Понеділок, 2017-11-20, 8:00 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
 
Архів новин
Головна » 2017 » Липень » 9 » Гросберги в полум’ї української боротьби
7:36 PM
Гросберги в полум’ї української боротьби

Вдивляюсь у миле, майже дитяче обличчя з високим чолом і дещо кирпатим носиком. На плечі змійками спадають пишні дівочі коси. Невже ця миловида панянка з єврейським корінням посідала одну з керівних посад у Калуському надрайонному проводі ОУН і виклично кинула суддям військового трибуналу: «Я була і залишаюсь переконаною націоналісткою»? Розгадка такої поведінки дівчини криється у способі життя її предків.

...Свого часу прадід Ольги Гросберг, єврей зі Львова, покохав служницю, втік із нею в її рідне село Рошнів на Тисмениччині, вихрестився й одружився. У молодят народився син Юліан — Ольжин дід. Він брав активну участь у будівництві церкви, офірував для неї дзвін, був навіть головою сільської управи. Також організував у селі читальню та осередок товариства «Просвіта», який згодом очолив його син Северин.

Батько Ольги був ветеринаром, вів курси «Молодого господаря». Наприкінці 1939-го «визволителі» заарештували його як українського націоналіста. Після звільнення він якийсь час працював у кооперативі касиром, а з початком війни повернувся до хліборобського вишколу молоді: прищеплював їй любов до рідної землі, національну свідомість. У 1944-му з приходом Червоної армії Северин Гросберг—«Незнаний» став підрайонним господарчим. Наприкінці 1945-го енкаведисти розстріляли його із шістьма побратимами в рідному Рошневі.

Двоюрідний брат Ольги 20-річний Юліан—«Тарас» воював у кущі самооборони «Лемка». Зв’язковою УПА була його старша сестра Ганна. Їх обох заарештували 30 квітня 1947 року й засудили до 10 років позбавлення волі. Їхнього батька Кирила засудили до 8 років.

Ще один двоюрідний брат Ольги, Василь Гросберг—«Зенко» був керівником Станіславського надрайонного проводу ОУН. У Вербну неділю 6 квітня 1949 року 24-річний Василь та дві його соратниці по підпіллю, ровесниця Ганна Соколовська—«іванка» і на два роки молодша Ганна Сміжак—«Ягідка», підірвали себе у штабній криївці «Печера» в Княгинині під час облави.

Тож чи варто дивуватися, що 15-річна Ольга ще в 1939-му обрала нелегкий, тернистий шлях боротьби за Українську державу — вступила в юнацьку ОУН. Була в Рошневі станичною, вела вишколи. У 1942-му тисменицький районний провідник юнацтва ОУН «Остап» призначив дівчину районовою юначок. До 1943 року вона працювала вчителькою у школі села Юрківки.

З протоколу допиту Ольги Гросберг від 27 березня 1947 року:

— Коли і за яких обставин ви вступили в ОУН?

— У 1943 році я вчилася на першому курсі фармацевтичного факультету Львівського медуніверситету, одночасно працювала в аптеці на вул. Стрийській. За порадою колег почала відвідувати українське культурно-просвітницьке товариство, де брала участь у хоровому та літературному гуртках. Це було нелегальне товариство української молоді Львова, де були ще драматичний, спортивний та інші гуртки, що ставили за мету виховання української молоді в націоналістичному дусі.

Наприкінці 1943 року керівник літературного гуртка цього товариства Микола, прізвища не пам’ятаю, псевдо «Беркут», студент філософського факультету Львівського університету, після занять призначив мені зустріч біля оперного театру. Він сказав, що літературний гурток має своїм завданням підготовку кадрів для нелегальної організації українських націоналістів, яка веде боротьбу за створення самостійної соборної Української держави. Микола пояснив мету і завдання ОУН. На його пропозицію вступити в нелегальний гурток симпатиків ОУН я погодилася, і він для конспірації дав мені псевдо «Степанівна».

У цьому гуртку я навчалася близько п’яти місяців. Потім була направлена «Беркутом» на моє прохання на свою батьківщину в розпорядження референта Станіславського обласного проводу ОУН «Всеволода». Я добре його знала, оскільки у 1939 році вчилася з ним у середній школі №1 у Станіславі на вул. Камінського.

Наприкінці червня 1944 року я приїхала в Калуш на вказаний «Беркутом» міжобласний пункт зв’язку ОУН до Володимира Левчука—«Лисового». Він скерував мене до керівника Калуського окружного проводу ОУН «Нечая». «Нечай» надіслав запит до «Всеволода», і той відповів, що мене можна використати на роботі в ОУН як повітового референта жіночої мережі Калуського повітового проводу ОУН.

Навесні 1945 р. після реорганізації ОУН жіноча мережа була ліквідована і мене призначили референтом УЧХ Калуського надрайонного проводу ОУН зі зміною псевдо на «Дарка». Цю посаду я обіймала до арешту.

«Степанівна» проводила ідеологічні вишколи, підбирала дівчат селами на медсестринські курси, які вів лікар на псевдо «Берест». Дівчат готували до праці в курені «Різуна» (Василя Андрусяка), який базувався в Чорному лісі. То був терен Ольги. Оунівці створювали медпункти у кожному районі. За кожним із них було закріплено медсестру. Медикаменти підлягали суворому обліку. Коли Ольгу було затримано, в її бункері знайшли «Книгу медикаментів на 1945 рік» на 60 аркушах. У ній дівчина записувала назви медикаментів, їх кількість, від кого отримані і кому видані. Таких книг у неї було кілька. Деякі записи зроблені медсестрою за розпорядженням «Степанівни». Там, зокрема, вказано і псевдо: «Невідома», «Щорс», «Чмола», «Русалка», «Тамара», «Гонта», «Денис», «Палій», «Моряк», «Комар», «Вихор, «Зірка», «Летун».

— Чому ви не називаєте прізвищ учасників ОУН? — доскіпувався начальник 3-го відділення слідчого відділу УМБ Станіславської області капітан Жадан.

— Я не знаю їхніх прізвищ, знаю їх лише за псевдонімами. Я особисто нікому ніде свого прізвища не називала і, суворо дотримуючись конспірації, ні в кого з учасників ОУН прізвищ не питала.

З протоколу допиту Ольги Гросберг від 1 квітня 1947 року:

— У зв’язку з чим відбулася реорганізація ОУН?

— До того часу багато членів ОУН було заарештовано, багато вбито, хтось повинився. До весни 1945 року ОУН була на межі повного викриття всього підпілля. Реорганізацію було проведено з метою посилення подальшої підпільної роботи.

— Якою була структура ОУН після реорганізації?

— Центральний провід ОУН був за кордоном, в якій саме державі — не знаю. Він керував двома крайовими проводами — Підгірським (Буковина, Закарпаття і Станіславська область) і Подільським (решта території України, в т. ч. Рогатинський район). На території Станіславської області діяли три окружні проводи: Станіславський, Коломийський і Калуський. Зі складу Підгірського крайового проводу я знала «Роберта» (Ярослава Мельника. — З. Б.), який до реорганізації був керівником Станіславського обласного проводу ОУН.

З акта затримання Ольги Гросберг від 14 грудня 1946 року: «У результаті проведеної чекістсько-військової операції в будинку жителя села Новиця Павла ілліча Матіїва було виявлено керівницю УЧХ надрайонного проводу ОУН «Степанівну», яка намагалася втекти, однак вжитими заходами цій спробі вдалося запобігти. Бачачи безвихідне становище, «Степанівна» з пістолета, який при ній був, поранила себе в голову, після чого і була затримана.

У дворі Матіїва біля будинку виявлено бункер, в якому переховувалася «Степанівна». У ньому зберігалася велика кількість антирадянської націоналістичної літератури, оунівське листування (естафети), медикаменти та її особисті речі. Затримана разом з пістолетом, літературою, листуванням та речами передана Калуському райвідділу міліції.

Заступник начальника Калуського РВ МВС лейтенант Лазунів, бойовики спецгрупи РВ МВС Яремків, Козик».

* * *

...Коли дівчина прийшла до тями, над нею стояв міліцейський начальник. Її привезли в Калуш і затягнули в лікарню, бо лівий бік їй паралізувало. Лікар дуже дивувався, що вона ще жива. Не вірив, що в мозку застрягла куля. Новенький бельгійський пістолетик (повстанці називали його «шісткою», оскільки в ньому поміщалося шість куль 6-го калібру) не виправдав сподівань. Зробили операцію. На чоло наклали шви, на голову — пов’язку. Біля палати поставили охоронців. А за кілька днів з лікарні забрали. Посадили на відкриту машину, поміж солдатів, і повезли до Станіслава. Там закрили в палаті-одиночці тюремної лікарні. Дівчину спочатку просили, потім примушували написати відкритий «покаянний» лист. Усіляко знущалися над нею, кидали в камеру зі щурами. Хотіли зламати, та не змогли. Коли врешті трохи підлікувалася, почали допитувати.

Постановою від 25 лютого 1947 року їй було обрано міру запобіжного заходу — утримання під вартою, «беручи до уваги, що Гросберг О. С., перебуваючи на волі, може втекти від слідства і суду».

З постанови про арешт від 27 лютого 1947 року: «Гросберг Ольга Северинівна, будучи вороже налаштована проти Радянської влади, в кінці 1943 року вступила в члени контрреволюційної організації українських націоналістів. ѕ Була направлена в Калуський повітовий провід ОУН, де працювала заступником повітового референта по жіночій сітці, а після реорганізації

ОУН з весни 1945 року і по день затримання працювала надрайонною провідницею УЧХ Калуського надрайонного проводу ОУН, маючи організаційне псевдо «Степанівна», і 24 грудня 1946 року була затримана зі зброєю в руках».

Гірка іронія долі: серед тих, хто затримував Ольгу, був її колишній пацієнт — такий собі Панас Фіщак, колишній особистий охоронець керівника районного проводу ОУН «Шершня», вбитого навесні 1946 року.

З протоколу допиту П. Фіщака, бійця винищувального батальйону із с. Пійла Калуського району, від 7 травня 1947 року:

— Чи знаєте ви Ольгу Гросберг на псевдо «Степанівна»?

— Так, «Степанівну» знаю, але прізвища її не знаю.

— Звідки вам відомо про «Степанівну»?

— Вона 7 чи 8 разів приходила до мене надавати медичну допомогу, коли я хворів на тиф. Я особисто брав участь у затриманні «Степанівни».

— За яких обставин вона була затримана?

- Я був у числі групи з 15 осіб. У с. Новиці зайшов у будинок місцевого жителя, де побачив «Степанівну». Про це відразу ж доповів оперативному працівникові з нашої групи. Вона помітила нас і кинулася тікати, але у дворі була оточена солдатами, які запропонували їй здатися. Вона ж вистрелила собі в голову, але не загинула і була нами затримана».

Слідчий Жадан тричі порушував клопотання перед військовими прокурорами — спочатку військ МВС Станіславської області, потім двічі — Збройних сил СРСР — про продовження терміну утримання під вартою обвинуваченої Гросберг, яка «не називає відомих їй керівників і учасників ОУН, приховує їх місцезнаходження». Тому «з метою повного викриття обвинуваченої Гросберг і розкриття підпілля ОУН на території Калуського, Войнилівського та Перегінського районів необхідно провести подальше слідство у справі».

Слідчих цікавило все до найменших подробиць: де і в кого переховувалася під час перебування на нелегальному становищі; які були завдання в УЧХ; що відомо про структуру ОУН, а також про курси медсестер і санітарок підпілля ОУН; чим вони займались; де розташовані госпіталі ОУН–УПА?

Обвинувачувана відповідала на запитання, розповідала про побратимів — здебільшого про тих, кого вже не було серед живих, однак їхніх прізвищ (а вони були їй відомі) вперто не називала, лише псевдо.

Врешті 9 серпня було складено обвинувальний висновок у справі, в якому, зокрема, сказано, що «Гросберг О. С. вела виховну і пропагандистську роботу серед учасників ОУН і населення в дусі націоналізму і ненависті до радянської влади, керуючись при цьому інструкціями і вказівками центру». Її звинувачували за статтями 54-1-а (зрада Батьківщини) і 54-11 (участь у контрреволюційній організації) Карного кодексу УРСР.

23 серпня відбувся суд. Судив змучену тортурами дівчину військовий трибунал військ МВС Станіславської області. Вона вкотре змушена була розповідати про свою участь в ОУН, а в заключному слові наголосила, що у неї «й гадки не було йти повинитися до органів радянської влади». Того самого дня було ухвалено вирок: «...Позбавити волі у виправно-трудових таборах на 25 років та 5 років пораження в правах з конфіскацією майна. Термін відбуття рахувати з 27 лютого 1947 року. Вирок може бути оскаржений протягом п’яти діб».

Ольга написала касаційну скаргу, проте її залишили без задоволення. Покарання відбувала в мордовських таборах. Там у бараці зустріла справжню «Степанівну» — легендарну січовичку Олену Дашкевич. Зі смертю Сталіна в ув’язнених зблиснула надія на волю. Декого й справді почали звільняти.

В архівно-слідчій справі Ольги Гросберг №8944-П під грифом «секретно» з’явився висновок від 20 квітня 1956 року. Помічник прокурора Станіславської області зі спецсправ юрист I класу Анісімов писав: «Вважав би знизити міру покарання Гросберг О. С. до 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах, направивши справу для опротестування вироку Військового трибуналу прокуророві Прикарпатського ВО». А вже наступного дня відбулося засідання Станіславської обласної комісії з перегляду справ на осіб, які засуджені за контрреволюційні злочини і утримуються у таборах, колоніях та тюрмах МВС СРСР та перебувають на поселенні. У протоколі №65 зокрема зазначено: «На вирок Військового трибуналу військ МВС Станіславської області 23 серпня 1947 року внести протест на предмет зниження міри покарання Гросберг Ольги Северинівни з 25 до 10 років ВТТ. Секретар комісії майор Лекомцев».

Через місяць Ольга Гросберг була звільнена і до 1959 року перебувала на спецпоселенні у Карагандинській області. Відтак оселилася у Слов’янську на Донеччині.

23 травня 1992 року Ольга Гросберг, яка на той час вийшла заміж за політв’язня Петра Наконечного і змінила прізвище, написала заяву на реабілітацію на ім’я прокурора Івано-Франківської області, і вже 9 липня цю заяву було задоволено. А через три роки, 2 вересня 1995-го, у тому ж таки Слов’янську незламна націоналістка відійшла у вічність.

 

 Зіновій Бойчук


Переглядів: 16 | Додав: Dnister


Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 17. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії, член НСКУ Андрій Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю
Copyright MyCorp © 2017