Коломийська Каса ощадності заснована 17 червня 1875 року рішенням Міністерства внутрішніх справ й відкрита для послуг коломиян 18 серпня 1875 р. Першим президентом правління каси був римо-католицький священник, декан Валерій Буш, начальником канцелярії – Саломон Весельберг, а загалом штат каси, як зазначено в шематизмі, складав 13 осіб, серед яких синдик, який відповідав за юридичні питання, 7 директорів і 2 урядники – касир і контролер. З роками число директорів каси зменшувалося, а урядників зростало, і вже в 1896 році було їх десятеро, з’явився й відділ застави з чотирма працівниками. В період Австро-Угорщини до правління каси, яке обиралося міською радою на три роки, належали представники різних професій, зокрема бачимо у списку прізвище відомого лікаря доктора Владислава Пяскевича, директора державної гімназії з польською мовою навчання Юзефа Скупнєвича, підприємця Яна Стадніченка, власника фабрики дахівок Антоні Віммера, власника аптеки «Під провидінням», посла до Краєвого Сейму Казимира Вітославського, засновника першого музею в Коломиї графа Едмунда Стаженського та інших. Щодо національності працівників, то в перших роках діяльності каси українських прізвищ не знаходимо, окрім греко-католицького пароха Іоанна Коблянського, який згадується як член правління при відкритті каси у 1875 році. Та згодом (у 1885, 1886 роках) він був президентом правління, а від 1892 і до смерті 19 жовтня 1901 р. уже безперервно виконував ці обов’язки. З часом до правління каси ввійшли й інші відомі українські діячі, зокрема тривалий час заступником президента у 1890-х – на початку 1900-х років був Григорій Кульчицький, інспектор народних шкіл, член першої управи товариства «Український народний дім». Ще довше – від 1879 до початку Першої світової війни брав участь у роботі Каси ощадності спочатку як член правління, а потім як юрист (синдик) доктор права, відомий український громадський діяч і меценат, член управи товариства «Український Народний дім» Теофіл Дембіцький. Був працівником Каси ощадності у1896 – 1914 рр. та коротко вже в умовах Польської державності й колишній театральний діяч, керівник театру товариства «Руська бесіда» Іван Біберович, обіймаючи посади спочатку ад’юнкта, згодом касира і врешті бухгалтера.

На початку діяльності Каса ощадності видавала 7 відсотків річного доходу від вкладів і отримувала 10 відсотків за кредити. На кінець 1875 року стан вкладів складав 28 946 злотих ринських і 86 цт. Мабуть, перед Першою світовою війною капітал каси був уже значно більшим, та змінили одна одну держави, й, на жаль, не знаємо, як в цей період змін діяла Каса ощадності. Відомо лише, що одразу після проголошення ЗУНР в приміщенні каси ненадовго розмістилася новостворена Окружна Національна Рада.

В Польській державі, як і до війни, до складу правління входили представники різних сфер, зокрема в 1925 році: знаний кахляр, заступник бурмістра Ігнатій Патковський, землевласник Ян Клеські, директор шпиталю Зеновій Левицький, архітектор Ян Піскозуб, катехит, греко-католицький священник о. Антін Войтіховський, директор польської гімназії Станіслав Боронь та інші.

З 1927 р. діяльність установи як Міської комунальної каси ощадності регулювалася розпорядженням президента Речі Посполитої від 13 квітня цього року. У 1932 р. каса обіцяла 8 відсотків річних на злотівковий депозит і 6 – на доларовий, про що інформує газета «Tygodnik pokucki «Zjednoczenie». В оголошенні каси йдеться й про те, що книжечка її вкладника є найкращим розміщенням капіталу, а в своїй діяльності установа вбачає не власний інтерес, а передусім вигоду для мешканців міста, а отже є простором суспільної користі. Та попри ці слова, було й таке, що містяни нарікали на керівництво каси, а всюдисущі журналісти навіть «роздобули компромат», який помістили в розлогій статті цього ж «Tygodnikа» за червень 1933 року. В ній ідеться про неспіврозмірно високу пенсію колишнього директора каси – 920 злотих, в той час, як пенсія президента Окружного суду складала 720 зл. Надто високою – 1050 зл. – була й зарплатня діючого директора після лише одного року праці на посаді, окрім того, він займав безкоштовне помешкання з опаленням і світлом вартістю 350 зл. В одному з наступних чисел часопису розміри зарплатні керівництва каси названо ще вищі: 1200 – 2500 зл. Тож журналісти запитували, яку суму одержуватиме директор, як пропрацює 20 років?! Автори статті вважали, що знизити зарплатню варто й іншим працівникам каси, тим паче, що більшість із них не мали необхідної кваліфікації. Смішним видавався журналістам аргумент, знайомий і тепер, що «треба добре платити, щоб не крали». Автори висували й вимогу обрання нової надзірної ради й проведення оцінки майна каси (згідно з оцінкою 1931 р. вартість його складала півмільйона злотих).

В період першої радянської окупації 1939 – 1941 рр. велична споруда Щадничої каси змінила своє призначення – тут розмістилася окрема прикордонна комендатура, а після Другої світової війни стала осідком Клубу ДТСААФ і Будинком офіцерів. Але у всі часи в цій споруді кипіло культурно-мистецьке життя, й більшість коломиян поспішали сюди не для збереження капіталів чи отримання кредитів, а для збагачення духовного. Про це – згодом.

©Наукова співробітниця Музею історії міста Коломиї

 Мирослава Кочержук