На початку 80-х років минулого століття, збираючи потрібні матеріали для своєї книги «Скелі Довбуша», я помітив, що російські історики писали у своїх працях назву «Древняя Русь», а українські — «Київська Русь». Себто кожна сторона «тягнула ковдру» на свій бік. Відомо, що з давніх-давен Росія намагається підім’яти під свій вплив Україну. На урочистостях у Новгороді екс-президент сусідньої держави Боріс Єльцин «привласнив» для Росії князя Ярослава Мудрого (978 -1054 рр.), а потім у жовтні 1995 р. в «Аргументах и фактах» «блиснув» своєю ерудицією: «...нельзя обвинять Россию в какой-то отсталости. Ведь все-таки Анна Ярославовна, дочь Ярослава Мудрого, жена французского короля Генриха I, была грамотной. Среди женщин во Франции это было редкостью. И она управляла Францией за своего малолетнего сына Филиппа I». Не будемо і ми, боронь Боже, звинувачувати дружню нам державу в якійсь там відсталості, але мусимо сказати: великий князь київський Ярослав Мудрий правив ще до згадки про Москву, яку заснував київський князь Юрій Долгорукий (1090—1157 рр.). Щоправда, і Юрій Долгорукий жорстоко пригноблював українців-русинів. Невже в Росії не було мудрих академіків, які б мали розтлумачити своєму президентові просту історичну істину?.. Москвини завжди користувалися здобутками русинів. Приміром, перемогу над ордами Мамая на Куликовому полі у 1380 р. було здобуто завдяки військовому таланту волинського воєводи Дмитра Бобрука, проте титул «Донський» було приліплено до сина Івана II — московського князя Дмітрія. Чимало українських діячів науки і культури Росія привласнила собі, навіть не задумуючись над їх походженням: письменників Миколу Гоголя, Федора Достоєвсього, Володимира Короленка, Антона Чехова, композиторів Петра Чайковського, Дмитра Бортнянського, творця космічних кораблів Сергія Корольова, визначних вчених Костянтина Ціолковського, Миколу Лобачевського і багатьох інших представників української нації. Із проголошенням незалежності Україна поступово повертає собі ці славні імена до своєї історії. Виявляється, що й Лев Толстой походить з України. Його дід був козацьким полковником з Чернігівщини і мав прізвище Товстий. Ще російський царизм відповідно до потреб зміцнення своїх династичних прав та на догоду імперським інтересам висував ідею єдиного і «нєдєлімого» народу, підганяючи у потрібне для себе річище історичну науку, свідомо фальсифікуючи при цьому історичні процеси в Україні. Привласнювала Росія й представників інших народів: польського, німецького, татарського та ін. До сказаного ще хочу зробити деякий додаток. У мене є хороший товариш — викладач Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу кандидат технічних наук Д. Кудин, який розповідав мені, що під час проходження військової служби в лавах Радянської армії на теренах Забайкалля йому, молодому тоді лейтенантові командири пропонували змінити своє українське прізвище на російське «Кудинов», мовляв, це сприятиме йому в подальшому просуванні по службових сходинках... I, нарешті, про утаємничене прізвище «москаля» Бурнашова. У власних дослідженнях я дізнався, що на східних теренах України в давні часи проживали якісь «бурнаші». Вони мали такий войовничий норов, що коли отаман Єрмак готувався йти завойовувати для царів сусідні з Московією землі, то залучив цих «бурнашів» до свого війська. Вирушала ця шайка на Сибір уздовж ріки Іртиша. Близько середини течії ріки частина цих завойовників осіла. У дитинстві мій батько — Бурнашов Василь Кирилович розповідав мені, що вони в цій місцевості збудували місто Іртишськ і село Бурнашовку. Згодом Бурнаш був зрусифікований, а коли повернувся в Україну, то вже у статусі «москаль». Отже, чимало так званих «москалів» не знають, що їх генеалогічні корені заглиблені в українську давнину, і живуть ще під радянським девізом: «Мой адрєс нє дом і нє уліца. Мой адрєс — Совєтскій Союз»... Геннадій БУРНАШОВ
|
