Четвер, 2019-09-19, 10:14 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Грудень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
 
Архів новин
Головна » 2011 » Грудень » 30 » Галібеї – українці з татарською кров’ю
6:18 PM
Галібеї – українці з татарською кров’ю
Під час татарських нападів на наш край нерідко траплялися випадки, коли окремі із татарських воїнів, що були або поранені, або потрапляли у полон залишалися мешкати поміж галичанами. Останні, маючи доброзичливу вдачу, не забороняли чужинцям вкорінюватися на цій землі, котра у часи пізнього середньовіччя відчувала велику потребу людських рук. З часом їхні нащадки асимілювались і уже через кілька поколінь важко було у середовищі галицьких селян відрізнити іноплемінників. Нерідко, правда, окремі з них мали якісь східні риси, однак це було швидше винятком, аніж якоюсь загальною особливістю окремої родини. Часто їхні нащадки, що носили яскраво виражені чужинські прізвища, ставали справжніми патріотами рідної землі, лишаючи у цьому плані, далеко позаду корінних з діда-прадіда мешканців Галичини. Так зуміли проявити себе Катамаї із Ямниці, Салиги із Викторова, Дейдеї із Сільця, Шеремети із Кінашева, Магомети з Куничів та інші. Знаємо, що і на Великій Україні досить відомим був козацький рід Кочубеїв.
У селі Зелене Устя на Тернопільщині татарським за походженням вважався рід Галібеїв. Саме із цього роду вийшло кілька відомих патріотів, які лишили помітний слід в історії окремих галицьких сіл, зокрема, та й краю взагалі. В кінці XIX ст. мешкав у цьому селі Павло Галібей. Його головним заняттям було рибальство. Невідомо чому, але представники цього роду займалися даним промислом з діда-прадіда. У Павла було четверо синів, а тому він надіявся, що й вони, як виростуть, стануть йому надійною опорою і продовжать його нелегку працю. Діти виростали і поступово долучалися до ловлі риби, постійно допомагаючи батькові. Проте доля їм судилася інша.
Коли діти навчалися у місцевій школі, на їхні здібності звернув увагу директор Годалльо (він був австріяком, але, здається, французького походження). Він звернувся до батька, щоб той погодився продовжити навчання дітей. Проте на це були потрібні великі кошти, а їх у родині Галібеїв не було. Тоді директор школи знайшов вихід. Він звернувся до Митрополита Андрея Шептицького, щоб виділив для цих дітей матеріальну допомогу. Галицький Митрополит відгукнувся на дане прохання і всі сини працелюбного рибалки П. Галібея отримали освіту.
Найстаршим із Галібеїв був Степан -1881 року народження. Він вивчився на учителя, був інспектором шкіл. У 1918-1920 рр. служив в УГА. У ранзі поручника виконував обов’язки коменданта м. Коломиї. Пізніше дослужився до сотника. У 1922 - 1924 роках був директором Коломийської Приватної української жіночої гімназії УПТ «Рідна школа». Помер 1942 року.
Другим у сім’ї народився Адальберт-Юрій (1884 р. н.). Після закінчення польської гімназії у Станіславі він навчався у Львівській духовній семінарії, висвятився на священика. Працював у Монастириськах на Тернопільщині. Під час Першої світової війни став капеланом УГА. Деякий час був викладачем Станіславської духовної семінарії, був замордований польськими солдатами у с. Сороках 13 червня 1919 року.
Третій син Михайло здобув торгівельну освіту. Спочатку працював кахлярським майстром, а пізніше йому вдалося налагодити у Львові серійний випуск кахлів. Згодом він став власником місцевої фабрики. Брав активну участь у громадському життя міста. Як ремісник був делегований до УНР (адміністративного органу Львова) від УНДП. Підтримував діяльність «Рідної школи», був активним членом «Сокола». В роки Другої світової війни емігрував за кордон. Брав участь у з’їзді українських патріотів, який відбувся 22 червня 1941 року у Кракові, увійшов до складу Українського Національного комітету. Помер 1964 року в м. Овкленді (США). Дочка М.Галібея Галина була дружиною Осипа Мащака, крайового провідника ОУН на Львівщині.
Четвертий син Іван народився 1894 року. Після закінчення теологічних студій у 1917 році став священиком. Як і його брат Юрій брав участь у військових подіях як капелан. Під час чортківської офензиви потрапив у полон до поляків, однак залишився живим. З 1925 року повернувся на душпастирську працю, був парохом у Скоморохах (тут працював і раніше), Товстобабах та Русилові на Тернопільщині. Брав активну участь у громадському житті сіл та округи. У 1945 році о. І. Галібей був заарештований і засуджений за зв’язок з ОУН-УПА. В ув’язненні він і загинув.
Сином цього пароха, який народився у с. Скоморохах 1919 року, був Роман Галібей (Охрім, Вільгельм, Ернест) – відомий громадський діяч, активний учасник оунівського підпілля у Галичині. У 1938 році закінчив українську гімназію у Станиславові. Під час навчання був редактором стінного часопису «Голос молоді». Перед приходом «других совітів» виїхав за кордон. З червня 1942 року був провідником студентського сектора обласного проводу ОУН. У червні 1944 року Роман Галібей – людина, яка виконувала особливі доручення Романа Шухевича, дістав незвичне завдання: виїхати в передгір’я Карпат, щоб технічно забезпечити І великий збір Української Головної Визвольної Ради. Роман Галібей з’явився у закинутому лісництві під селом Сприня Самбірського району на Львівщині, щоб проконтролювати усе - від ліжок зі свіжою білизною до телефонного зв’язку між двома сотнями УПА, які мали допровадити сюди 30 делегатів УГВР і охороняти з’їзд.
Вибір Галібея для такого завдання був невипадковий. Роман Шухевич знав його ще із довоєнного періоду, коли Роман Галібей, тоді студент політехніки в Данцігу, проходив тактично-бойовий курс під керівництвом майбутнього командира УПА. Це був інтелігентний, енергійний,рішучий і відданий справі підпільник ОУН. За німецької окупації Роман Шухевич мав із Романом Галібеєм прямий зв’язок і час від часу давав йому окремі завдання.
У липні того ж року Р. Галібей залишив Україну і перейшов у Польщу. Звідти перебрався до Австрії, де здобув диплом інженера, а потім переїхав до США.
Ось так завдяки в першу чергу освіченості змогли проявити себе усі відомі представники із роду Галібеїв. Ми не виключаємо того, що саме домішок татарської крові їм також у цьому допоміг. Однак татарським було тільки їхнє далеке походження, а життя на українській землі, яка була для них рідною, зробила їх справжніми її патріотами. За неї вони боролися і гинули, переживали і страждали. Такими і залишилися в пам’яті нащадків.
Іван Драбчук

Переглядів: 448 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019