60 тисяч фотографій взірців автентичної карпатської вишивки! і це все зробила одна людина — лікар-хірург за фахом і етнолог за покликанням відома дослідниця автентичної вишивки Ірина Свйонтек. 7 березня на 81-му році життя вона відійшла у засвіти, однак лишила по собі неоціненну творчу спадщину, яка не кожному під силу, навіть дослідницьким центрам і музеям. Такого високого дослідницького й мистецтвознавчого рівня в Карпатах (і в Україні!) не досяг ніхто.
Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, учасниця численних всеукраїнських та міжнародних конференцій, фестивалів, автор статей у фахових журналах «Народне мистецтво», «Народна творчість та етнографія», і. Свйонтек народилась у Львові в українсько-польській родині, а проживала в Івано-Франківську. За її плечима — майже 50 років щоденної праці з вивчення та відтворення взірців гуцульської вишивки, сім унікальних мистецьких альбомів вишивок Карпат і Прикарпаття (2005, 2008, 2010, 2013, 2014, 2015, 2016 рр.). Кожен із них — на вагу золота для сучасного майстра вишивки, колекціонера як в Україні, так і за кордоном.
Ось як вона сама розповідала про свою працю: «Було в давнину: вбереться жінка у вишиванку, йде на люди та й питає чи не кожного стрічного, демонструючи свою одежину: ну як, вдався мені рукав чи вдалася мені вишивка? і якщо її витвір критикували, вона більше ту сорочку не вбирала. Тому до XXI ст. дійшли тільки найкращі взірці, самі перлини, скарби мистецтва наших предків.
Як волонтери спасають державу, так само ми, волонтери, спасаємо вишивку. Такі альбоми мають створювати наукові працівники, а створюють лікарі, інженери... інженер Еріх Кольбенгаєр на початку ХХ століття зібрав чудові буковинські узори; мама Лесі Українки не була етнографом, але видала альбом волинських орнаментів. Може, я розійшлася зі спеціальністю, хотіла бути художником, а тепер вважаю, що мала стати етнографом, бо страшно люблю діалекти.
Мене не раз керівники фольклорних колективів питали, а який був головний убір чи яка крайка була. В альбомах я даю інформацію по селах, бо навіть у музеях часто плутанина. Такі альбоми будуть дороговказом для фольклорних колективів, щоб на міжнародні гуцульські фестивалі вбиралися по-гуцульськи, на покутські фестивалі (в нас тепер є фестиваль «Покутські джерела») по-покутськи, на бойківські фестивалі (є «Бойко-фест») по-бойківськи, щоб люди приходили на ці дійства і захоплювалися своїми коріннями. Ви знаєте, скільки щороку фестивалів я відвідую?! А хоч би раз побачила якого-небудь викладача інституту зі своїми студентами! Правда, якось на фестивалі в Рахові були студенти з Ужгорода, які фотографували і випитували так само, як я.
Я 25 років викладала в училищі, то було лекцію почитаю, а потім зі студентами іду в лікарню: бо, на моє переконання, кожен з них мусив побачити кровотечу, перелом, інакше як він в житті буде ставити діагноз і надавати першу допомогу? Чому я на фестивалях полюю за продавцями старовини? Думаю: хоч я спасу цю сорочку. Я сфотографую, і світлина обов’язково лишиться. А то продадуть ту сорочку і все, вона зникне».
Помирають майстри, залишаючи спомин, мов рануѕ Нам ще належить усвідомити, як Гуцулія осиротіла від непоправної втрати. Але з тих космогонічних висот, куди відійшла неперевершена дослідниця карпатської вишивки, вона приходитиме до нас своїм безцінним скарбом — книгами.
Неправда, що немає незамінних! Ірина Свйонтек — єдина у своєму чині. Пам’ятатимемо зажди Тебе, світла Жінко й карпатська Берегине Гуцулії!
Управа Всеукраїнського товариства «Гуцульщина». |
