Субота, 2019-09-21, 2:00 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Листопад 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
 
Архів новин
Головна » 2013 » Листопад » 1 » Ямницький відчайдух
9:39 PM
Ямницький відчайдух
1985 року на II конгресі Ліги українських політв’язнів у Торонто в  промові її голови Михайла Марунчака серед імен визначних борців за волю України поруч з іменами Степана Бандери, Романа Шухевича, Андрія Мельника, Тараса Бульби-Боровця прозвучало також ім’я Володимира Дейчаківського. Розповідь про нього нині пропонуємо увазі читачів.

Родина й ОУН
Володимир Дейчаківський народився 27 квітня 1913 року в Ямниці. Його батько, Дмитро Дейчаківський, до Першої світової війни був активним членом товариства «Січ», а 1919-го в часи формування в місті української адміністрації входив до Повітової Господарської Ради. Він мав значний вплив на формування світогляду і життєвих устремлінь своїх синів Петра, Богдана, Володимира, Василя й Антона. В роки української влади батька було обрано першим українським керівником сільської громади в Ямниці. Як сподвижник радикального лідера і відомого в краї діяча адвоката 
д-ра Левка Бачинського Дмитро Дейчаківський не тільки активно допомагав відомому політикові під час виборів, а й полюбляв виходити з ним на полювання в околиці Ямниці. При цьому невідступно слідували за дорослими маленькі Богдан і Володимир. Вони допомагали шукати та заганяти до пастки дичину і з захопленням вислуховували різноманітні життєві та політичні історії з уст метра української галицької адвокатури.
Початкову школу Володя закінчив у рідній Ямниці, а далі продовжив навчання в українській гімназії в Станиславові. Очолювана колишнім заступником міністра освіти в уряді ЗУНР доктором Миколою Сабатом школа була кузнею гартування української патріотичної молоді і виховала сотні молодих українців, майбутніх героїв національно-визвольної боротьби. Тут навчалися бойовики УВО Микола Ясінський та Ярослав Барановський, провідні діячі ОУН Степан Ленкавський та Микола Климишин, герої оунівського підпілля провідники Василь Савчак, Григорій Легкий та Михайло Хміль.
До гімназії Володимир із братом Богданом вступив у 1923 році. Тут молодий хлопець зв’язав своє життя з українським націоналістичним підпіллям, свідомо ставши на дорогу боротьби за свободу і незалежність своєї України. Перебував у молодіжному крилі Української Військової Організації, а потім в Організації Українських Націоналістів. По закінченні гімназії записався на перший курс філософського факультету Львівського університету. Весь свій вільний від навчання час присвячував громадській роботі в своєму рідному селі. Був активним членом молодіжних організацій «Пласт», а потім «Сокіл-Батько».  Разом з братом Богданом стає організатором ямницької футбольної команди «Вихор», яка в 30-х роках була однією з найсильніших українських команд Станиславівщини. В 1934 році, коли Богдана, капітана «Вихора», було арештовано і запроторено до «Берези Картузької», Володя перебрав на себе капітанські обов’язки. У ямницькій філії товариства «Сокіл-Батько» Володимир був виховником і відповідав за фізичний гарт молоді. Розуміючи важливу роль фізичного виховання молоді та здорового способу життя для майбутнього служіння Україні, Володимир разом з ямницькими активістами їздить по навколишніх селах з лекціями на антиалкогольну та антинікотинову тематику. 
В 1936-му, коли відзначали 40-літній ювілей місцевої філії «Просвіти», Володимир Дейчаківський підготував і запрезентував громаді матеріали про «Розвій фізичного виховання в Ямниці» від початку століття.  Дослідження потім було опубліковано в одноднівці «Під прaпором «Просвіти», присвяченій цьому ювілею. Люди старшого покоління ще й сьогодні пам’ятають Володимира і як відомого в селі театрала. З його безпосередньою участю в селі було поставлено вистави «Суєта», «Сто тисяч», «Дай серцю волю», «Марко Проклятий» та інші.
Одночасно Дейчаківський був одним із найактивніших членів підпільної ОУН. Є свідчення, що в організацію його прийнято 1933 року. Поліційні агенти фіксують його постійні контакти з Михайлом Сеньківим, тодішнім повітовим провідником ОУН, та підпільниками з Павелча, Тязева і Боднарова. В сусідньому Павелчі поляки виявили його постійні контакти із запідозреними в членстві в ОУН Федором Пастушенком і Петром Федишиним. 18 липня 1934 року у зв’язку з підозрою на причетність до вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького Дейчаківського арештовують. За відсутністю прямих доказів, уже 4 серпня його звільняють.
Володимир не припиняє своєї підпільної діяльності проти окупантів. Він формує нові підпільні націоналістичні осередки в селах Станиславівщини, проводить велику пропагандистську та організаційну роботу. Складена поліцією в грудні 1935 році доповідна про політичну ситуацію в самій Ямниці зазначала, що найвпливовішою легальною партією в селі є УНДО, а нелегальною — ОУН. Поліція володіла інформацією про підпільну діяльність в селі трьох «п’яток» ОУН.
В 1939 році після приходу більшовиків Володимир переходить у підпілля. Використавши безлад перших місяців зміни влади, Дейчаківський таємно перебирається з більшовицької зони окупації до німецької. Спочатку він перебував у місті  Ярославі, потім у Кракові. Там разом із Василем Чижевським працював у канцелярії комітету українських біженців. Наприкінці 1939 року за наказом організації перейшов на роботу в «Веркшуц» (поліція) містечка Стальової Волі, де був у чині підофіцера й одночасно керував місцевим осередком ОУН. Наприкінці 1940 року переїхав до Ярослава, де працював в Українському комітеті. В лютому 1941 року за вказівкою Головного Проводу ОУН проходить вишкіл під керівництвом німецьких інструкторів абверу (німецька військова розвідка). Не маючи ні своїх військових кадрів, ані фінансово-економічних ресурсів, Провід ОУН змушений був вдаватися до контактів з німцями, навіть знаючи, що останні вступили в союз із більшовиками. Потрібно було до кінця використати військові можливості одного агресора в боротьбі з другим. Вишкіл проходив у курортному містечку Криниці, де серед інструкторів був такий собі Ганс Крірер. Доля ще зведе ямничанина з ним у майбутньому. В таборі Володимир близько зійшовся з Петром Ковальським, який на довгі роки став його близьким і добрим товаришем. «Влодко, — розповідав згодом Ковальський, — загартований з малих літ спортом та іграми в футбольній команді Ямниці,.. мав тверду заправу, не лише спортивну, але й заправу характеру.  Він був твердої вдачі, багато вимагав сам від себе перше, а тоді від своїх друзів. Всі його шанували й дуже любили, бо кожний з нас в молодому віці багато вже пережив. Пройшовши твердий шлях у підпільному житті ОУН, всіх нас в’язала велика приязнь, тверда організаційна дисципліна і взаємопошана». В травні 1941 року Володимира Дейчаківського було призначено провідником Станиславівського обласного проводу ОУН.
За тиждень до німецького наступу на СРСР в центрі Станиславова з ініціативи ОУН відбулася таємна нарада, в якій взяли участь керівництво обласного проводу ОУН та інженер ілля Сем’янчук. На ній було вирішено, що з огляду на близький конфлікт між більшовиками і нацистами назріла необхідність ширшої наради патріотичних сил міста для підготовки ррунту з метою перебрання влади українцями після відходу більшовицьких військ. У суботу 21 червня 1941 року така нарада відбулася. На ній, крім Володимира Дейчаківського, іллі Сем’янчука, були присутні ще п’ять представників від громадян міста. На пропозицію від ОУН інженерові іллі Сем’янчуку було запропоновано посаду керівника Українського правління в Станиславівській області, на що він дав згоду. Крім того, розглядали питання про гарантування безпеки населенню й утримання спокою та ладу в місті після відступу більшовиків. Перед своєю втечею з міста більшовицьке НКВД розгорнуло кампанію жорстоких репресій проти всіх запідозрених в антикомуністичній діяльності. Було арештовано і вбито тисячі ні в чому невинних людей. Репресії зачепили своїм смертельним крилом і сім’ю Володимира Дейчаківського. В січні 1941 року було арештовано брата Володимира Богдана. Більше трьох місяців його піддавали жорстоким катуванням у станіславській тюрмі, перш ніж засудили до смерті. Тільки швидке просування німецьких військ створило умови для втечі Богдана і сотень інших в’язнів з більшовицької неволі. До заслання в Сибір було засуджено маму і сестру Володимира.

В гітлерівських концтаборах
З часу проголошення у Львові незалежності України Володимир Дейчаківський бере активну участь в створенні української адміністрації й управління всіма ділянками життя в Станіславі. Разом із Василем Бандерою та Романом Малащуком він докладає багато сил, аби створити в краї ефективну і дієву українську владу. Але німецькі окупанти, зрозумівши, яку небезпеку для їхнього панування представляє ОУН, почали масові акції репресій проти її керівного складу. 15 вересня 1941 року гестапівцям вдалося арештувати Дейчаківського, як і все обласне керівництво ОУН. Кат станіславського відділу гестапо Ганс Крірер запросив на переговори разом із Володимиром усіх членів міського та обласного урядів і під час бесіди підступно арештував їх. Кріреру здалося, що Володимир рукою почав шукати в кишені револьвер, й віддав собаці команду атакувати арештованого. На Дейчаківського він випустив свою треновану вівчарку на ім’я Люкс. Та завдала ямничанину важкої травми в районі паху. Лікарської допомоги Володимир так і не отримав...  Як пізніше згадувала Оксана Лемеха-Луцька, всіх арештованих того дня українських патріотів гестапівці посадили на вантажну машину, в якій, крім Дейчаківського, вже були Василь Бандера і його вагітна дружина Марія, Євген Лозинський, д-р Богдан Рибчук, Роман Полутранка, Ярослав Микитюк та багато інших українських діячів. Коли їх вивезли за міст до Пасічни, то всі подумали, що їх чекає розстріл на жидівському «Окопищу». Тільки тоді, коли вантажівка повернула в бік Галича, арештовані трохи заспокоїлися. Спочатку невільників доправили до Львова, потім — до краківської тюрми «Монтелюпіх». В результаті вони опинилися в концентраційному таборі смерті Аушвіц (Освєнцім). Володимир Дейчаківський стає в’язнем нацистського табору під номером №49722. На той час тамтешня табірна адміністрація була в руках польських політичних та кримінальних засуджених. Вони вели між собою жорстоку боротьбу за мізерний пай хліба або черпак зупи...  Дізнавшись про приїзд українців, між якими були брати Степана Бандери Василь та Олександр, вони кинулись на них, як собаки. За два тижні Бандерів було закатовано. На очах у Володимира, Гриця Яворова, родом зі Стрийщини, польські садисти примушували голими ногами місити розпалене вапно. Нещасному спалило м’язи ніг аж до кісток. Після того в’язня відправили до тюремного шпиталю, а потім — до газової камери. Як згадував пізніше Володимир, його самого від смерті врятував щасливий випадок. Дізнавшись, що його прізвище Дейчаківський, один із поляків запитав Володимира, чи він не доводиться родичем директорові товмацької польської гімназії. Отримавши ствердну відповідь, поляк став на захист Володимира.
Дивлячись на щоденні звірства охоронців щодо своїх друзів, Володимир розумів, що конче потрібно шукати якийсь порятунок. і єдиним спасінням для всіх було б знайти можливість передати вістку у світ про те, що поляки, користуючись чисельною та адміністративною перевагою, знущаються та мордують українських в’язнів. Він врешті наважився написати записку («ррипс») і передати на волю. Працюючи в команді, що розбудовувала табір, Володимир довідався, що один з есесманів-охоронців розуміє українську мову. Той виявився «фольксдойчером» із Буковини. Усвідомлюючи, що його план дуже ризикований, бо всіх, хто намагався передати з табору вістку на волю, чекала смертна кара через повішання, Володимир усе ж вирішив діяти через «фольксдойчера»... Скоро виявилося, що охоронець кинув-таки того листа у поштову скриньку. Протягом короткого часу групу українських в’язнів в Авшвіці відлучили від поляків. Якщо б цього не сталося, польські шовіністи знищили б усіх українських патріотів.
Чутки про героїчний вчинок Володимира Дейчаківського швидко розійшлися в середовищі ув’язнених українців. І коли в листопаді 1943 року німці привезли в табір другу групу українських в’язнів зі Львова, то вони застали вже зовсім інші порядки і, що найголовніше, дістали допомогу від старших за досвідом перебування в неволі друзів. 

На вигнанні — у продовженні боротьби
5 травня 1945 року разом із американськими танками до Дейчаківського прийшло звільнення. Володимир Дейчаківський поселяється в Баварії. З 1945 року він — керівник обласного проводу ОУН Реренсбурга. Виконує обов’язки  члена Проводу ЗЧ ОУН. Для більш ефективної діяльності українців в окупованій союзниками Німеччині ОУН в 1945 році виходить з ініціативою створення Ліги Українських Політичних В’язнів. На Першому Конгресі ЛУПВ 29—30 червня 1946 року Володимира повторно обирають до керівної управи організації.
На початку 1948 року Степан Бандера і Микола Лебідь стали ініціаторами створення оперативного штабу для реалізації «акції Богуна». Суть її полягала в тому, що до часу початку очікуваного воєнного конфлікту між США і СРСР планувалося підготувати і відправити в Україну велику кількість оунівців з метою зміцнення антикомуністичного підпілля в Україні та ефективно підготуватися до збройного виступу проти окупаційної більшовицької влади. «Сич». Дейчаківський виконував у штабі функції керівника з навчальної підготовки. У жовтні 1948 року його призначено керівником штабу. Всього штаб підготував близько 30 оунівців-добровольців для роботи і боротьби в краї. 
У п’ятницю 11 грудня 1964 року Володимир Дейчаківський несподівано помер. 
Панахида за упокій душі покійного зібрала широкі кола української громадськості Торонто. Поховано Володимира Дейчаківського у понеділок 
14 грудня на цвинтарі «Проспект». Сніг, який у момент похорону застеляв усі стежки, не міг прикрити маси вінків, що їх склали на могилі покійного його друзі та різні організації й товариства...
Ігор ДЕЙЧАКІВСЬКИЙ

Переглядів: 273 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019