Неділя, 2019-09-22, 6:55 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
 
Архів новин
Головна » 2013 » Квітень » 23 » Як ремонтували дороги у Станиславові сто років тому
5:03 PM
Як ремонтували дороги у Станиславові сто років тому
Диб-диб, диб-диб… Це я йду за матеріалами про будівництво й ремонт доріг у Станіславі до обласного архіву, мабуть, найбільш занедбаною в місті вулицею, яка носить горду назву гетьмана Сагайдачного. Дибаю і думаю, що було би справедливіше назвати вулицю Ямковою чи Болотною… Але ж як її тоді відрізнити від інших?
Як і сьогодні, сто років тому очільники міста, безумовно, хотіли бачити Станиславів затишним і доглянутим, тобто, як тепер кажуть, європейським. Ще молодший син Андрія Потоцького Йосип (1673-1751 рр.), ставши власником міста у 1691 році, планував викласти вулиці річковим каменем. І це йому частково вдалося. Про це свідчить те, що на початку ХVІІІ ст. вул. Казимирівська (тепер – Гетьмана Мазепи) недаремно носила назву Брукованої, оскільки була вимощена каменем з річки Бистриці. 
Брукування міських вулиць активно проходило з поч. ХІХ століття. Сприяв цьому імператорський указ 1804 року про знесення мурів станиславівської фортеці. З’явився вільний якісний будівельний матеріал, який пішов на будівництво камениць та брукування вулиць. За підрахунками дослідників, вже у 20-х роках ХІХ ст. було забруковано 24 вулиці.        Велику увагу брукуванню вулиць у 1820-1833 роках приділяв міський староста Францішек Краттер.
Деякі дослідники вважають, що саме за бургомістра Ігнація Камінського місто приєдналося до європейської новинки – асфальтування вулиць, яке розпочалося з 1875 року. Це цілком можливо, вважаючи, що із середини ХІХ ст. у Франції, Швейцарії, інших містах, у США для дорожнього покриття почали використовувати мінерально-бітумну суміш. З 1876 року міські вулиці почали брукувати теребовлянським каменем-пісковиком.
У 1878 році міський магістрат видав постанову про необхідність зобов’язати приватних підприємців доставляти на ремонт вулиць щебінь. І у цьому ж році вже було надано 725 «куп» щебеню, кожної вистачає на ремонт 170 метрів дороги.
У 1885 році прокладали тротуари і ремонтували вулиці Голуховського (тепер – Чорновола) та Камінського (тепер – вул. І. Франка). Роботи проводила фірма Хаіма Зеіхера та Рубінштейна. Тротуари викладалися теребовлянською плиткою. На ремонт вул. Голуховського було витрачено 403 зл. Дорожче обійшлася магістрату вул. Камінського: ремонт тротуару («ходніка») – 500 зл., укладка бруківки – 400 зл., ціна нової бруківки – 450 зл. На ремонт тротуарів інших вулиць – 338 зл. Гроші, звичайно, не великі, обсяг робіт не значний, але важлива для міста робота проводилася.
Магістрат щорічно укладав спеціальний бюджет дорожнього фонду, в якому виділялися кошти на укладку та ремонт доріг.
До кінця ХІХ ст. в місті було 45 вулиць та 10 площ і скверів, головні з них були вимощені, деякі мали тротуари. Наприклад, вулиця Сапіжинська (тепер – Незалежності) мала широкий тротуар із тесаного каменю.
Брукування та ремонт вулиць були важливим завданням і великою проблемою міських властей на поч. ХХ ст. Грошей у міській казні бракувало, влада просила допомоги у повітового староства та намісництва. В обласному архіві збереглася переписка магістрату з повітовим староством про мощення вулиць Сапіжинської та Казимирівської, датована 1903-1913 роками. Цікава відповідь староства від 18 вересня 1903 року, в якій повітова влада повідомляє, що не вважає за потрібне розглядати питання оплати за мощення вул. Сапіжинської у Станиславові, так як має інші, більш важливі видатки.
Проте магістрат і надалі шукав кошти для ремонту вулиць. І ось уже в 1910 році повітове староство «подобрішало» і зацікавилося проектною документацією.
У цей же час магістрат писав листи до властей інших міст: Самбора, Сянока, Перемишля, Жешува, Тарнова та ін., в яких цікавився станом тамтешніх вулиць, чи є бруковані, якою плиткою, хто надав кошти для брукування. Читаючи відповіді, датовані 1912 роком, переконуємося, що проблема брукування та ремонту вулиць стосувалася усіх міст. У Самборі, наприклад, дороги не були бруковані, так як міська казна не мала коштів. Частково бруковані львівською плиткою були дороги у Жешуві. У цьому місті магістрат за брук виплатив 1/3 коштів. У Перемишлі ситуація з дорогами була краща. 1100 метрів гостинцю в 1909-1910 роках були вибрукувані перфорованою плиткою. Кошти за мощення доріг надали: 2/3 – уряд, 1/3 – місто. Загальна вартість бруку становила 160000 корон. За ремонт плит платив магістрат. У м. Тарнові брукування вулиць здійснювали коштом уряду (15000 корон) та магістрату (6000 корон). Такі суми виділялися щорічно протягом 6 років, доки тривав ремонт вулиць.
Для того, щоб вимощені дороги в майбутньому були міцними, станиславівський магістрат проводив навіть підрахунок возів, які їздили по вул. Сапіжинській. Так, 13 червня 1912 року з 6 год. ранку до 8 год. вечора з міста виїхало 863 вози («фіри»), а в місто заїхало 887 возів. А ось день до того рух був спокійніший – в місто заїхало 594 вози, а виїхало – 592.
З проханням про фінансову допомогу для вимощення вулиць магістрат Станиславова звертався також і до намісництва у Львові. У листі-відповіді читаємо, що хоч такі роботи, за законом, повинні проводитися за рахунок міської гміни (общини), проте намісництво готове звернутися до уряду з пропозицією здійснити ремонт вулиць спільним коштом – уряду і місцевої влади [в тому числі і повітового староства].
З цього приводу Міська рада засідала 29 травня 1913 року і визначилася із часткою видатків, які магістрат зможе внести за брукування вулиць Сапіжинської та Казимирівської – 1/3 коштів. Ці кошти мають бути виплачені рівними частинами за 3 роки. Бруківку планували укласти від вулиці Карпінського (частина вул. Галицької) до вул. 3 Мая (тепер – вул. Грушевського).
Осмислюючи дії магістрату, спрямовані на пошук коштів для ремонту вулиць, в котрий раз переконуюся у правильності твердження: якщо хочеш щось зробити – шукаєш можливість, а якщо не хочеш робити – вигадуєш причину!
Перша світова війна вулиць у місті, звичайно, не покращила, тож у 20-30-х рр. ХХ ст. ремонт доріг залишився великою проблемою для міської влади. У 1925 році при магістраті був створений Комітет з розбудови міста, який, окрім іншого, займався ремонтом доріг та тротуарів. У цей час продовжилося асфальтування вулиць та встановлення у дорожньому покритті каналізаційних труб.
Ремонт вулиць у 1930-х роках в основному здійснювала фірма «Міцні дороги», головна управа якої була розміщена у Варшаві.
Грошей на ремонт доріг у магістраті традиційно бракувало. Так, за ремонт міських вулиць у 1930 році фірмі «Міцні дороги» треба було виплатити 176738 злотих. Проте таких грошей магістрат одразу заплатити не міг, тому через адвокатів звернувся до фірми «зглянутися... на дуже тяжку фінансову ситуацію в гміні» і дати згоду на сплату боргу в наступній частині оплати. На жаль, сплата процентів за несвоєчасність розрахунку була для магістрату звичайною справою.
Тому і не дивно, що заробітна плата дорожніх робітників була низькою. У березні 1934 року за один день роботи робітник отримував 4,5 злотих, у квітні 1936 року – 3,6 зл., у листопаді 1937 року – 5,6 зл. Зустрічається і набагато вища оплата праці, яка, ймовірно, стосується працівників вищої кваліфікації, але у зарплатних відомостях така інформація не вказана. На будівництві та ремонті доріг використовувалася праця безробітних.
У 1935 році продовжилося будівництво, ремонт і впорядкування вулиць. Була побудована дорога до летовища з «шпацеровим» тротуаром, продовжився ремонт вул. Голуховського, викладено каменем кут вулиць Зосина Воля (тепер – вул. Коновальця) та Собєського (тепер – вул. Січових Стрільців), заасфальтована частина вул. Сапіжинської.
Згідно із Правилами дотримання чистоти і порядку на майданах, вулицях і тротуарах, прийнятих Міською радою 24 квітня 1924 року, власники нерухомості відповідали за чистоту тротуару і частину дороги, що прилягають до їх власності.
                                                                                              Наталія ХРАБАТИН

Переглядів: 399 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019