Одночасно продовжувалося масове роззброєння мадярських частин. Зокрема, у квітні під керівництвом курінного «Довбуша» і керівника районного проводу «Ореста» (Василь Борисюк) силами двох сотень роззброїли мадярську дивізію в урочищі «Студений звір» у Максимці. До рук повстанців потрапили важкі кулемети, міномети, сотні карабінів і автоматів, велика кількість гранат і набоїв. Цей обоз відправили у частини УПА, які тоді дислокувалися на полонині Малиновище. У липні 1944 року під час наступу радянських військ почали відступати німецькі гарнізони з Надвірної, Биткова та інших населених пунктів. Обоз із легкових та вантажних автомобілів і 260 німецьких солдатів вирішили прориватися на Угорщину через Зелену і Бистрицю. І знову курінний «Довбуш» та надрайонний провідник «Пімста» (Михайло Борисюк) в урочищі «Студений звір» блокували силами повстанців їхнє просування. Після того, як 6 німецьких вояків полягли, а ще шістьох важко поранили, фашисти припинили опір і здалися. Захопили вантажівки зі зброєю, якою озброїли курінь «Довбуша», полонених відпустили через перевал. Безпосередній вступ Червоної Армії на територію району у квітні-липні 1944 року спричинив збройне протистояння тепер уже з «червоними визволителями». Для боротьби проти повстанців використовували регулярні частини. На початку серпня 1944 року між Болеховом і Надвірною відділи УПА оточили і майже повністю знищили полк Червоної Армії, який більшовики намагалися використати проти упівців. Радянські каральні органи в особі НКВД та НКГБ намагалися засилати своїх агентів у ряди УПА з розвідувальними та провокативними намірами. Проте оунівська СБ вчасно зреагувала і завдала удару у відповідь. 10 вересня у селі Гвізд знищили агента НКГБ під кличкою «Солотвинський», а 16 вересня у Красній – небезпечного радянського шпигуна; 20 вересня у Чорних Ославах – 8 провокаторів і прислужників; у селі Кубаївка – 2 московських агентів-поляків; у Майдані Горішньому спіймали трьох донощиків, які збирали інформацію про українських повстанців. Фактично органи радянської влади, як такі, практично не мали ніякого впливу на жителів району, особливо у гірській його частині. Як випливає з Доповідної записки секретаря Надвірнянського РК КП(б)У Бутка секретареві Станіславського обкому КП(б)У Слоню «Про політичний стан Надвірнянського району на 25 листопада 1944 року», цей стан украй напружений і в політичному плані весь час ускладнюється. Починаючи від села Пасічна і далі у гори на Бистрицю, усі населені пункти фактично перебувають під контролем бандерівців. Школи не працюють. М`яса, молока, вовни жителі не здають. Не проводиться заготівля лісу. У районі села Зелена у гірських масивах зосереджено до 1500 повстанців, які мають на озброєнні важкі кулемети і міномети. УПА готується до зими, заготовляючи харчі, теплий одяг, білизну. Не краща ситуація в інших селах району. Наприклад, у с. Лоєва у ніч на 18 листопада 1944 р. з`явилися дві сотні повстанців, які захопили у полон 7 бійців винищувального батальйону («істребків») зі зброєю, забрали продукти з автомашини, яку спалили. Готують напад на Надвірну. Представники органів влади виїжджають до сіл удень, а в гірські села тільки великими групами. Приміром, до Рафайлова (с. Бистриця), де міститься комендатура прикордонного загону, зовсім не їдуть, а самі прикордонники їдуть туди великими і посиленими групами, як правило, прикриваючись бронемашинами. Лісозаготівлю проводять коло доріг поблизу сіл. У кінці записки вміщено прохання допомогти військовою силою. 20 листопада 1944 року в урочищі Березови у Красній смертю героїв загинули 6 повстанців на чолі з районним провідником Боднаром Дмитром-«Вихором». Одночасно починаються репресії проти тих родин, родичі яких воювали в УПА. Найпоширенішою формою стає насильницьке виселення родин так званих бандпосібників. Наприклад, 19 грудня 1944 року з Лоєвої органи радянської безпеки виселили та вивезли на Сибір 19 родин. Починають створювати з місцевих жителів т. зв. винищувальні батальйони. У народі їх прозивали «стрибками» (від російського слова-покруча «истребок» – винищувач). Так, наприклад, на початку 1945 року радянська влада створила у Надвірній із місцевих жителів винищувальний батальйон, в якому нараховувалося 123 чоловіка, у т. ч. 92 – українці, 15 – росіян, 16 – поляків. 12 грудня 1944 року в районі сіл Велесниця-Гаврилівка в урочищі «Зруб» відбувся кровопролитний бій між повстанцями і чекістами. З боку УПА задіяні сотні «Прута», «Благого», «Чорноти», кущ «Черемшини». Більшовики втратили 97 чоловік вбитими, інші панічно втекли до Надвірної, втрати повстанців – 14 чоловік. Для боротьби з українським підпіллям тільки у Делятинщині залишили понад 500 солдатів НКВД у винищувальних батальйонах. Практично у кожному селі стояли військові гарнізони та створили групи місцевих жителів т. зв. «стрибків». Протистояння повстанців із військами НКВД набирає все ширшого маштабу. 4 грудня 1944 року в селі Пасічна в урочищі Перенизь у нерівному бою з більшовиками загинули 26 вояків УПА. 7 січня 1945-го, якраз на Різдво, відбувся запеклий бій у Горішньому Майдані вояків сотні «Чайки» з енкаведистами. Втрати з обох боків виявились великими. Лише з Красної загинуло майже 30 чоловік, із Добротова – 6. У Горішньому (Верхньому) Майдані у спільній могилі на цвинтарі поховано 48 вояків сотні «Чайки», загинув сам сотенний «Чайка» та чотовий «Місько». Так само на Різдво 1945 року відбувся кровопролитний бій в урочищі Груні у Середньому Майдані, про що нині нагадує Символічна могила борцям за волю України. 13 січня 1945 року сотня «Дуденка» у с. Чорний Потік на горі Погар вела бій з регулярною частиною радянських військ. Втрати з обох сторін були великими (приблизно 50 відсотків). Самого сотника з офіційними сальвами поховали на свято Йордану 1945 року біля церкви на цвинтарі у Чорних Ославах. 4 лютого 1945 року курінь УПА «Сивуля» (командир «Іскра») вів кровопролитний бій у лісах біля Парища Ланчинського району, в якому повстанці втратили 41, а більшовики 50 вбитими. 14 березня 1945 року в с. Білі Ослави смертю героя загинув, прикриваючи відхід товаришів, керівник надрайонного проводу СБ Василь Бойчук-«Пісня». Щоб не здатися живим у руки ворогів, сам себе застрілив у голову, при цьому вигукнувши: «Пісня» не здається!». 18 травня 1945 року відділи УПА у Чорних Ославах вели бій із 300 солдатами внутрішніх військ. Більшовики втратили при цьому 22 вбитих і 30 поранених. 20 липня 1945 року героїчною смертю у с. Цуцилів загинув надрайонний господарчий Михайло Кметюк-«Сірко». Разом з ним поліг «Ганді» – окружний провідник. Щоб не здатися живими, вони самі пострілялися, перед цим спаливши всі важливі документи, порізали одяг, портупеї і взуття. 31 липня 1941 року в с. Гаврилівка відділ УПА під командуванням поручника Ч. напав на більшовицьку залогу та «стрибків». Бій, який тривав дві години, закінчився розгромом ворогів, частину їх знищено, решта у паніці втекли. Серед повстанців втрат немає. Щасливо відійшли у терен. 14 листопада 1945 року відділ УПА під командуванням Ч. та І. напали на Надвірну. Незважаючи на те, що у місті стояла залога до 2 тис. людей, повстанці ввійшли у місто вночі і дійшли до центру. Знищили більшовицький пост із 7 чоловік, спалили міст Надвірна-Богородчани довжиною 350 м, а заступник ройового «Тополя» знищив танкетку, друга втекла. Забрали також трофеї з розбитих магазинів. Втрати більшовиків – 62 чоловіки вбитих, багато поранених. Втрат серед повстанців немає. 30 листопада 1945 року повстанський відділ під командою Д. ударив на місто Делятин, яке обстріляли з гранатомета і кулеметів, перебував там 3 год. Знищили більшовицькі установи, забрали трофеї, без втрат відділ відійшов на постій. Іван КМЕТЮК, учитель Лоївської ЗОШ І-ІІІ ст., заступник голови райорганізації Всеукраїнського історико-просвітницького товариства «Меморіал» ім. В. Стуса |
