П`ятниця, 2017-10-20, 9:51 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
 
Архів новин
Головна » 2017 » Липень » 20 » Дописи про життя та роботу з мого щоденника станиславівського. Спогади пастора Теодора Цьоклера
6:31 PM
Дописи про життя та роботу з мого щоденника станиславівського. Спогади пастора Теодора Цьоклера

Духовний лідер галицьких німців Теодор Цьоклер (1867—1949) опублікував у газеті «Євангельський общинний листок» деякі дописи з власного щоденника. Він описав події зі свого життя та роботу численних благодійних закладів, які він відкрив. З наведених уривків ми дізнаємося, як жили і розважалися мешканці будинку для літніх людей «Сунем»* та сиротинця і лікарні для дітей «Сарепта»*.

Станиславів, 4 грудня 1917 р.
Скоро буде пів на одинадцяту. Я обіцяв нашим дорогим старшим жінкам у «Сунемі» відвідати їх і влаштувати невеличку молитовну зустріч. Там є багато мешканок, які вже не можуть ходити до церкви. Коли я вже вийшов, зустрів у дворі полкового лікаря, і він люб’язно погодився допомогти нам запобігти поширенню корости серед наших нових підопічних. Він сказав, що потрібних засобів у нього, на жаль, немає, але він зробить усе, що зможе. Тим більше, що ситуація з коростою в нас не така вже й загрозлива, були виявлені тільки поодинокі випадки. Ми лише хочемо провести ґрунтовну дезінфекцію спеціальним приладом, але в нас його немає. Лікар пообіцяв, що проведе цю дезінфекцію. Йому було приємно проходити крізь кімнати в наших закладах, бо всюди панували зразкова чистота і порядок, а діти мали здоровий вигляд. Я залишив його проводити дезінфекцію під наглядом сестер, а сам поспішив до «Сунему».

Мене завжди охоплює відчуття миру і спокою, коли я там буваю. Зараз його управителькою, чи, як ми її називаємо, «матір’ю» будинку є сестра Юлія Тілє. Я радію, коли бачу, як спокійно тут живуть старенькі. Здається, сюди не проникає шум війни і всі турботи зовнішнього світу. Але наші підопічні теж мусять терпіти нужду й бідність. Ми не можемо добре опалювати всі кімнати, тому вони повинні жити трохи тісніше, ніж це було колись. Ми не маємо білого хліба, якого за станом здоров’я багато хто з них потребує. Але в них є найголовніше – дружній і затишний дім. Сестри невтомно дбають, щоб їм не бракувало уваги й турботи, тож вони повністю позбавлені того, що робить старість особливо гіркою, – самотності й відрізаності від товариства.
Яка то була дивна служба Божа! Одна прихожанка лежала у ліжку, бо вона занадто слабка і хвора, щоб встати, інша сиділа у кріслі, обпершись об його спинку. Але всі інші намагалися стояти. Вони стали півколом біля олтаря, який був розташований посеред кімнати, і своїми тремтячими голосами співали пісню, яку я їм запропонував: «Радій, душе, бо йде твій Спаситель». Потім я проголосив слова Ісаї: «Радуйся, радуйся, мій народе! Твій Бог говорить до тебе з Єрусалиму й передвіщає, що настає кінець терпінням твоїм!»
Я завжди почувався розчуленим, коли бачив, як уважно мене слухають ці старенькі. Одній з них було майже 90 років, і вона багато пережила. Незважаючи на всі випробування, вона завжди була справжнім зразком скромності, доброзичливості й терплячості. До недавнього часу вона ревно відвідувала церкву й завжди приходила на службу однією з перших. Зараз вона вже не може ходити до церкви. До притулку ця старенька забрала свої власні меблі, а крім того, перераховувала нашому закладу свою маленьку пенсію як оплату за догляд і харчування. Ми надали їй окрему кімнату, але вона бачила, скільки у нас нових постояльців, і сама, добровільно, запропонувала одній зі своїх товаришок жити разом з нею в її кімнаті. І вона зробила це з радістю, без жодних нарікань. Мої слова під час служби вона супроводжувала кивками голови, і я знав точно, що це не були автоматичні рухи. На її доброму зморшкуватому обличчі було написано: «Єдина моя втіха у житті й смерті – то милість Божа, про яку ти говориш!»
А вчора до мене прийшла ще одна стара жінка. В неї два сини були на війні, а жила вона в доньки. Проте нещодавно донька одружилася з поляком-католиком, повністю сполонізувалася і дітей виховувала у польському дусі. Стара мати відчула себе чужою в їхньому домі. Бідність і нужда ще більше утруднювали її становище. Вона попросила, щоб ми прийняли її до «Сунему». Що ж, подивимось, чи ми зможемо знайти для неї місце.
З «Сунему» я одразу вирушив до нашого «Ювілейного будинку»*, де на мене вже чекали сестри, що працювали в школі. Зараз я проводжу там курси. Такого великого курсу ми ще не мали – 22 дівчини з різних частин Галичини, а одна навіть з Німеччини. Вони різні за своїм рівнем знань і освіченості, але всі прагнуть якомога корисніше провести цей час і стати гідними завдання, яке для себе обрали.
Після такого насиченого дня не завадило б трохи відпочити в пасторському будинку. Але в коридорі повно людей. В другій половині дня в секретарки і моєї дружини завжди багато роботи, бо до нас приходять колоністи, яким потрібна порада чи допомога. Серед них була жінка, чоловіка якої вбили росіяни, а будинок пограбували. Вона виховувала чотирьох дітей, а з одягу в неї було лише те, що вона мала на собі…
Станиславів, 28 липня 1918р.
Сьогодні до нас знову прибув утомлений життям пілігрим. І хоч як би ми цьому не противились, нам доведеться приєднувати до «Сунему» заклад не лише старих жінок, а й чоловіків. Зараз, улітку, ми ще можемо поселити когось в бараку, який побудували в садку в часи епідемії. Але один Бог знає, що ми будемо робити взимку. Ми ж не можемо просто відіслати його геть, цього бідного 86-річного дідуся, уродженого галицького німця, який жив у Росії, бо його разом з дружиною туди завезли росіяни. Потім він звідти виїхав, дістався до Бродів, де звернувся до поліції, щоб відновити свої документи. Далі прибився до нас, бо в нього не залишилось тут нікого, хто міг би про нього подбати.
Його тимчасово поселили в будинок «Сарепта», де він одразу ж знайшов собі товариша, 84-річного постояльця, з яким вони разом сиділи на лавочці й спостерігали за веселою грою наших дітей з «Сарепти». Потім до них приєднався ще один 77-річний чоловік, який одного разу вже приходив до нас, але пізніше переїхав до своїх львівських родичів, бо думав, що там йому буде краще. Однак згодом він знову повернувся й говорив, що йому дуже подобається наша проста, але здорова і ситна їжа. Але що буде, як таких стареньких стане більше? Ми мусимо подумати про те, щоб створити для них окремий будинок, такий, як уже мають наші старші жінки в «Сунемі». Ми повинні відновити наші прохання, які вже раніше спрямовували до наших друзів: «Хто допоможе збудувати просторий і зручний будинок для старих, бідних і безпомічних чоловіків?»
Станиславів, 4 серпня 1918 р.
Сьогодні пополудні ми дуже весело провели час у «Сарепті». Наші малюки мають право трохи порадіти навіть у цей важкий час. А старші люди з «Сунему» разом з дітьми знову відчувають себе молодими, і сьогодні вони мали таку нагоду. Один наш добрий друг подарував нам великий грамофон – трофей від росіян. Незважаючи на те, що небо було затягнуте хмарами й збирався дощ, ми все ж ризикнули влаштувати в садку концерт. Яка це була радість для дітей, коли залунали звуки маршу Радецького! Вони вишикувалися один за одним і почали марширувати доріжками саду. Ця вервечка ставала все довшою і довшою. Навіть наші найменші діти, яких винесли в садок виховательки, приєдналися до забави. І – дивись! – деякі старенькі теж не втрималися й долучилися до маршу, старанно намагаючись утримати крок. Діти з сусідніх будинків зацікавились такою незвичною забавою, і ми були раді, коли вони теж взяли участь у цій грі. Зрештою, «Сарепта» мусить бути місцем миру і втіхи для всієї округи в цей важкий воєнний час!
Всі з цікавістю прислухалися до звуків, які лунали з широкої грамофонної труби, що зяяла, неначе металевий рот. Після маршу нас розважала піснями якась співачка, потім звучали мелодії параду у Відні. Аж раптом почався дощ. Ми швиденько занесли грамофон на веранду й знову його ввімкнули. Залунали звуки маршу з Парижа, і все товариство радісно замарширувало всередину будинку, щоб продовжити забаву. Далі ми слухали пісні «Я маю товариша» і «Глорія Вікторія» та кілька народних мелодій. Після цього директор будинку почав розповідати казку. Всі зібралися, щоб послухати. «Жила-була бідна вдова, яка не мала грошей навіть на те, щоб купити дітям молока. Одного разу вона разом зі дітьми пішла в ліс, щоб назбирати суниць. Її застала негода, і вона сховалась у маленькому будиночку. Вранці вона вийшла з нього й потрапила в суничне королівство». Очка дітей радісно заблищали – їм теж захотілося потрапити в суничне королівство...
Переклала Олена БУЧИК

* «Сунем» – будинок для літніх людей, відкритий 1 серпня 1913 р. Назва походить від старозавітного міста. Знаходився поруч з будинком «Сарепта». Замітка в газеті «Євангельський общинний листок» за лютий 1918 р. повідомляє, що обидва будинки знаходились за кілька кроків: «Сарепта» справляє враження затишку і тепла… Але сьогодні ми не будемо затримуватися в «Сарепті». Ми пройдемо ще кілька кроків далі, до «Сунему».

* «Сарепта» – сиротинець і дитяча лікарня, де працювали сестри милосердя. Відкритий у 1913 р., урочистості відкриття тривали з 3 до 5 травня. Зараз це будинок на вул. Цьоклера, 9, де раніше розміщувалась Торгово-промислова палата. Назва будинку походить від містечка на півдні Лівану, де в ІХ ст. до н. е. пророк Ілля чудесним чином наповнив олією горня вдови.

* «Ювілейний будинок» – нині вул. Незалежності, 89, збудований у 1908 р. Тоді святкували 60-річний ювілей панування Франца-Йозефа на цісарському троні, через що будинок дістав назву «Ювілейний». Там містився «Фріденсгорт» – гуртожиток для молодших школярів. Мансарду віддали під «Паулінеум», гуртожиток для молодих теологів.


Переглядів: 13 | Додав: Dnister


Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 17. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії, член НСКУ Андрій Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю
Copyright MyCorp © 2017