Недавно у львівському видавництві «Манускрипт» побачили світ сигнальні примірники єдиного за понад 1100 років розвитку кирилиці посібника з церковнослов’янської мови «Церковнослов’янська мова. Буквар та читанка», автором якого є професор кафедри загального та германського мовознавства ПНУ ім. В. Стефаника Ярослав МЕЛЬНИК.

У наш час питання затребуваності церковнослов’янської мови в суспільстві дискусійне. Проте автор посібника переконаний, що «звернення до слова (текстів) минулого – єдино правильний шлях до самопізнання, самоствердження і самозбереження».

– Яким чином, Ярославе Григоровичу, виникла ідея такого посібника?

– Задум виник давно, а співпраця і спілкування з духівниками різних конфесій, монахами, з істориками, археологами, художниками-реставраторами і оформлювачами церковних храмів зміцнили його. Суть у тому, що упродовж 1100 років існують традиції, тексти, графічна система, а ми дуже швидко і різко відсікли той період. Проте часто стикаємося з тим, що потрібно знати церковнослов’янську мову – специфіку текстотворення, особливості графічної системи і т. ін. Та з’ясувалося, що не лише в Україні, а й у всій Східній Європі за 1100 років схожої на наше видання книжки – букваря і читанки – ніколи не було, а люди починали вивчати церковнослов’янську мову відразу з Євангелія. Деякі спроби, звісно, були, але ті локальні видання не відповідали дидактичним традиціям і вчитися за ними було дуже складно.

– А може, не було, бо не було потреби? Адже церковнослов’янська мова побутувала головно як мова писемних сакральних пам’яток і церковних богослужінь. Переконайте наших читачів і майбутніх користувачів вашого посібника, що видання його на часі...

– Як цілісна і самодостатня система – зі своїми граматичними канонами і словниками – українська мова визріла тільки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. До цього послуговувалися церковнослов’янською. Упродовж двох століть «живим букварем» був священник. Православна церква України і досі у визначені дні, а представники монашого чину отців студитів УГКЦ завжди здійснюють богослужіння церковнослов’янською мовою. Її згідно із сакральними канонами використовують і дизайнери та художники, розписуючи інтер’єри й фасади християнських храмів. Крім того, для багатьох українців пошук родоводу стає дуже актуальним, а робота з церковними книгами минулих століть потребує знань церковнослов’янської мови. Знання її стає у пригоді й історикам-краєзнавцям у роботі з письмовими джерелами минулих часів. До речі, у посібнику подано фотокопію листа 1900 року митрополита Андрея Шептицького під час його сходження на станіславську кафедру – його написано церковнослов’янською.

Ми дуже часто відсікаємо, ігноруємо, нищимо свою історію. Але ж і на території Румунії, Польщі чи Словаччини нині є українські села, де богослужіння і досі відправляють церковнослов’янською. Хибно думати, що ця мова мертва. Так, вона не надто поширена і не надто затребувана, але живе під час сакральних обрядів.

– А як чільники українських Церков оцінили появу видання?

Духовенство позитивно сприйняло вихід сигнальних примірників книжки. Але є деякі дискусії у колах науковців, пов’язаних з тією чи іншою конфесією, з їх неоднозначним тлумаченням низки фактів нашої історії. Важливо, що в посібнику ми подаємо дві редакції статей з транскрипціями – російську й українську, а також – джерельну базу і сучасну архівну паспортизацію матеріалів тощо. Видання загалом тільки формально можна назвати посібником, воно характеризується енциклопедичністю і має потужне наукове підґрунтя. Образно кажучи, «Буквар та читанка» розраховані на людей від 5-ти до 95 років. Але її навчальна та наукова частини належно збалансовані. Думаю, що в пошуках жанру мені таки вдалося віднайти те раціональне зерно, яке зробило видання,з одного боку, цікавим і доступним, а з другого – глибоким і поважним.

Ігор ЛАЗОРИШИН