У букіністичній крамниці трапилося кілька книжок, виданих у друкарнях Лейпцига та Берліна протягом 1890-1924 рр. Твори античного періоду в перекладі на німецьку мову. Та суть не в цьому. Розгорнувши одну з них, я був вражений іншим: між сторінками зберігся аркуш паперу зі шкільного зошита, на якому чорнилом, акуратним почерком було виведено «Шкільна вправа Ч. 2…», датована 12 березнем 1942 року. Були ще нотатки, зроблені олівцем, образок. Та найбільший сюрприз чекав на внутрішній стороні обкладинки – чіткий відбиток простого «екслібрису» першого попереднього власника: « Юліян Чайківський. Професор. гімназії.». Нижче чорнилом виведено ще один підпис «Чайківський Богдан». Зі сторінок ніби війнуло подихом давно минулих часів – скидалося на те, що ці книжки більше шести десятків років ніхто не перегортав. Напис заінтригував мене, наштовхнув на те, щоб якомога більше дізнатися про колишнього власника книжок. Згадане прізвище «Чайківський» є досить поширеним, особливо на Тернопільщині. Видозмінюється накладається на співзвучне «Чайковський», що не раз заводило пошуки у глухий кут: проявився ряд представників різних українських родів різного походження із спільним прізвищем, серед них кілька осіб з іменем Юліан. Та справа виявилася не такою вже й безнадійною – в один момент тема несподівано почала розгортатися в новому, не менш цікавому, керунку. Мова може йти не про одну особу, а одразу кілька – не менш цікавих як в історичному, так і в літературному контексті. На перших порах, біографічна довідка кожного виглядала досить скупо. Один Чайківський Юліан – галицький український військовий та громадський діяч, сотник січових стрільців, політичний референт за часів Української народної республіки, сподвижник Євгена Коновальця та Андрія Мельника. Потрапив у більшовицький полон у 1920 році, був засуджений ВЧК до розстрілу, згодом помилуваний, подальша доля не відома. Другий Чайківський Юліа(я)н (1882-1960рр.) – педагог, гімназійний учитель, довгий час працював у Станіславі.
Із сержантів у …полковники Скромна автобіографічна довідка сотника Юліана Чайківського не те що привідкриває завісу над постаттю – навпаки, ще більше завуальовує її, переводячи в категорію міфічності. Та по крупинках вдалося нашкребти інформацію про цю, в значній мірі колоритну, якщо не авантюрну, особу. Чайківський був причетний до становлення українського військово-патріотичного руху. У книзі «Історичні походи по Львові»(І. Крип’якевич. 1932 р. в-во «Просвіта») згадується про те, що « у квітні 1914 р. у «цісарському лісі» Кайзервальді під Львовом провели перші стрілецькі маневри за участю до 600 стрільців зі Львова і підльвівських сіл, у двох групах, під проводом Омеляна Сеника й Юліяна Чайківського». Саме у березні 1914 р. розрізнені військові товариства «Січових стрільців» об’єдналися в одне, яке очолив комітет у складі В. Старосольського, І. Чмоли, М. Гаврилка, О. Степанівної. Тоді відбувся й перший випуск курсантів, котрі успішно завершили вишкіл. Про участь Ю. Чайківського у Першій світовій чувати не доводилося. У списках легіонерів УСС знаходимо іншу особу з подібним прізвищем – Андрій Чайковський із Бережанщини (про нього ще буде згадано далі). Ймовірно, по причині хвороби, Юліана визнали непридатним до військової служби. Міг весь цей час й надалі займатися вишколом, готуючи поповнення для легіону УСС. Об’явився він лише навесні 1918 р. уже при Осадному корпусі січових стрільців, що входив до контингенту німецьких та австрійських армій, які окупували землі України. Для України той час виявився нелегким. Безпорадність гетьмана Скоропадського, неспроможність В. Винниченка та С. Петлюри взяти владу в руки, розбіжність поглядів тогочасних політиків на характер у цілому влади, стали чи не найбільшим негативом на початках становлення незалежності. Дмитро Донцов занотував у своєму щоденнику в грудні 1918 р.: «В колах Директорії – безлад і прострація… В Директорії якесь божевілля… На міністрів призначено хлопчаків… Директорія йде вліво. Вакханалія. Всіх викидають з посад, хто не є соціалістом. Нічого не розбудовують, рабське мавпування большевизму». Євген Коновалець відкрито заявив Винниченкові, що політика Директорії «веде Україну до катастрофи». «Тверджу, – зазначав він, – що ні Винниченко, ні Директорія в цілості не мали ясної політичної лінії та, що довкола Директорії панував такий самий хаос політичної думки, як і всередині її». Саме на такому історичному фоні виринає постать сотника Юліана Чайківського. Побічним підтвердженням діяльності сотника Чайківського слугує згадка у виданні Історичного клубу «Холодний Яр». У творі «Багряні жнива Української революції» (автор Роман Коваль) читаємо такі рядки «За столом сидів сотник Юліан Чайківський, начальник політичного відділу. Поруч – військовий міністр Олександр Греків». Дійсно, коли «…військове міністерство видало наказ про формування Окремого Загону Січових стрільців у Білій Церкві, Стрілецька Рада визнала потрібним вислати окрему делегацію від Січового Стрілецтва до Гетьмана (Скоропадського). У склад делегації ввійшли, крім мене, полк. Андрій Мельник, сотн. Михайло Матчак, мабуть, сотн. Юліан Чайківський та сотн. Василь Кучабський.». (Є. Коновалець. Причинки до історії Української революції». Той же Дмитро Донцов згадував: «25 липня 1918 р. Були в мене Коновалець, Сушко і Чайківський. Два останні з бригади Натієва (осетин за національністю, полковник царської армії, командир однієї з військових частин тогочасного українського війська), хочуть активізувати січових стрільців, але бояться неприємностей від своєї «вітчини» — Австрії. Хотіли б говорити з гетьманом (Скоропадським) в їх справі, і щоб я з ним теж поговорив про те.» (Рік 1918, Київ. Вид. 1954 р. «Гомін України». Торонто.). У мемуарах Вільгельма Габсбурга-Лотрінгена (унікальна особистість – з родини австрійських царедворців, архікнязь і полковник українських січових стрільців; «блудний син» для своїх кровних батьків і велика надія для поневолених українців», названий на український лад Василем Вишиваним; був командиром однієї з частин австро-угорської армії під Херсоном) згадується «…В Олександрівську стояли також 1-й і 2-й запоріжські полки, в яких теж служили галицькі офіцери, між іншим Юліян Чайківський з Чортківщини, що тепер служить в УСС (група Коновальця)». Можливо, що Василя Вишиваного доля раніше вже зводила з Юліаном Чайківським. Осадний корпус УСС під командуванням полковника Є. Коновальця та А. Мельника був епіцентром змови та рушійною силою повстання проти гетьмана Павла Скоропадського. У книжці Лонгина Цегельського «Від легенд до правди» (видатний український політик, активний учасник створення ЗУНР і її перший міністр внутрішніх справ, заступник міністра зовнішніх справ УНР) теж є згадка про сотника Чайківського – вони пересіклися на момент проголошення Акту злуки. Михайло АНДРІЙОВИЧ, член Національної спілки журналістів України та історико-просвітницького товариства «Меморіал». (Далі буде) |
