Неділя, 2019-09-22, 10:54 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
 
Архів новин
Головна » 2013 » Квітень » 26 » Голгофа Білих Ослав
9:54 AM
Голгофа Білих Ослав
Про страшну трагедію місцевих жителів, яка сталася 4 серпня 1943 року в гірському селі Білих Ославах на Надвірнянщині, начебто багато написано. Тоді гарної літньої днини після свята іллі, в пору жнив і других сінокосів, за дві години перед полуднем село осиротіло на сім десятків жителів. Тієї кривавої середи німецькі карателі розстріляли не лише невинних чоловіків, а й жінок та дітей.
Відповідь на запитання, чому сталася білоославська Голгофа, всі друковані джерела вбачають у тому, що її корені ростуть з відомого карпатського рейду партизан-ковпаківців. За спалену радянськими партизанами колону німецьких автомашин в урочищі «Рахів» заплачено кров’ю місцевих селян. Німці це аргументували тим, що розвідка з літака донесла, що на згарищі метушилися люди в цивільному, і, видно, аніскільки не переймалися тим, що таку ж амуніцію мали й радянські партизани...
Цей рейд, як пише журналіст, багатолітній завідувач Яремчанського музею партизанської слави Роман Флис із Делятина у своїй книзі «Світ — на твоїй долоні» (Львів, Каменяр, 2012), «дався взнаки і фашистам, і партизанам, і самим горянам, обернувся трагедією для сотень місцевих мешканців. 4 серпня до Білих Ослав навідалися есесівські карателі, вони йшли від хати до хати і вбивали усіх, навіть дітей, які тієї страшної години були в селі. Загинуло понад 70 невинних людей тільки через те, що тут випадково побували ковпаківці. Тодішній повітовий комітет у Делятині запротоколював у звіті від 21 серпня 1943 року під №817/43 усе до дрібниць про розстріл у Білих Ославах у ту чорну середу, 4 серпня».
До речі, цей звіт на 12 сторінках машинописного тексту, складений за свіжими фактами сільським парохом о. Володимиром Пилипцем та війтом Михайлом Лейбюком, відповідно посвідчений власноручними підписами та двома печатками, був відправлений до Львова на ім’я митрополита Андрея Шептицького.
Нині ці унікальні історичні документи зберігаються у фонді Шептицького під №201 ЦДіА у Львові. На жаль, до лютого цього року багатьом була відома тільки перша половина документа, копії якого мають музеї в Яремчі та Білих Ославах. У ньому детально описано події в шести розділах: «Попереджуючі події», «Бій партизан з німцями на шляху Делятин — Білі Ослави», «Партизани в селі Білі Ослави», «Німці в Білих Ославах», «Чи був грабунок доконаний через селян в Білих Ославах» і «Наслідки розстрілу і настрій в селі Білі Ослави».
Про долю другої половини документа, що містить поіменний список розстріляних ославців, дотепер мало хто знав. Він чомусь надійно був схований у львівському архіві. Мої багатолітні пошуки нарешті увінчалися успіхом за щирої допомоги колеги-краєзнавця, львів’янина з Надвірнянщини, журналіста, редактора часопису «Грегіт» Олега Семенишина, якому вдалося віднайти забуті сторінки історичної пам’яті мого рідного села Білих Ослав.
Бо скільки саме було вбито односельців одного дня 1943 року, досі не сходило з уст багатьох поколінь. Як знаємо, з плином років достовірність подій забувається, а на їх місце приходять усякі чутки й домисли. Дехто навіть легковажно казав: «А хіба пастухи правду кажуть, скільки в їх отарі овець?»
Приміром, у книжці Василя Яшана «Під брунатним чоботом» (Торонто, 1989), де широко висвітлено трагедію в Білих Ославах, вказано, що вбито 71 особу, у Тимофія Строкача — «Наш позивний «Свобода» (Київ, 1966) — 70. У збірнику «В боротьбі за Українську державу: есеї, спогади, освідчення, літописання, документи Другої світової війни» (Вінніпег, 1990) — 109. А Михайло Миронюк у книжці про трагедію в Білих Ославах «Кривавий полудень» (Коломия, 2003) поіменно нараховує 96 вбитих осіб. Такі блуди знаходимо і в багатьох інших публікаціях радянського і теперішнього українського часу.
4 серпня 1967 року на братській могилі в нашому селі, неподалік Дмитрівської церкви, встановили обеліск, де на білій гранітній плиті викарбували лише кілька слів, які вказують про 86 загиблих односельців.
Словом, проблема з історичною точністю числа жертв у Білих Ославах цілком наявна.
Готуючи до друку історичний нарис «Білі Ослави. Село моє — колиска моя» (Надвірна, 2000), автор цих рядків також намагався з’ясувати правдиве число загиблих. На щастя, я ще мав змогу записати розмову свідків. і головне: про суть подій тих буремних років усі розповідали майже однаково, а от кількість вбитих називали по-різному. Скажімо, іван Ванчуляк, який був секретарем сільради в 1946 р., казав, що вбито 82 людини, а від Михайла Лейбюка (1917 р. н.) я записав, що 74. На той час більш упевнено число — 71 особа — називав старійшина села 96-річний Лесь Ванжура. Ближче до нього — 73 особи — пригадував Михайло Панівник (1910 р. н.).
То ж таки у цій книжці про рідне село, як не старався, вкралася помилка. У «Список жертв трагічного серпневого дня 1943 року» мені вдалося поіменно вписати тільки 67 людей, і то не всі з них загинули тоді.
І ще одне. Випадково потрапив до мене «Список...», складений у Білоославській сільській раді 1983 року. Тут на двох друкованих аркушах персонально перераховано 93 людини. Видно, що автори складали його нашвидкуруч до ювілейної дати — 40-х роковин трагедії. Новітні літописці згадали про число 86 на Обеліску пам’яті, відразу викресливши сімох останніх. І що цікаво: викреслено було вбитих саме того пам’ятного дня — двох малолітніх дочок Федора Чуревича Василину і Євдокію. Правда, решту людей в тому списку також вважають загиблими, але вже за інших обставин воєнного лихоліття.
Здавалося б, істина про білоославську трагедію таїться в одній з найперших публікацій — «У той далекий серпневий ранок» на шпальтах надвірнянської районної газети «Радянська Верховина» за 3 вересня 1968 року. В ній вчитель історії місцевої школи Василь Слезінський дав свідчення очевидців Гафії Попик, Василя Щерб’юка, а також Парасковії Гринюк, яка чудом врятувалася в ту годину в хаті трьох загиблих із сім’ї Федора Чуревича. Її подружки — сестри десятирічна Явдошка і семирічна Василинка — відразу померли від кулі, а вона, підстрелена, заховалася під лавку. Параска Гринюк каже, що близько 100 осіб знищили в селі в той чорний день нацисти.
Окрім того, збереглися й записи учнів Слезінського, які вели пошукову роботу. Один із них свідчить, що 12-літня Василинка Щерб’юк  позбулася життя тільки тому, що дуже плакала за вбитим своїм батьком.
Торік мені розповідав лікар-стоматолог Микола Рекетчук з Івано-Франківська (1952 р. н.), онук священика о. Михайла Кліми, родина якого на той час жила біля школи в нашому селі: «Того дня німці настільки озвіріли, що, з катівською люттю  шукаючи жертви, ходили від хати до хати. Побачивши, як на пасіці мого дідуся весело гудуть бджоли, один із головорізів дав автоматну чергу по вуликах. За дві години німці встигли пройти два кілометри до центру села, жахаючи на своєму шляху десятки родин. Якраз біля обійстя дяка Михайла Грещука два німецькі офіцери дали сигнал свистком, що звістив про закінчення кровопролитної акції. Той свисток подарував життя моєму татові Юркові (тоді 16-річному хлопцеві, сироті), який наймитував у дяка-сусіда Михайла, та його синові Петрові (1912 р. н.). Від тата я почув, що один німець з підкоченими рукавами і пістолетом зайшов знизу від Андрійкової вулиці на дякове подвір’я. Побачивши нас у вікні, почав кликати: «Ком, ком!» — сюди. Петро виніс довідку, написану німецькою мовою, що працює агрономом біля Ланчина, показуючи рукою на той бік гір за Прутом. Видно, цього було замало для оправдання, і молодий  господар пішов до хати по інші документи. і тут за якусь мить почувся свисток...
На другий-третій день Білі Ослави потопали в сльозах, коли масово без домовин і священика ховали в братських могилах односельців. Спекотної літньої днини коні й бики, запряжені в сани, ледве тягли по ррунтовій дорозі одного чи двох небіжчиків рідних чи сусідів на цвинтар біля Долішньої і Горішньої церкви, де аж через кілька тижнів відправили панахиду кілька священиків.
Архівний раритет «Список розстріляних селян дня 4 серпня 1943 року в громаді Білі Ослави» ретельно складено на шести аркушах і розграфлено на дев’ять позицій. Тут, крім прізвища, року народження та професії загиблого, вказується: хто з живих залишився в сім’ї, скільки арів мають землі, чи є в господарстві коні й худоба та з вибитим штампом «Гр. кат. Уряд парохіяльний, Білі Ослави». 
Ось так прості невинні люди в очах загарбників стали злочинцями.
Цей опис терору у віддаленому карпатському селі повинен нагадувати нам, українцям, про ту трагічну сторінку своєї історії, застерігати від того, щоб нога чужинців ступала на українську землю. Пам’ятаймо крилаті слова  відомої землячки поетеси Марійки Підгірянки: «Для Вкраїни вірно жиймо», що перегукуються з Франковими: «Нам пора для України жить». Знаймо, що тоді нас ніхто не зможе поневолити.
Список розстріляних білоославців подано згідно з оригінальним документом.
1. Лейбюк Михайло, син Ілька, 1898 р. н.
2. Чуревич Федор, син Василя, 1905 р. н.
3. Чуревич Явдоха, дочка Федора, 1936 р. н.
4. Чуревич Василина, дочка Федора, 1938 р. н.
5. Струк Михайло, син Василя, 1885 р. н.
6. Кузик Дмитро, син Юрка, 1908 р. н.
7. Бакайчук Іван, син Миколи, 1900 р. н.
8. Пилипчук Василь, син Михайла, 1885 р. н.
9. Струк Степан, син Дмитра, 1905 р. н.
10. Струк Анна, дочка Дмитра, 1873 р. н.
11. Боднарук Петро, син Андрія, 1883 р. н.
12. Струк Дмитро, син Василя, 1892 р. н.
13. Струк Степан, син Миколи, 1908 р. н.
14. Струк Петро, син Миколи, 1900 р. н.
15. Тирський Микола, син Івана, 1893 р. н.
16. Абрамюк Юрко, син Михайла, 1921 р. н.
17. Бойко ілько, син Василя, 1904 р. н.
18. Лейбюк Гриць, син Ілька, 1904 р. н.
19. Гуменюк Юрко, син Івана, 1900 р. н.
20. Щербюк Іван, син Ілька, 1871 р. н.
21. Лейбюк Микола, син Михайла, 1882 р. н.
22. Тирський Іван, син Михайла, 1890 р. н.
23. Биндас Дмитро, син Василя, 1872 р. н.
24. Лейбюк Петро, син Михайла, 1908 р. н.
25. Биндас Дмитро, син Дмитра, 1915 р. н.
26. Щербюк Семен, син Леся, 1874 р. н.
27. Щербюк Петро, син Семена, 1912 р. н.
28. Стефанюк Семен, син Онуфрія, 1903 р. н.
29. Дячук Микола, син Петра, 1904 р. н.
30. Попик Іван, син Михайла, 1905 р. н.
31. Попик Дмитро, син Михайла, 1909 р. н.
32. Лейбюк Василь, син Михайла, 1909 р. н.
33. Ципин Василь, син Івана, 1896 р. н.
34. Ільків Дмитро, син Юрка, 1904 р. н.
35. Щербюк Петро, син Михайла, 1875 р. н.
36. Дячук Михайло, син Івана, 1893 р. н.
37. Дячук Петро, син Михайла, 1926 р. н.
38. Боднарук Дмитро, син Дмитра, 1878 р. н.
39. Ільчук Михайло, син Дмитра, 1874 р. н.
40. Ільчук Юрко, син Дмитра, 1876 р. н.
41. Щербюк Іван, син Михайла, 1894 р. н.
42. Щербюк Дмитро, син Петра, 1898 р. н.
43. Щербюк Іван, син Дмитра, 1899 р. н.
44. Щербюк Василина, дочка Івана, 1831 р. н.
45. Щербюк Михайло, син Івана, 1883 р. н.
46. Ванчуляк Михайло, син Дмитра, 1895 р. н.
47. Ванчуляк Петро, син Дмитра, 1904 р. н.
48. Костюк Іван, син Михайла, 1906 р. н.
49. Лейбюк Ілько, син Михайла, 1888 р. н.
50. Абрамюк Іван, син Дмитра, 1888 р. н.
51. Юрин Степан, син Ілька, 1898 р. н.
52. Лейбюк Василь, син Петра, 1896 р. н.
53. ільків Михайло, син Настуні, 1899 р. н.
54. ільків ілько, син Михайла,1912 р. н.
55. Костюк Михайло, син Дмитра, 1897 р. н.
56. Костюк Онуфрій, син Федора, 1905 р. н.
57. Абрамюк Дмитро, син Івана, 1894 р. н.
58. Щербюк Василь, син Михайла, 1874 р. н.
59. Струк Дмитро, син Федора, 1889 р. н.
60. Демянчук Микола, син Ілька, 1904 р. н.
61. Дідик Юрко, син Петра, 1899 р. н.
62. Боднарук Василь, син Дмитра, 1914 р. н.
63. Токарук Олекса, син Петра, 1901 р. н.
64. Неільчук Степан, син Василя, 1911 р. н.
65. Струк Антось, син Миколи, 1912 р. н.
66. Касіянчук Юрко, син Михайла, 1921 р. н.
67. Касіянчук Дмитро, син Михайла, 1928 р. н.
68. Тирська Олена, ...,1900 р. н.
69. Чуревич Іван, син Степана, 1878 р. н.
70. Твердохліб Дмитро, ..., 1926 р. н.
71. Лейбюк Петро, син Миколи, 1908 р. н.
Василь ЛЕВИЦЬКИЙ. Член НСЖУ

Переглядів: 682 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019