Понеділок, 2018-09-24, 4:47 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2018 » Серпень » 30 » Генплан Станіслава 1955 року: Зміни над Бистрицями
2:50 PM
Генплан Станіслава 1955 року: Зміни над Бистрицями

У нашій попередній статті ми проаналізували особливості прийняття та обговорення проекту генерального плану розвитку Станіслава у повоєнний період. Через десять років після завершення Другої світової війни було відновлено пошкоджену міську інфраструктуру та житло. Станіслав набув обрисів соціалістичного міста, яким його хотіли бачити нові господарі. Планова економіка вимагала подальших змін міста над Бистрицями. У Державному архіві Івано-Франківської області ми віднайшли протоколи засідань тодішнього Станіславського виконавчого комітету міської ради депутатів трудящих, які розкривають нам особливості прийняття генерального плану розвитку Станіслава у 1955 році, в період «хрущовської відлиги».

За традицією, проект генерального плану розвитку Станіслава був розроблений Українським державним інститутом проектування міст «Діпромісто» у м. Києві. Над ним працювали архітектори Н. С. Пантюхіна, Н. Ф. Панчук та інженер-економіст С. А. Грінсберг. Обговорення та затвердження генерального плану розвитку Станіслава відбулося 8 квітня 1955 року на засіданні Станіславського міськвиконкому. Новий генеральний план не передбачав докорінних змін наявної міської забудови, був розроблений на десятирічний період із врахуванням мережі тодішніх вулиць та потреб розвитку місцевої промисловості. Згідно з ним, передбачалося створення нової бульварної вулиці в напрямку заходу від історичного центру міста, яка б поєднала вулицю Галицьку з новим відрізком кільцевої магістралі та основним виходом до міського озера. Так був запроектований та згодом закладений сучасний Південний бульвар. Багато питань викликає його назва, бо відносно центру міста він є західним; чому його згодом назвали Південним, нам невідомо. До кінця втілити задум із виходом його на міське озеро також із не відомих нам причин не вдалося, він виходив до лугу перед озером та був тупиком. Сьогодні цей луг вже забудований багатоповерхівками. Також генеральний план передбачав укрупнення наявних кварталів в районі вулиці Бельведерської із залишенням там вузьких вулиць як внутрішньоквартальних проїздів. Центральну площу Станіслава мали розмістити, згідно з мовою документа, «коло бувшої ратуши» із розташуванням на ній основного адміністративного будинку – теперішнього «Білого дому». Однак його побудували аж у 1987 році і в іншому місці, на вулиці К. Маркса (сучасна вулиця М. Грушевського). Центральний ринок планували перенести із вулиці Старозамкової на нову ділянку по вулиці Дністровській, що вдалося здійснити у 1985 році, коли побудували приміщення сучасного «критого ринку». Район житлової садибної забудови розмістили та розширили за залізницею, в напрямі вулиці Вовчинецької та на Майзлях.

Для промислових підприємств, складів та гаражів закріпили резервні території у південній та північній частині міста. Із зони житлової забудови виносилися такі підприємства на нові ділянки: ваго-механічний завод із вулиці П. Дадугіна (сучасна вулиця Є. Коновальця), який був розташований на двох окремих виробничих ділянках, однак це рішення виконали неповністю, бо завод об’єднали із «Промприладом», зараз це територія університету імені Короля Данила Галицького, а на ділянці навпроти у середині 1980-х років побудували житловий дев’ятиповерховий будинок №46, де на першому поверсі у 2015 році відкрили Музей Небесної сотні; трикотажну фабрику із вулиці Й. Сталіна (сучасна вулиця Т. Шевченка); кондитерську фабрику із вулиці В. Чапаєва (сучасна вулиця Січових Стрільців) вдалося перенести у нові виробничі приміщення аж у 1970-х роках на вулицю К. Матросової (сучасна вулиця С. Ленкавського, 12А); молокозавод із вулиці Дністровської перенесли частково у 1961 році на вулицю Ушинського, 2; клейзавод на вулиці О. Матросова (сучасна вулиця С. Ленкавського) перенесли на територію шкірзаводу на тій же вулиці; пивзавод із вулиці Виробничої (колишня Новгородська, а з 2018 року – Любомира Гузара), який був розташований на двох окремих виробничих ділянках, це рішення в життя так і не втілили, допоки у незалежній Україні пивзавод не збанкрутував; ткацьку фабрику із вулиці Гарбарської, 22, згодом її в радянський час взагалі закрили; млин із вулиці Карпатської та млин поблизу міського озера; склад військової частини №3231 із вулиці О. Матросова (сучасна вулиця С. Ленкавського), який розміщувався біля міського озера.

Розвиток транспортної інфраструктури Станіслава передбачав створення двох кільцевих магістралей – внутрішньої, для розвантаження вузьких центральних вулиць та організації зручнішого сполучення окремих районів міста із центром, та зовнішньої, для винесення транзитного руху за межі основних житлових районів, себто створення об’їзної дороги. Вперше в радянський час історії міста була створена схема міського автобусного руху та було запроектовано організацію міського тролейбусного сполучення, яке вдалося втілити в життя на початку 1980-х років. Генеральним планом було передбачено розміщення гаражів автомобільного транспорту Станіслава. Для автобусів відводилася ділянка в районі вулиць О. Пушкіна (сучасна вулиця В. Чорновола) та Аеродромної з розміщенням на цій територій авторемонтних майстерень. Однак це рішення не було реалізоване, перший автобусний парк розмістили на початку приміського села Микитинці, відразу за мостом через Бистрицю Надвірнянську, на сучасній вулиці Тисменицькій. Тролейбусне депо планували розташувати у південному районі міста. Гараж міського таксопарку залишили на займаній ним ділянці по вулиці В. Чапаєва (сучасна вулиця Січових Стрільців). Гаражі відомчих автомашин розміщували у північно-східній частині міста – по вулиці Жовтневій (сучасна вулиця П. Сагайдачного), Новій та Окружній, та в південній частині – по вулиці П. Дадугіна (сучасна вулиця Є. Коновальця) і Льотчиків (сучасна вулиця С. Петлюри). Також передбачалося утворення нової автостанції у Станіславі, ділянку для неї спочатку відвели на розі вулиць Бельведерської та Виробничої (колишня Новгородська, а з 2018 року – Любомира Гузара), а згодом її перенесли на площу Урицького (сучасний майдан А. Шептицького).

Велику увагу генеральний план приділяв озелененню Станіслава, згідно з ним, нові зелені масиви мали бути закладені у таких місцях: поблизу головного міського озера з виходом до пляжу річки Бистриці Солотвинської (цей вихід так і не здійснили, міське озеро з річкою не сполучили вулицею); поблизу запроектованого озера у східній частині міста у басейні річки Бистриці Надвірнянської (це також не здійснили, бо там розмістилися промислові підприємства, а саме авторемонтний завод №63 Міністерства оборони СРСР); на території закритого єврейського кладовища на вулиці Радянській (сучасна вулиця Незалежності), парк у цьому місці не створили, а натомість зруйнували цвинтар, а його територію забудували житловими будинками та побудували у 1963 році перший широкоформатний кінотеатр міста «Космос»; на вільних внутрішньоквартальних територіях у центральній та західній частині міста. Того ж дня, коли був схвалений генеральний план Станіслава, міськвиконком прийняв план робіт з благоустрою міста на 1955 рік. Згідно з ним, мало бути висаджено декоративних дерев різних порід у скверах, парках, на вулицях та на міському озері в загальній кількості 6 000 штук, в тому числі одна тисяча у віці від 25 до 40 років; квітів мали висадити 60 000 коренеплодів, кущів – 6 400.

Вперше були розроблені у генеральному плані гідротехнічні заходи розвитку Станіслава. Передбачалося спорудження дамби на річці Бистриця Солотвинська для захисту північної частини міста від підтоплення, однак навіть дамба не допомогла під час повені 1969 року, коли затопило Набережну імені В. Стефаника. Поблизу міського озера планували перекрити русло потоку Млинівка в районі примикання відкритого підвідного каналу до озера для осушення західної частини міста та забезпечення постійної проточності озера з виводом його закритим каналом вздовж північної межі шкірзаводу. Проектувалися спеціальні дренажні роботи для осушення північно-західного і східного районів міста для зниження рівня ґрунтових вод на цих ділянках. Необхідним вважали потребу упорядкування наявних потоків у межах міста, а саме їх спрямування, очищення, поглиблення, благоустрій. Також генеральний план передбачав організацію нового озера на основі наявної водойми у східному районі поблизу вулиці Радянської (сучасна вулиця Незалежності). Це озеро було на Майзлях, за сучасним будинком Вовчинецького райвідділу поліції, його засипали ще в радянський час, а зараз там побудували житлові будинки.

У справі міських кладовищ Станіслава генеральний план мав суперечності. Спочатку він передбачав подальше розширення та благоустрій, як тоді казали, «Опришівецького» кладовища (сучасний цвинтар на вулиці Київській) для центральної та південної частини міста, та колишнього католицького кладовища (сучасний Меморіальний сквер) на вулиці Радянській для північної частини міста. А далі генеральний план передбачає закриття єврейського кладовища на вулиці О. Матросова (сучасна вулиця С. Ленкавського) та католицького кладовища на вулиці Радянській з перетворенням їх у міські сквери. Планувалося закладання нового цвинтаря наприкінці вулиці Вовчинецької, однак згодом від такої ідеї відмовилися, бо цей район віддали під забудову. У прикінцевих розпорядженнях до генерального плану було вирішено обгородити та провести благоустрій «Опришівецького» кладовища, яке тоді відносили за адресою до вулиці Куйбишева (сучасна вулиця С. Бандери), як запланованого центрального міського кладовища.

Широкоекранний кінотеатер Космос. Радянська поштівка1964р. Фото Б Мінделя.

Після обговорення генерального плану розвитку Станіслава до нього були внесені такі доповнення: замість запланованої реконструкції старого шляхопроводу через залізницю на Майзлі запроектувати новий шляхопровід на продовженні вулиці Радянської, зараз це міст над залізничними коліями на вулиці Незалежності; винести на нові промислові ділянки машинобудівний завод (сучасний «Промприлад») із вулиці Радянської та В. Чапаєва (сучасна вулиця Січових Стрільців) та меблеву артіль ім. Б. Хмельницького із вулиці О. Пушкіна (сучасна вулиця В. Чорновола). Однак «Промприлад» згодом залишили на своєму місці, ще й додали землі в напрямку вулиці Чекістів (сучасна вулиця Академіка А. Сахарова), а меблеву артіль перевели на вулицю Ю. Фучика (сучасна вулиця Д. Дудаєва), де вона розбудувалася до меблевої фабрики.

Із ухваленням генерального плану Станіслава міськвиконком видав необхідні для його виконання розпорядження. А саме зобов’язав міський відділ комунального господарства та головного архітектора неухильно проводити все будівництво «в суворій відповідності з рішенням генерального плану». На магістральних вулицях передбачалося розміщення багатоповерхових будинків з магазинами та побутовими установами на перших поверхах будівель. Заборонялося будівництво у кварталах, які приєднувалися до території паровозоремонтного заводу, де, згідно з генеральним планом, була виділена захисна зелена зона шириною 100 м. Також заборонялося будівництво нових будинків та відбудова старих на території, призначеній для облаштування центральної площі міста, вільні ділянки у ній мали використовуватися для озеленення. Було заборонене будівництво на ділянці, виділеній для облаштування центрального міського ринку. Все нове капітальне будівництво мало бути зосереджене у центральних районах міста з метою якнайшвидшого отримання закінчених відрізків вулиць.

Все будівельне сміття з міста наказали вивозити в район вулиці Т. Шевченка (сучасна вулиця С. Гординського) та запланованої Ново-Бульварної (сучасна вулиця Північний бульвар). Також головний архітектор отримав завдання скоректувати розміщення території під будівництво швейної фабрики із врахуванням проходження Ново-Бульварної вулиці. Міське управління архітектури отримало вказівку перевірити правильність усіх виділених під забудову територій з 1953 по 1955 рік відповідно до мережі вулиць, передбачених генеральним планом. Із врахуванням цього відразу було скасовано рішення про виділення землі під будівництво паперового складу поблизу міського озера, трикотажної фабрики на вулиці У. Кармелюка, яка тоді ще була тупиковою та не мала благоустрою. Нову ділянку для трикотажної фабрики виділили на розі вулиць Бельведерської та Зв’язкової, однак згодом саму фабрику побудували наприкінці вулиці Ф. Дзержинського (сучасна вулиця Гетьмана І. Мазепи).

Роман ЧОРНЕНЬКИЙ, Петро ГАВРИЛИШИН


Переглядів: 4 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018