Це рідкісне прізвище, що у заголовку статті, нинішнім читачам мало про що говорить. А свого часу це була досить відома особистість, про яку знали у всій Галичині. Мова про колишнього директора Станиславівської державної гімназії Івана Керек’ярта, який мав славу людини «залізної руки».
Він народився у 1834 році і походив із Закарпаття. Після закінчення Львівського університету працював викладачем математики. У 70-х роках ХIХ століття доля закинула його до Станиславова, де він очолив польську гімназію. і. Керек’ярто замінив на цій посаді Маркела Малиновського.
Гімназія розташовувалась у правому крилі колишнього єзуїтського колегіуму (тепер — морфологічний корпус медуніверситету). Вчили у ній релігії, латинської та грецької мов, математики, географії, історії, природознавства. Пізніше, коли гімназія стала восьмирічною, додалися ще два філософські курси. із 1867 року обов’язковою стала польська мова і нею почали викладали всі предмети.
Через те, що до початку ХХ століття на Прикарпатті не було жодної української середньої школи, українська молодь базову освіту могла здобути тільки в польських навчальних закладах. Нерідко тут число спудеїв-українців переважало польських, а ось євреїв вчилося дуже мало.
У гімназії на той час зібрався гармонійний колектив викладачів. Назвемо тих, що працювали наприкінці ХIХ століття: Павло Брила, польський літературознавець, Леопольд Вайгель, польський фольклорист і етнограф, Мар’ян Ломницький, професор природознавства, Юліан Котецький, професор німецької мови, Петро Париляк, професор польської мови, ксьондз Домбровський, викладач римо-католицької релігії, Григорій Величко, український географ та етнограф, Євген Желехівський, український мовознавець, о. Василь ільницький, український письменник, перекладач, історик, ілля Кокорудз, український історик літератури та юриспруденції, Володимир Масляк, український письменник, Прокіп Мостович, класичний філолог, Софрон Недільський, лексикограф і класичний філолог, Микола Сабат, громадський та освітянський діяч, іван Верхратський, український натураліст, мовознавець.
Саме в той час у гімназії, точніше — з 1879 року, а до того з 1874 р. він очолював Дрогобицьку гімназію, директорував Iван Керек’ярто. Він твердо вів лінію, накреслену міністерством освіти. Випускники, які закінчували гімназію, були підготовлені до вступу в університет. Як викладач і професор Керек’ярто був прекрасним навчителем. Один з його учнів — Євген Барвінський згадував: «Урок математики просто якимось дивом сам влазив і до навіть найтупішої голови. Але як педагог він дотримувався теорії якнайбільшої суворості, і потурань від нього даремно було чекати. Досить згадати, що коли на перерві він виходив у двір перед гімназією, де гралася молодь, ігри стихали, бо за дуже рухливі забави можна було дістати кілька годин карцеру».
Однак ще більшим пострахом був він для професорів. Не тільки молоді вчителі, а й старі професори хвилювалися, коли на порозі класу з’являлася висока широкоплеча постать директора. Може видатися, що іван Керек’ярто був завжди холодним і неприступним. Однак це не зовсім так. Ще один учень гімназії — Теофіл Окуневський написав про директора: «На чолі державної гімназії стояв строгий директор Керек’ярто, перед яким трепетали всі професори. Я заходив до нього кілька разів за якимись збірками, він говорив до мене по-українськи і давав датки». За свою багатолітню педагогічну працю та активну життєву позицію і. Керек’ярто був нагороджений орденом Франца Йосифа і. Помер він 31 січня 1898 року. Був похований на старому цвинтарі міста Станиславова. Могилу, на жаль, не збережено.
Не можемо сказати, що й збереглася пам’ять про цю людину. Адже його прізвище досить рідко можна почути навіть у колі науковців чи краєзнавців. А воно могло б «жити» у назві вулиці чи хоча б бути увічненим на меморіальній дошці. Бо цей закарпатський українець був людиною чесною і перед собою, і перед державою, якій самовіддано служив.
P. S. У бібліографічних джерелах ми натрапили на ще двох діячів із таким прізвищем. Це Керек’ярто Антон (1837—1894) — інспектор руху дирекції Львівської залізниці, помер у Львові; та Керек’ярто Євген — цісарсько-королівський рахунковий офіціал крайової фінансової дирекції. Помер 9 липня 1913 року в с. Iвоничі, де лікувався.
Іван ДРАБЧУК |
