Неділя, 2019-09-22, 11:40 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
 
Архів новин
Головна » 2014 » Березень » 14 » Галичанка, яка прославила у світі українську жінку
10:29 PM
Галичанка, яка прославила у світі українську жінку
Історія знає чимало прикладів, коли любов чоловіка до жінки спричинялась до величезних наукових відкриттів. Ще 35 років тому ми довідалися, що головна праця наукового життя славетного археолога Ярослава Пастернака (1892—1969) «Старий Галич» була присвячена його дружині Марії.
Історія людства також повторюється в тому плані, що кохані жінки великих чоловіків часто перебувають у затінку слави своїх суджених, навіть якщо вони їм не поступаються успіхами в науковій, культурній чи громадській діяльності. За всю історію вивчення біографії Пастернака-науковця найбільше, що ми довідувалися про Марію ПастернакОВУ (так подано прізвище в Енциклопедії українознавства, т. 5), може характеризувати лишень один абзац із нарису Василя Вериги «Дослідник підземного архіву України». Там коротко сказано: «У 1930 р. доктор Пастернак одружився з Марією Стецик, учителькою «Рідної Школи» ім. Т. Шевченка у Львові. Його дружина стала його необхідним товаришем життя і порадником у його праці, бо й сама цікавилась українським культурним життям та брала в ньому активну участь, хоч і не в царині археології».
Щоби увійти у життєвий світ Марії Пастернакової, треба зрозуміти коло її зацікавлень. Ми би окреслили три іпостасі героїні нашої розповіді. Вона народилася 1897 року у Львові, саме в той час, коли з-під столітньої крижаної товщі пробивалися у всіх ділянках суспільного життя перші паростки національного відродження. Молоденька вчителька без вагань стала в ряди будівничих української національної школи. Але в її молодість вривається завірюха Першої світової війни. Марія Пастернакова береться за втілення в життя планів Легіону Українських Січових Стрільців щодо нагородження його культурно-освітньої праці на Волині. Два роки пропрацювала подвижниця народної освіти в містечку Устилузі. Просвітницька праця під проводом таких визначних січових командирів, якими були сотники Дмитро Вітовський, Михайло Гаврилко і Микола Саєвич, назавжди загартувала її характер, дала належну фахову практику і збагатила досвідом контактування з українцями з різних етнічних областей.
Після війни М. Пастернакова повернулася до Львова, де стала навчати українських дітей у «Рідній Школі». Якраз у цей період злилися воєдино її педагогічний талант і одержимість модерного громадського та культурного діяча. Свою каменярську працю вона побачила в оновленні й реформуванні українського дошкілля. З 1934-го по 1939 рік досвідчений освітянин очолює педагогічну референтуру товариства «Українська Захоронка». Поглибивши свої знання з дошкільного виховання, вона очолила редакцію щомісячника «Українське Дошкілля» (1937—1939). «Це був час великого піднесення української дошкільної справи, — пише дослідниця Лідія Бурачинська, — що започаткувалась в Україні в часі відбудови української державності завдяки заходам Софії Русової». 
Марія Пастернакова не лише через науково-педагогічне видання, а й особисто прислужилася справі поглиблення виховання дітей дошкільного віку. Задля повноцінного розвитку молодого покоління українців тільки у Львові діяло в довоєнний період 12 дитячих садків, такі ж було організовано у всіх значних містах і містечках Західної України, а в селах налагоджувалась сезонна робота дошкільних установ «Захоронки».
Радянська окупація Галичини (1939—1941) на короткий час відірвала педагога від улюбленої праці. В роки фашистської займанщини (1941—1944) М. Пастернакова стала референткою Дошкільного Відділу Українського Центрального Комітету у Львові. Разом зі своїми помічниками організатор освіти не лише розширила мережу дошкільних навчальних закладів у Галичині, а й створила нові на Підляшші, Поліссі, Волині і Лемківщині. У 1943 р. на західноукраїнських землях діяло 241 постійних і 1 696 сезонних дитячих садків. Через те, що не вистачало кваліфікованих вихованців, М. Пастернакова вирішила написати ррунтовний підручник «Виховання і заняття в дитячому садку». На жаль, через обставини воєнного лихоліття книга тоді не вийшла у світ. Лишень у 1959 р. Об’єднання українських педагогів Канади опублікувало невеличку частину монументальної праці, що вийшла самостійною книжкою «Заняття в дитячому садку» (Торонто, 1959), де стисло подано методику дошкільного виховання. Як бачимо, доля відвела їй зовсім обмаль часу, щоби впроваджувати в практику дошкілля найновіші педагогічні ідеї, але вона впоралася з честю із завданням національної ваги — дати найменшій українській дитині гідне навчання і виховання. А її невеличкий навчальний посібник на багато років залишився єдиною «Азбукою дошкілля» для українців у вільному світі.
Працюючи з рукописними документами у Львівській науковій бібліотеці 
ім. Василя Стефаника НАН України, ми натрапили на листи М. Пастернакової до свого чоловіка, всесвітньо відомого археолога Я. Пастернака. Кожен лист жінки-педагога починається рядком: «Моє Любе Вухо!» За цим пестливим звертанням вчувається ще й жіноча турбота про наукові будні вченого, який повертав українству славу княжого Галича. Під враженнями епохальних відкриттів Ярослава Пастернака потроху став розкриватися непересічний талант дитячої письменниці. Щоби донести наймолодшій читацькій аудиторії дух старовини, який день за днем поступово відкривався із пластів землі на Крилоській горі, дружина вченого повідомляла дошкільнятам про кожне нове археологічне відкриття засобами дитячих оповідань. Коли археолог відкрив у 1936 р. на Княжій горі фундамент Успенського собору ХII ст., то М. Пастернакова відгукнулася на цю епохальну знахідку оповіданням «Синцьо в Крилосі» («Українське Дошкілля», 1938, № 7-8). Як тільки-но науковець узявся за розшуки резиденції володарів Галицько-Волинської держави, то свою версію письменниця виклала у легенді для старших дошкільнят «Золотий Тік» («Українське дошкілля», 1939, №1).
Але найбільший ужинок на творчій дорозі Марії Пастернакової чекав у царині дослідження українського танцювального мистецтва. На світі, напевно, немає людини, яка б не пережила миттєвої танцювальної чар-магії, однак лишень одиницям судилося зрозуміти й розтлумачити дивовижний світ танцю. До цього загадкового і вічного мистецтва львів’янка прилучилася ще в шкільному віці, коли вона пізнавала шведську ритмічну пластику і власними рухами пробувала інтерпретувати мелодії пісень. Засвоївши модерні методики Мері Вірман, Гертруди Боденвізер, Жака Далькроза, народна вчителька «Рідної Школи» творчо використовувала їх у педагогічній праці, підготовлюючи дітей до святкових імпрез. Наслідком мистецького пошуку з’явилися її неповторні хореографічні композиції на молитву «Боже великий, єдиний» (свято молоді у Львові) та «Поклін науці» (свято 35-ліття школи ім. Т. Шевченка у Львові). Здавалось би, що доля давала шанс саме їй, наділеній непересічним талантом і озброєній знаннями, яких більше ніхто не мав у Галичині, створити самобутній танцювальний колектив або ж школу мистецького танцю. Та коли надії на це розвіялись, вона взялася, починаючи з 1932 року, писати на теми модерного танцю, всіляко пропагувати маловідому ділянку мистецтва в галицькій періодиці. Її блискучі статті «На службі Терпсихори» (1934), «Жак Далькроз і ритмічна руханка» (1934), «Давня і сучасна пантоміміка» (1935), «Душа і танок» (1935), «Мистецтво ізадори Дункан» (1936), поміщені в журналах «Назустріч» і «Нова Хата», розкривали читачам складну природу спроб і пошуків, через які торував собі шлях у майбутнє мистецький танець.
Ні вимушене прощання з батьківщиною, ні жахи війни, які вона бачила очима емігранта дорогою зі Львова до Мюнхена, ані страждання, що випали на їхню з чоловіком долю на Американському континенті, — ніщо не могло її відірвати від служіння танцювальному мистецтву. У часописах «Сучасна Україна», «Новий Шлях» та «Свобода» з’являються її наукові дослідження «Пантоміма чи танцювальна драма» (1949), «Народний і мистецький танець» (1951), «Народний танець на сцені» (1956), «Танці Далекого Сходу» (1959), «Життя у творчій насназі» (1960). Завдяки її перу українська діаспора ознайомилася з мистецькими танцювальними течіями Америки у статтях М. Пастернакової «Танкова сага Америки» (1953), «Література і танець» (1953), «Туга за абстрактом» (1955), «Людина і всесвіт» (1956), «Танець у фільмі» (1957), «Неовігманівський танець» (1960), «інтелектуалізм у модерному танковому мистецтві» (1961).
На початку 60-х років сім’я Пастернаків подарувала українству два новітні національні Євангелія: невтомний дослідник підземного архіву написав книгу «Археологія України» (Торонто, 1961), а його дружина видрукувала монографію «Українська жінка в хореографії» (Вінніпег—Едмонтон, 1963). Коли читаєш роздуми Марії Пастернакової про зародження народного танцю, то ніби чуєш їхню розмову з доктором археології, який розповідає після своїх трипільських візій про роль жінки у спілкуванні перших українських хліборобів зі своїми божествами — сонцем, землею, водою і місяцем. 
і ось уже лягають на папір чудові словесні мотиви Марії Пастернакової: «Жінка, яка взагалі мала передову роль у процесі розвитку людського суспільства, яка перша клала основу під будову родини, була теж творцем перших культових понять і форм почитання надприродних сил. З них найстаріше божество — це богиня-мати, джерело життя у всесвіті».
Авторка мистецтвознавчого дослідження детально проаналізувала генезу фольклорного, класичного та модерного танцю. Разом з тим вона охопила всі прояви українських танців через творчість таких видатних виконавців, як Леся Білошицька, Оксана Вікул, Оксана Войновська, Тамара Вожаківська, Анна Заварихіна, Лідія Ковч, Валентина Переяславець, Бетті Попович, Галина Самцова, Євгенія Сташинська.
Марія Пастернакова вважала, що в жодній ділянці світового мистецтва жінка не добивалася таких високих позицій, як у танці: етнічному, народному і сценічному. Українська жінка завжди і всюди несла із собою цінну духовну спадщину — глибокі традиції національної танцювальної культури, які були джерелом невмирущого творчого натхнення.
Ігор КОВАЛЬ, Наталія ДУХОВИЧ

Переглядів: 372 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019