Впродовж 15-ти років в Калуській загальноосвітній школі №4 діє зразковий краєзнавчий музей «Істрія рідного краю». Його було започатковано на базі шкільного дослідницько-пошукового клубу «Пам’ять» з ініціативи вчителя історії, члена Спілки краєзнавців України, лауреата премії Констянтини Малицької Світлани Загребельної.
Особливу увагу тут приділяють розвитку дзвоноливарства та історії роду Фельчинських, які прославили цим ремеслом Калуш, інформують «Вікна» з посиланням на «НК».
Активісти клубу та музею вивчають історію дзвонарства у кількох напрямках. Вони досліджують долі дзвонів, вилитих в Калуші, а також тих, які були створені на фабриках Фельчинських у Польщі. Окремо займаються вивченням історії роду та самої калуської дзвоноливарні.
Як з’ясувалося, на початку XIX століття в Калуші діяло аж три фабрики з виробництва дзвонів. Серед них – підприємствоІона Сарафина. Дзвони, вилиті там, до речі, знайшли в одному із сіл на Тернопільщині. Також є відомості про ливарнюГеоргія Гайбля. Але з часом, подолавши конкуренцію, монополістами в цій справі на Калущині стали відомі нам брати Фельчинські. 1927 року вони перемогли на виставці у Парижі, а через рік отримали Гран-прі на такій же виставці в одному із бельгійських міст. Фельчинські відливали дзвони в Калуші з покоління в покоління протягом 130 років. Спочатку Михайло Фельчинський їздив до замовників і виготовляв дзвони на місці. Тільки через деякий час вже його син, якого теж звали Михайло відкрив майстерню в Калуші. Далі справу продовжив його нащадок Францішек, а пізніше вже його сини Людвік, Михаїл, Ян і Каетан. Тоді фірма отримала назву «Дзвоноливарня братів Фельчинських у Калуші». Згодом найстарший з них заснував ще дочірню фірму в Перемишлі.
Досі в Польщі працює дві дзвоноливарні Фельчинських, де дзвони й сьогодні роблять вручну, за технологією, що зародилися саме в нашому місті. Калуське підприємство дзвонів діяло до 1939 року. З приходом більшовиків до влади дзвонарів змусили згорнути виробництво.
Юний краєзнавець Владислав Яковина розповідає:
«У 1939 році, коли в місто прийшли «совіти», Михайло Фельчинський та його діти зібрали всі свої роботи, сфотографувалися з ними і закопали в саду. Проте немає відомостей, в якому саме саду».
Також дослідникам достеменно не відомо, чи вдалося більшовикам віднайти схованку і відкопати дзвони. І якщо й вдалося, то чи всі дзвони вони знайшли, чи, може, калуська земля досі ховає деякі з них? Є відомості про те, що два дзвони закопані десь в районі Підгірок. На жаль, інформацію про точне місце схованки пішли в небуття разом із людьми, які це знали.
Багато інформації про родинні традиції сім’ї Фельчинських дослідники дізналися завдяки зараз вже покійній калушанціПетрунелі Гумінілович. Вона навчалася разом із дочкою Михайла Фельчинського Іреною у Калуській гімназії.
Фельчинські, як відомо, мешкали там, де зараз центральний ринок. Неподалік знаходилась і їхня контора. За свідченнями пані Гумінілович, дружина Михайла Катаржина обожнювала декоративні рослини і створила у своєму дворі справжній рай – унікальний сад і квітник. На їхньому подвір’ї жили навіть лані.
Також Петрунеля Гумінілович стверджувала, що калушани завжди точно знали, коли в майстерні Фельчинських з’явиться новий виріб. Адже дзвонарі вірили, якщо пустити містом якусь небилицю перед тим, як презентувати дзвін, то він буде дуже лунким і довго служитиме. |