею «Берегиня»:

- Тамаро Григорівно, яка ситуація скла­лась на сьогодні?

- Справа в тому, що наш музей на сьо­годнішній день є державним, але, на преве­ликий жаль, ми знаходимося в приміщенні, аб­солютно не пристосованому для музею, тоб­то в актовій залі гуртожитку Бурштинського енергетичного коледжу. Нам тут надзвичайно тісно і тому можемо виставити хіба що поло­вину експонатів, які маємо. А решту ховаємо у всіляких ящиках, скринях, де тільки можемо. По-друге, це приміщення коледжу, який хотівби використати його в своїх інтересах бо, як бачите, це актовий зал гуртожитку, де живуть студенти. Ми давно добиваємося нового при­міщення під музей і нарешті попередня міська влада, яку очолював Ярослав Громко, дала нам добру надію, хоч це було дуже не просто. Вона викупила під музей приміщення колиш­ньої контори колгоспу. Це двоповерховий бу­динок, який знаходиться біля нової церкви.

Проблема полягала в тому, що це власність пайовиків, тобто колективної громади. Але пан Громко пройшов через ряд різних рогаток. Були суди. Крапку поставив Київський госпо­дарський суд, який підтвердив, що це при­міщення викуповується міською радою спеці­ально під музей. Попередня міська рада роз­почала і ремонт цієї будівлі, її перекрили, бо дах протікав і була загроза руйнації, провели каналізацію і водопровід. Готовий чудовий проект музею, розрахований на два поверхи, який зробив відомий івано-франківський художник Богдан Губаль, і згідно проекту всере­дині вже розібрали стіни й перегородки, зня­ли підлогу для того, щоб ставити плитку.

Але після виборів прийшла нова міська рада на чолі з Петром Курляком і чомусь було заяв­лено про те, що це приміщення не буде нале­жати музею. Це для нас було великою несподі­ванкою, як грім з ясного неба, бо ж перед виборами лунали запевнення про незаперечну підтримку культури. От такий прикрий поворот. Так, були громадські слухання з цього приводу і бурштинці висловилися за музей...

- Міська рада й особливо пан Курляк вва­жають, що на першому поверсі, так спочатку було сказано, буде музей, хоч перший поверх нас не влаштовує. Ми перший поверх і тут фак­тично маємо. А другий поверх - буде церков­не приміщення. Там, мовляв, будуть і класи для учнів церкви, там буде зал прийому гостей, які приїжджають до церкви. Пізніше взагалі було заявлено, що музей не буде там зовсім, пер­ший поверх буде переданий на користування бібліотеці, а другий - церкві. Міський голова заявив, що є ймовірність перенесення музею до Палацу культури. Але ж музей - державний і, зрештою, відповідних приміщень у нього немає. Побивається цим і директор енергетичного коледжу Олександр Джура, який букваль­но вклав душу у створення музею і дуже хви­люється з приводу цього питання. Справді, там місця під такий багатий музей нема. Що сто­сується ставлення священиків, то отець Богдан Демків не раз заявляв, і мені особисто казав, проте, що їм це приміщення не потрібне. Воно потребує капітального ремонту, а їм необхідні гроші для того, щоб закінчити храм. Церква збу­дована за новим європейським зразком і має цокольне приміщення заввишки три з полови­ною метри. Там є місце на все: на класи, і для гостей, і для гардеробу, і для бібліотеки.

- А ви спілкувалися з паном Курляком?

- З паном Курляком спілкувалася. Я пішла до нього. Це було після виборів. Моя мета була просто познайомитись і запросити пана Петра з його командою до музею, щоб він подивився на умови, в яких ми перебуваємо, й оглянув наші експонати, їхню цінність та унікальність. Але і після цього було заявлено, що музею в купленій будівлі не місце. І з цього моменту все почалося. Потім були громадські слухання, суперечки, протистояння. Словом, проблему актуалізували, але не розв'язали...

ПЕТРО КУРЛЯК - міський голова Бурштина:

- Петре Івановичу, як Ви оцінюєте ситу­ацію з музеєм «Берегиня»?

- Навколо цього питання є частина правди і частина неправди. Ми дійсно маємо музей «Берегиня», який знаходиться в непристосованому приміщенні - в гуртожитку Бурштинсь­кого енергетичного коледжу. Загальна площа цього музею - 90 метрів квадратних. І ще ми маємо приміщення колишньої колгоспної кон­тори - двоповерхове приміщення загальною площею 400 метрів квадратних плюс мансард­ний поверх. Воно знаходиться поруч з по­двір'ям церкви Святого Йосафата. Виходячи з того, що храм справді дуже великий, вважаю за потрібне знайти приміщення для резиденції церкви. У нас у Бурштині є три діючі церкви і жодна з них не має такої споруди. Друге, що мало би бути там, це як мінімум 2-3 кімнати для недільної школи. Так, мої опоненти можуть казати, що такі класи є під церквою, але це напівпідвальні приміщення. Ці люди не вника­ють глибоко в проблему. У цих класах стіни вже вкрилися грибком. І вони абсолютно не при­стосовані для навчання дітей. Зараз є три дитячі групи (кожна до 25 дітей). Тому вважаю, що наші діти не повинні вчитися в підвалах, а в нормальних, пристосованих для цього, класах. Ну і третє, що би мало бути там, - це своєрідний конференц-зал, де духовенство могло б проводити свої організаційні заходи. Тому що сьогодні для проведення цих заходів наше міське духовенство проситься чи у вище професійне училище, чи у якусь школу. Опо­ненти можуть сказати: «А що робити з при­міщенням під церквою?». Це питання церкви, але, на мою думку, в першу чергу, під церквою повинен бути церковний архів. У підвалі можуть бути майстерні, складські приміщення, гардеробні й навіть читальні, чи, скажімо, кімнати для внутрішнього користування.

Тому я пропонував перший поверх відда­ти музею «Берегиня» і чистої площі там до 175 метрів квадратних. Переконаний, що цього достатньо, шоб там розташувався музей.

Ми не говоримо, що музей «Берегиня» нам не потрібен. Звичайно, потрібен, адже інших таких музеїв нема. І мова не йде про його за­криття, а про розташування. Зокрема, в Палаці культури «Прометей». До речі, там уже є два музеї: Музей БуТЕС і Музей визвольних змагань. І логічно, якщо в цьому місці, де хороша інфраструктура, де є все необхідне для того, щоб прийняти чи туристів, чи гостей міста...

Є економічна сторона цього питання. Так, приміщення контори купили за 30 тис. гривень, але тепер, щоб його довести до нормального стану, треба вкласти ще 250-300 тисяч. Бюд­жет міста на рік - 640 тисяч гривень. Тобто, якщо адекватно до наших міських проблем виділяти хоч якусь суму щороку (а максимум можна ви­ділити на рік 50 тисяч гривень), то реставровувати приміщення ми будемо мінімум п'ять років. І ще один економічний момент. Заснов­никами музею є чи були обласна рада і енер­гетичний коледж. Якщо вони були засновника­ми, то нехай його і фінансують. Окрім того, пра­цівники музею отримують зарплату від районного управління культури. Та ніхто не говорить, що допоможе коштами. Отож музей не нале­жить місту, ми не платимо зарплату співробіт­никам, ми не є засновниками, але, виходить, повинні забезпечувати чужий музей. Якщо поставити питання принципово, то засновники і ті, в кого він на балансі, нехай би допомагали. А вони надумали вирішити проблему чужими руками. Але в місті є й інші проблеми, які потребують вирішення. А рішення розташуван­ня музею я ще не прийняв.

- Відомо, що є спонсори, які готові надати фінанси й закінчити реконструювання будівлі без міської скарбниці.

- Я не бачив жодної пропозиції щодо фінан­сування цього проекту. Якщо ж вони є, нехай приходять, кладуть на на наш позабюджетний рахунок кошти. І ми їх будемо використовува­ти на ремонт цього приміщення.

- Якщо завтра інвестор запропонує гроші, чи будете Ви готові віддати будівлю?

Я буду готовий віддати тільки перший поверх...

- Щодо церкви... Отець Богдан Демків говорив про те, що йому потрібні кошти на добудову храму, а не для нових проектів.

- Кожна церква має резиденцію. Рези­денція - це окремий будинок. Вона не може бути в підвальному приміщенні. Тре­ба дотримуватися протоколу офіційних прийомів. Ми не маємо права приймати владик у напівпідвальних приміщеннях. Така позиція отця Демківа мені не зрозу­міла. Можу сказати більше. Я був на при­йомі у владики Війтишина і він дав на це добро. Дивно, що отець Богдан має іншу думку, ніж владика. Але це його власна точка зору і він має на неї право. А я маю право використовувати пораду й благословення владики Володимира Війтишина. Це дає підстави говорити, що церква потребує такого приміщення.

Чим би не закінчилося це протистояння, музей - це, перш за все храм минулого, духовний дім нації - кому як не нам, укра­їнцям, потрібно дбати про свою історичну спадщину...

Олександр ФЕДОРИШИН,

кореспондент «Галицької Просвіти»