Понеділок, 2019-09-16, 1:25 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Листопад 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
 
Архів новин
Головна » 2013 » Листопад » 15 » Як постала церква Святого Йосафата в Крилосі
9:25 PM
Як постала церква Святого Йосафата в Крилосі
В одному із кутків Крилоса, який має назву «Четверки», в 2003 році було відкрито церкву Святого Йосафата. Це є порівняно невелика культова споруда довжиною 16 м та шириною у центральній частині 10 м, яка має один купол, увінчаний хрестом. Церква обслуговує жителів «Четверок», а тому їм не доводиться, як раніше, долати по кілька кілометрів на богослужіння до Успенської церкви на Крилоській горі.
Як бачимо, історія цього храму є порівняно недовгою. Однак за це десятиліття в церкві згуртувалася громада «Четверок», виробились свої власні і підтримуються загальні християнські традиції. Божий храм став окрасою околиці, а його спорудження започаткувало новий виток духовної історії, що, без перебільшення, має глибоке коріння в минулому. Адже відомо, що колись у Крилосі стояло чимало білокам’яних і дерев’яних культових споруд.
Передісторія спорудження цього храму є доволі цікавою. І поки ще живі її свідки, хочемо зафіксувати цю інформацію для нащадків. Про неї ми вперше дізналися з уст активіста громадського життя села Крилоса і Галицького району голови районної організації НРУ Володимира Федорняка. Коротка інформація про зведення церкви на «Четверках» увійшла до його спогадів, які поміщені у книжці «Двадцять років незалежності. Галицький район» (івано-Франківськ, 2011 р., с. 140-141). Однак ставлячи перед собою завдання подати відомості про цей факт більш широко, ми знову вирушили до Крилоса.
Колись до війни на «Четверках» мешкали Микита та Анна Духовичі. Як і всі представники цього роду, вони були національно свідомими, брали активну участь у громадському житті села. Своїх дочок, які народилися через рік — Текля була 1924 р. н., а Марія — 1925 р. н. — вони теж виховали у патріотичному дусі. Молоді дівчата активно поринули в роботу місцевого осередку ОУН, а коли почалася війна, сестри пішли в підпілля. З утворенням УПА у 1943 році обидві вступили до її лав. Текля була друкаркою, мала псевдо «Зоряна», «Тетяна», а Марія — лікаркою на псевдо «Ольга». Батьки дуже переживали за своїх дочок, адже часи були страшні і непевні.  
На жаль, не довелося їм вижити у горнилі війни. Обидві сестри Духовичі загинули. Текля як друкарка надрайонного проводу ОУН — 16 вересня 1949 року біля селища Солотвина Богородчанського району, а Марія як член Станіславського надрайонного проводу ОУН — 27 січня 1949 року біля с. Викторова Галицького району.
По втраті двох дочок батьки залишилися самі. Батько, який був відповідальним і дуже принциповим чоловіком, помер у 60-х роках минулого століття. Мати, яка працювала у колгоспі, а ночами молилася за душі своїх дочок, дожила до часу незалежної України. Залишившись самотньою, вона тривалий час шукала звісточок про своїх дочок, хотіла дізнатися, коли і за яких обставин вони загинули. Проте в ті часи ніхто їй нічого не міг сказати, а історичні джерела були ще засекречені та закриті за сімома замками.
Збираючи інформацію про боротьбу крилосців у лавах ОУН—УПА у 1989 році, до цієї жінки навідалися місцеві рухівці. Саме тоді вони й відкрили для себе цю трагічну сторінку нашої минувшини. У той час ще не було відомо про долю обох молодих патріоток, а їхня старенька мати дуже побивалася, що не може прийти на їхні могили та помолитися за їхні душі. Рухівці взяли під опіку цю самотню жінку, підтримували її морально та допомагали матеріально.
Коли на «Четверках» утворився осередок НРУ, то його члени часто збиралися в хаті Анни Духович. Вона не раз з болем і сумом згадувала про своїх дочок. А коли відчула наближення смерті, то заповіла Рухові свою хату й обійстя, але з однією умовою — що на цьому подвір’ї члени осередку збудують каплицю на пам’ять про її дівчат. Рухівці на це погодилися. Вони задумали започаткувати тут хату-читальню, бо коли ще живою була п. Анна, зробили капітальний ремонт.
Пізніше, коли цей задум хотіли втілити в життя, в івана Маланія та Володимира Мельничука виникла ідея звести на цьому місці не каплицю, а церковцю. Спочатку виготовили проект на каплицю, вона мала бути досить просторою. Наріжний камінь під її будівництво освятив о. Леонтій Насташевський. Був розроблений кошторис будівництва на 34 тисячі гривень. Однак коштів витратили більше. і. Маланій та В. Мельничук почали розширювати споруду на схід і на захід. Коли церковцю вибудовували, то люди казали не робити її такою високою, однак В. Мельничук наполягав на протилежному. Він стверджував, що в церкві має бути гарна акустика, а цього можна досягти, звівши високий купол. Восьмерик та четверик і купол теж робили обидва майстри, бо мали досвід спорудження церков на Волині. Так завдяки зусиллям цих двох чоловіків і за підтримки їхніх однодумців та всіх жителів з часом на «Четверках» і постала церква, яку назвали на честь святого Йосафата. 
Треба сказати, що чимало людей, до яких зверталися по допомогу будівничі, відгукувалися . Спочатку колишня голова сільської ради Крилоса Світлана Федорняк прийняла рішення, що земля (15 арів), на якій нині стоїть церква, віддається громаді на вічне користування. Свій внесок у побудову храму зробили директор радгоспу, а пізніше селянської спілки «Галицька» Степан Маланчук — виділив 32 тисячі шт. цегли, пісок і цемент; голова фермерського господарства «Хутро» Борис Костюк дав дошки на опалубку, колишній начальник газконтори Володимир Сидорчук пожертвував плитки для внутрішнього облаштування церкви, а Володимир Федорняк — машину керамзиту.
Підтримав зачин своїх парафіян і отець Ярослав Жолоб. Він так само допомагав чим міг, клопотався, часто приїжджав на будову. Він вибив частину грошей, знайшов спонсорів — Марка Томашека та владику Софрона Мудрого. Останній і освятив новозведений храм у 2003 році з нагоди 750-річчя коронації Данила Галицького та 700-ліття Галицької митрополії, про що засвідчує меморіальна плита на церковці. Отець Ярослав фактично і завершував справу, розпочату і. Маланієм та В. Мельничуком, які через певні сімейні обставини змушені були податися на заробітки. Коли були потрібні кошти на внутрішні роботи в церкві, священик вийшов на одну сестру-монахиню з Канади, яка теж пожертвувала значну суму. Вона належала до чину черниць йосафаток і попросила отця назвати церкву на честь отця-покровителя їх згромадження. Так у Крилосі на «Четверках» появилася церква Святого Йосафата.
Тільки жаль, що тепер виходить, ніби всі забули, з чого вона починалася. Адже біля церкви стоїть ще та хата, яку громада використовує для своїх потреб. Але не зберігається пам’ять про тих дівчат-героїнь Теклю та Марію, які віддали своє життя за нашу незалежність і яких так хотіла вшанувати їхня матір. Тому доречно підтримати думку Володимира Федорняка: або встановити тепер уже на церковному подвір’ї меморіальний знак із відповідним текстом, або, як було задумано на початку, — збудувати каплицю на спомин про них. Погодьтеся, що каплиця біля церкви, та ще з такого приводу, теж була б доречною.
Іван ДРАБЧУК

Переглядів: 384 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019