Постать визначного етнографа, антрополога та археолога Федора Вовка (5.03.1847—29.06.1918) вирізняється серед українських вчених другої половини ХIХ — початку ХХ ст. із 1879 року за активну громадську діяльність його переслідувала влада царської Росії. Майже 30 років Ф. Вовк змушений був жити в еміграції, переважно в Парижі. Перебуваючи там, він підтримував тісні творчі зв’язки з і. Франком, М. Павликом, В. Гнатюком, К. Студинським та іншими галицькими вченими. Як видно з його листування з К. Студинським, вчений хотів переїхати до Львова й працювати там в університеті, але це, на жаль, не вдалося. У 1899 році Ф. Вовка обрали дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка. Того ж року за редакцією вченого почали виходити у Львові «Матеріали до українсько-руської етнології», де опубліковано близько десяти його робіт. Крім того, він публікував свої праці в ЗНТШ та галицьких часописах «Правда», «Житє і слово» та «Літературно-науковий вісник». За допомогою Паризького антропологічного товариства і Наукового товариства імені Шевченка Ф. Вовк у 1903—1906 роках досліджував антропологічні та етнографічні особливості населення карпатського регіону. Йому допомагали в цьому Л. Гарматій, М. Кос, М. Русов, і. Попель та інші вчені й громадські діячі. В 1903 році під час наукової експедиції, що тривала майже два місяці, Ф. Вовк робив антропологічні обміри населення в Перемишлі, Коломиї, Кутах, Довгопіллі, Вижниці й Чернівцях. Вчений тоді обміряв близько 400 чоловік і зробив майже 600 антропологічних і 100 етнографічних фотографій. В 1904 році Федір Вовк здійснив наукову експедицію на Бойківщину і Гуцульщину. В експедиції на Бойківщину взяли участь і. Франко та З. Кузеля. Вони відвідали Мшанець, Лавочне, Славськ, Гребенів, Сколе та інші населені пункти. і. Франко опублікував про це 1905 року у Відні цікаву інформацію. Лише через 67 років цей матеріал і. Франка було перекладено й опубліковано українською мовою. Пізніше Ф. Вовк побував на буковинській і галицькій Гуцульщині, де також проводив антропологічні дослідження. Загалом у 1904 році обміряв близько 300 чоловік і зробив понад 600 фотографій. Влітку того ж року він разом з і. Франком, М. Грушевським, С. Томашівським та іншими вченими виступав із лекціями перед слухачами літніх вакаційних університетських курсів у Львові, які було організовано для студентів із Наддніпрянської України. 1905 року Ф. Вовк і З. Кузеля за сприяння В. Гнатюка провели етнографічну експедицію між залізницями: Стрий—Лавочне—Мукачів і Станіславів—Ясиня—Сигет. Вони поставили перед собою мету: закінчити розпочате рік перед тим дослідження етнографічного переходу від бойків до гуцулів у Галичині та вперше провести антропологічні дослідження бойків і гуцулів на Закарпатті. Понад три місяці по обидва боки Карпат вони відвідали близько 40 населених пунктів, зробили обміри 299 осіб і близько 600 фотографій. На підставі проведених досліджень вчені прийшли до висновку, що, по-перше, на Прикарпатті, на правому березі річки Лімниці, вже відчутні вкраплення гуцульського елементу в архітектурі, ноші й антропологічному типі, і чим далі на південь, тим більше ця частка зростає, а в селах Пасічні і Зелені вже переважає настільки, що населення можна вважати цілком гуцульським. По-друге, проведені дослідження переконують, що гуцули галицькі, буковинські й закарпатські майже цілком ідентичні з етнографічного й антропологічного боку. Багато спільного також є у бойків по обидва боки Карпат. Влітку 1906 року Федір Вовк разом із З. Кузелею та і. Раковським здійснили етнографічну експедицію на Лемківщину, де відвідали Сянок, Новий Сонч, Ганьчову, Гладишів та інші населені пункти. Вони обміряли тоді близько 150 осіб і зробили 400 фотографій. Результати проведених упродовж 1903—1906 років досліджень вчений узагальнив у спеціальній праці. Крім того, Ф. Вовк двічі (в 1904 і 1905 роках) звітував перед Антропологічним товариством у Парижі та двічі (17 лютого та 3 березня 1906 року) виступав з доповідями про гуцулів і бойків у Російському імператорському географічному товаристві в Петербурзі. Слід зауважити, що, проводячи свої дослідження в Галичині, Ф. Вовк найбільше уваги приділив етнографічній групі гуцулів, бо на той час піддавалось сумніву навіть саме їх слов’янське походження. Внаслідок багаторічних досліджень Ф. Вовк дійшов висновку, що «нічого особливо виключного порівняно з іншими українцями гуцули не мають, бодай у таких основних мірах, як форма голови, зріст, колір волосся. Таким побитом знищується усяка можливість думати, що вони не належать антропологічно до української групи. Цілком навпаки, ми вбачаємо у всіх помірах надзвичайну одноманітність, яка вказує на суцільність етнічного типу і дуже незначні расові домішки». Варто згадати й про те, що в 1900 році Ф. Вовк отримав запрошення до співробітництва з етнографічним відділом Російського імператорського музею в Петербурзі. Він із задоволенням відгукнувся на пропозицію створити в музеї відділ україніки й почав із цією метою систематично збирати етнографічні й антропологічні матеріали на території Галичини. 17 січня 1904 року рада етнографічного відділу згаданого музею на своєму засіданні вирішила запропонувати Ф. Вовку зайнятись збиранням колекції для етнографічного відділу серед українського населення Галичини і виділила для цього дві тисячі рублів. На ці кошти вчений придбав майже 1500 оригінальних експонатів із Бойківщини, Гуцульщини та інших регіонів. 5 лютого 1905 року згадана рада знову виділила йому дві тисячі рублів на продовження роботи в Галичині. Учений на ці кошти закупив і відіслав до Петербурга 444 експонати. В 1906 році Федір Вовк придбав у Галичині для музею 474 експонати вартістю 1526 крб. Збирав він у Галичині експонати для цього петербурзького музею й пізніше. Зокрема, у 1910 році — в Бродівському повіті, а в 1912-му придбав 19 предметів на виставці гуцульських виробів у Коломиї. Слід зауважити, що Федір Вовк водночас багато зробив для поповнення експонатами музею НТШ у Львові та створення українських експозицій в інших музеях, зокрема Віденському етнографічному, Музеї людини в Парижі тощо. Завдяки Ф. Вовку наприкінці ХIХ — на початку ХХ століть починають налагоджуватись наукові зв’язки Галичини з Францією. Обмін літературою, публікації Ф. Вовка у Львові та Парижі, запрошення українських вчених для виступів у Сорбонні — такі були форми цих наукових взаємин. У червні 1891 року за його ініціативою в Сорбонні на курсах професора Марселя Дюбуа відбувся звіт галицького вченого Григорія Величка про географію Галичини і Буковини. Він подав їх геологічну характеристику, клімат, флору і опис населення, підкреслив, що сіль і нафта — це основні природні багатства Галичини, які перевищують вартість усіх добувань корисних копалин Австрії. Виступ Г. Величка був на той час першою ластівкою наукових взаємин між Францією й Україною. На Міжнародному конгресі фольклористів, що відбувся в Парижі у вересні 1900 року, де Ф. Вовк був одним із організаторів, цікавим явищем було прослуховування за допомогою фонографа голосів співців світу, в тому числі українських. Федір Вовк прочитав на конгресі реферат галицького етнографа В. Охримовича про останки первісного комунізму в Галичині, а також повідомлення і. Франка «Етнографічний рух в Галичині в ХIХ ст.». Революційні події 1905 року в Росії дали можливість Ф. Вовку повернутися з еміграції. З цього часу він жив і працював у Петербурзі. Викладав в університеті, Археологічному інституті, а з 1907 року завідував етнографічним відділом Російського музею. В 1912—1913 роках у кабінеті антропології Петербурзького університету перебував на стажуванні й співпрацював з Ф. Вовком його учень зі Львова і. Раковський. Його було обрано тоді членом Антропологічного товариства при Петербурзькому університеті. На початку ХХ ст. Ф. Вовк разом з М. Грушевським, І. Франком, А. Кримським та іншими вченими підтримав ідею підготовки і видання першої української енциклопедії. Вони об’єднали свої зусилля і разом з російським вченим О. Шахматовим розпочали роботу з підготовки чотиритомного енциклопедичного довідника «Український народ в його минулому і сучасному», маючи на меті систематизувати основні відомості про історію, географію, культуру і господарство України. До цієї справи разом із вченими Наддніпрянщини було залучено галицьких науковців і. Зілинського, В. Охримовича, С. Рудницького, С. Томашівського та інших. Вийшли в світ лише перші два томи праці. інші томи через революційні катаклізми опубліковано не було. Ф. Вовк, завершуючи в другому томі згаданого видання огляд етнографічних особливостей українського народу, підкреслив, що наш народ на всій території, яку він займає, вирізняється цілою низкою загальних для всього його складу етнографічних особливостей, які не залишають сумніву в тому, що він являє собою одне етнічне ціле, яке цілком чітко виділяється з середовища інших слов’янських народів. Згадане видання стало своєрідною візитною карткою українського народу, воно засвідчило також, що українська національна наука всупереч несприятливим умовам досягла високого ступеня свого розвитку. В 1915 році він опублікував етнографічний нарис про Галичину в збірнику «Галичина, Буковина, Угорська Русь», який видали у Москві співробітники часопису «Украинская жизнь», та статтю про Західну Україну, ілюстровану фотографіями з Поділля, Волині і Галичини, готував альбом фотографій, а в Російському музеї влаштував виставку предметів побуту населення Галичини. Крім наукової роботи, Ф. Вовк вів також активну громадську діяльність, зокрема в листопаді 1914 року в Петрограді був відкритий Український лазарет для поранених та військовополонених галичан, одним з організаторів якого був Ф. Вовк. Наведені факти переконливо свідчать про вагомий внесок Федора Вовка у вивчення антропологічних і етнографічних особливостей населення карпатського регіону та про тісні зв’язки вченого з науковцями Галичини. Василь Бурдуланюк |
