В сучасному Івано-Франківську висловлюються різні думки щодо дитячих балів та конкурсів краси. Сто років тому в Галичині вони теж були популярними, але багато хто ставився до таких розваг скептично.

«Ці забави зазвичай поєднуються з костюмованою ходою, з конкурсами туалетів, – писала тодішня преса.– Мабуть, не потребує пояснення, що така дресура легковажності в дитячих душах не належить до найкращих методів виховання. У нас такі бали все більше входять у моду. Діти отримують формальні запрошення, наряджаються як королевичі й королівни і витанцьовують вальси та мазурки. В цьому не було би нічого шкідливого, якби не та амбіція матусь, які переконані: розкішний туалет – це ознака вищості людини. І дуже прикро, що в маленьких голівках теж зароджуються ці хибні уявлення.
Пані М. заздрить пані Л., бо її донечка гарніша і краще вбрана, ніж її власна дитина, і забороняє своїм синам з нею танцювати. А від когось з малих гостей чуємо, що «я не хочу танцювати з Янеком, бо він має таке сіреньке вбрання, буду танцювати з Юзьом, бо він має оксамитовий костюм і блискучі пряжки». А інша мала танцюристка питає маму, чи та бачила, що сукенка її подруги значно розкішніша і дорожча, ніж у неї. Зрештою, в дитячому товаристві ми лише бачимо мавпування звичаїв, які панують у світі дорослих. Краще б та юрба, що збавляє час на цих забавах, перенесла свою енергію в зали гімнастичні чи на ковзанки, бо така розвага буде кориснішою для дитячого здоров’я і розвитку…»
Газета «Кур’єр Львівський» від 22 січня 1902 р.

Підготувала Олена БУЧИК