Понеділок, 2019-09-16, 1:07 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2012 » Лютий » 17 » Ікони чекати не можуть... Серед музейних цінностей найбільш вразливими є сакральні твори
11:53 PM
Ікони чекати не можуть... Серед музейних цінностей найбільш вразливими є сакральні твори
Недавно реставратори музею Прадо в Іспанії виявили найбільш ранню копію картини Леонардо да Вінчі «Мона Ліза», яку написав один з його учнів у той же час і в тому ж місці, що й майстер знаменитий оригінал. Сенсаційне відкриття вже підтвердили фахівці Лувра. Тепер наприкінці березня незвичайна копія вирушить до Парижа на виставку, присвячену творчості Леонардо да Вінчі.
Свої мистецькі сенсації має і Музей мистецтв Прикарпаття.  Скажімо, кілька творів Іоана-Георга Пінзеля з його фондів восени поїдуть до того ж Лувра. Про мистецькі відкриття і проблеми нашого музею, у фондах котрого налічується до 13 тисяч творів, розмовляємо із заступником директора з обліку і зберігання музейних цінностей Віктором Доскалюком.
- Вікторе, не так давно у вас експонувалися роботи,  подаровані музеєві. Деякі з них на виставку не потрапили, бо потребують реставрації. Які це твори і як взагалі відбувається поповнення музейних фондів сьогодні?
— Не виставили ми ті твори, бо вони потребують невеликого втручання реставратора, адже  намальовані  на папері, який десь порвався, десь пожовкѕ Окрім цього, твори треба оформити в гарні рами, щоб вони мали презентабельний вигляд. Наприклад, Мирослав Аронець подарував музеєві два малюнки Михайла Зорія, а вони обклеєні по краях синім картоном, тож такими виставляти їх не можемо. Також одну роботу Ярослава Лукавецького подарувала Тетяна Фіголь. Це малюнок вугіллям, однак по краях робота має надриви і також потребує реставрації. Художник Володимир Лукань віддав у дар музеєві чудовий твір — також малюнок Лукавецького, але вже у гарній рамі. Ми плануємо відкрити нову експозицію і можемо виставляти цю роботу. Ці твори — роботи постановочні, тобто малюнки періоду навчання митців у Краківській академії мистецтв, як правило, це 1933—1934 роки. Чим вони цінні? Тим, що це наші краяни, вони здобули фахову ррунтовну освіту. 
- Як реставрують малюнки на папері?
— Я можу похвалитися нашим реставратором Зеновієм Кроком, бо він на всі руки майстер. Тому що, як правило, реставратори мають дуже вузьку спеціалізацію — реставратор темперного живопису, металу, графічних робіт, вони захищаються й отримують певну категорію. Зеновій Крок працював у Львівському філіалі київських реставраційних майстерень, отож має досвід реставрації кам’яних скульптур. До речі, це він відновив скульптури на будинку колишнього готелю «Київ» на «стометрівці», скульптури врятовано, вони не обсипалися і не обвалилися. Він також знає, як «дорощувати» папір, хоч професійного обладнання для нього у нас немає. Щоб придбати його, потрібно мати неабиякі суми. 
- Музей мистецтв Прикарпаття, як відомо, перебуває в непристосованому приміщенні. Підвищена вологість, морози не сприяють доброму збереженню художніх творів, як це є, наприклад, у новозведеному Музеї волинської ікони в Луцьку. Як ви відстежуєте стан мистецьких цінностей, щоб вчасно надати їм допомогу?
— Обов’язково раз на рік робимо профілактичний огляд експозиції. Як правило, з 200 експонатів, котрі є в експозиції, 10-12 ми відбираємо, бо вони потребують додаткових реставраційних заходів. Минає рік — і, на жаль, проблеми не зникають, треба реставрувати. Чому? Бо ікона, як правило, мальована на дереві, тобто є живим організмом. Вона дихає, в музеї йде циркуляція повітря, ікона назбирує вологи, і відбувається здуття, кидається міцеліальний грибок. Якщо її торкнути, може статися непоправне — осип. Ми вже віддали дві ікони з діючої експозиції на негайні профілактичні роботи. Малюнки, котрі теж їх потребують, аби потрапити до діючої експозиції чи виставки, на щастя, можуть чекати реставрації кілька років, а от ікони чекати не можуть, їх треба рятувати негайно.  
- Вікторе, найчастіше художники дарують вам свої твори. Напевно, найбільшим дарунком є колекція славної пам’яті Олександра Коровая.
— Щодо дарування у нас вже склалася така традиція, вона ведеться ще від часу заснування нашого музею. Покійний Коровай колись зібрав 126 творів, переважно це київські художники, з котрими він разом навчався, і створив музей у п’ятій школі, однак згодом було прийнято рішення передати цю збірку нашому музеєві. Це досить вартісні роботи. Також 10 своїх творів нам подарував  іван Лобода. Степан Каспрук, колишній директор Музею визвольних змагань, 11 своїх робіт подарував. ігор іванцев після конференції з нагоди річниці від дня народження свого відомого батька-художника подарував нам роботу «Ми» за мотивами творів Стефаника. Батько його, Денис-Лев іванцев, також є випускником Краківської академії мистецтв. Окрім цього, маємо дев’ять робіт художниці Карафи—Корбут, вони великі, монументальні, також 70 екслібрисів подарував Юрій Процан. Сьогодні наші молоді працівники і художники також віддають задарма власні твори, це і Влад Симчич, і Михайло Тимчук, і інші молоді митці.  У нас працює така домовленість, що після виставки художник залишає кілька робіт. Недавно митець Роман Бончук подарував нам великий портрет свого вчителя — покійного маестро Володимира Чернявського. В такий спосіб ми хоч якось відстежуємо сучасний художній процес на Прикарпатті. Мушу сказати, що скоро гостро постане питання з браком фондової площі. 
- Митці дарують свої твори, а як ще ви акумулюєте їхні роботи? Чи взагалі має музей можливість придбати роботи авторів, вартих поповнити фонди?
— У нас якщо відбувається закупівля, то раз на два роки, але на невелику суму. Гроші беремо або зі спецкоштів, якщо є надлишок, або є гроші з бюджету області, однак такого практично нема, один або два рази було.
- Якщо такими проблематичними є гроші від держави на закупівлю художніх творів, то й підходити до відбору артефактів також мусите, напевно, прискіпливо.
— Не може одна людина відбирати вартісні речі для колекції. Якщо пообіцяють, що дають 30 тисяч гривень, наприклад, то у нас є художня та науково-методична ради, котрі визначатимуть, кого б ми хотіли придбати. Але це мрії. Співпраця з дирекцією художніх виставок навчила, що дають менше, ніж просиш. Вони подарували нам кілька речей митців закарпатської школи, і хоч ми просили ще твори Антона Кашая, проте їх вони нам не дали. Ми прагнули доукомплектувати цей напрям, бо маємо три твори Адальберта Ерделі, але інших робіт художників закарпатської школи не дали.  Загалом співпраця з дирекцією художніх виставок у Києві є плідною. За всі роки нашої співпраці вони подарували нам майже 100 творів. Географія авторів цих робіт достатньо широка, як правило, вони з центральної, східної України, бо ми не маємо змоги придбати їх. Також дуже часто сьогодні буває, що художники самі приносять свої роботи. Найчастіше пропонують декоративно-ужиткове мистецтво, приносили прекрасні кожухи, сардаки тощо.
- А у вашому музеї також є твори цього напряму? Здається, у вас лише сакральні твори та образотворче мистецтво...
— Звісно є. У наших фондах декоративного мистецтва чи не більше, ніж образотворчого. Колись багато вишиваних сорочок закуповували, бо тоді ще проводили науково-етнографічні експедиції. Музей наш створено в 1980 році, фактично він молодий, тож те, що ми змогли у 80-х роках закупити, те і маємо. Тоді виділяли значні суми, дуже великі, двічі на рік. Виділяли по 160 тисяч рублів. Отже, можливість і відстежувати мистецький процес, і поповнювати фонди була. Тепер інакше. Пригадую, коли я лише прийшов працювати у фонди, зайшов до нас хлопчина з іконою святого Миколая, дуже гарна робота, народна ікона. Хотів продати, каже, що бабуся померла, він квартиру продає, а залишити не може. Це було наприкінці 90-х, тоді грошей не було і ми не змогли купити ту роботу. Де вона тепер? 
- А якісь щасливі випадки траплялися?
— Не так давно ми переконали одну жінку залишити нам для музею ікону. Вона прийшла до нас за дозволом на вивезення твору до Росії, а ми змушені були відмовити, бо відповідно до українського законодавства твори, написані до 1955 року, є мистецькою цінністю й надбанням держави Україна і вивозити їх не можна. Жінка, зваживши на наші аргументи, вирішила, що віддасть ікону до церкви. Однак робота невеликого розміру і потребує реставрації, тому ми намагалися переконати, що ікона, найімовірніше, осяде в приватній колекції, бо до храму не дуже підходить. Ми запропонували подарувати твір нашому музеєві, все оформили як  треба, і тепер цю ікону можна побачити на виставці.  
- Вікторе, розкажіть, як «повернулася» до вас голова ангела майстра Пінзеля, ім’я котрого вже стало відкриттям у мистецькому світі. Це направду рідкісний випадок.
— То цікава історія. Є така пані Оксана Серженьга. Ці ангели  потрапили до нас з костьолу місіонерів у Городенці. Два ангели у нас, так би мовити, були повністю «укомплектовані», а третій  мав лишень торс.  Жінка прийшла в музей до своєї товаришки і побачила тих ангелів. А тоді сказала нам, що в неї вдома зберігається голова ангела, котра може підійти. Як вона потрапила до неї? Цілком випадково, якщо бувають випадковими такі важливі події. Якось жінка помітила, що підлітки грали в футбол дерев’яною головою і забрала того «м’яча» у хлопців.  Наші науковці сказали їй: «Привезіть — зробите велику справу». Вона прийшла до нас і віддала безцінну річ. Коли ми приклали голову до шиї, то вона ідеально — і за формою, і за кольором —  підійшла. Маємо ще великий торс архангела, і ми навіть знаємо, що голова від нього зберігається в Олеському замку, котрий є філіалом Львівської галереї митецтв. Колись дирекція зверталася до них з цього приводу, але вони, на жаль, не хочуть  віддати її нам. Торс архангела авторства Іоана-Георга Пінзеля наші працівники «відкопали» з-під купи голубиного посліду в городенківському костелі ще в 1984 році. 
- Сьогодні дуже багато говорять про скульптора Пінзеля, тому уточніть, будь ласка, скількома творами цього майстра володіє Музей мистецтв Прикарпаття?
— У нас є п’ять робіт Пінзеля — три ангели, один архангел і скульптурне зображення доброго пастиря, котре вінчало центральний вівтар у городенківському костелі. Тобто всі твори Пінзеля потрапили до нас з Городенки. Ангели також доповнювали скульптурні композиції головного вівтаря цього храму, витаючи високо у просторі склепінь храму.
Леся ТУГАЙ

Переглядів: 392 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019