Четвер, 28.03.2024, 22:56:01

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
 
Архів новин
Головна » 2021 » Квітень » 1 » Юліан Чаплінський про Івано-Франківськ: як зберегти архітектурну спадщину і зробити місто кращим
08:27:05
Юліан Чаплінський про Івано-Франківськ: як зберегти архітектурну спадщину і зробити місто кращим

Юліан Чаплінський – відомий архітектор і урбаніст, у 2015–2019 роках працював головним архітектором Львова. Чаплінський також автор популярного відеоблогу, в якому розповідає про урбаністику й архітектуру, інспектуючи українські міста.

КУРС у програмі #Йоd говорив з Чаплінським про те, що так і не так з Івано-Франківськом і як зробити наше місто зручнішим для життя.


#Йоd з Юліаном Чаплінським. Модератор – Олег Гнатів

– Ви приїхали до Франківська через скандальну історію з пам’яткою архітектури – готелем «Дністер». Поділіться враженнями – це реставрація? Чи ремонт? Те, що зробили з будівлею, має право на життя чи не має?

Я думаю, це реконструкція. І це реконструкція, якої згідно з законом не має бути. Бо будинок – пам’ятка архітектури. А якщо це пам’ятка, до неї застосовується поняття реставрація. Нехай реставрація з пристосуванням під щось. Але не реконструкція. Навіть ззовні очевидно, що ті два псевдомансардних поверхи – це не відновлення даху.

– Як кажуть у народі, «новодєл»?

Так.

– Архітектурна спадщина, старе каміння – чому воно таке важливе і чому його треба берегти? Питання ніби наївне, але для багатьох наших співвітчизників відповідь не така очевидна, судячи з того, що відбувається зі спадщиною в містах.

Ніякої наївності нема насправді. Берегти треба, бо в нас дуже мало є тої спадщини. Порівняно з Італією чи  Німеччиною в нас її обмаль, вона недооцінена, вона нищилася нами ж самими, на жаль, навіть більше, ніж тими ж совітами. Тому й треба берегти. Бо все це просто зникне і потім будемо лише на фотографіях розглядати і тужити, що от як гарно було, а ми нічого не зробили для того, щоб це зберегти.

– Ви об’їздили багато міст України, оцінюючи ситуацію з архітектурою і урбаністикою. На вашу думку, є помітний прогрес? Що і як міняється? Які є добрі приклади? Які погані?

Тут треба внести ясність, що таке урбаністика. Урбаністика – це про планування міста, про різні аспекти комфорту пересічної людини в місті. Це про проєкти вулиць, скверів, громадських просторів, під’їзди, пандуси, тобто про речі практичні й приземлені. Урбаніст – це не конче архітектор, хоч він може мати і архітектурну освіту… Більше того, чимало архітекторів не урбаністи за своїм духом і суттю. Урбаніст може за фахом бути журналістом, соціологом, економістом…

І от головне, що міняється, – це те, що взагалі на урбаністичну проблематику з’являється попит, передовсім у покоління, якому зараз від 25 років і яке буде наступні 10 років робити погоду в нашій країні, у наших містах. З’являються цікаві проєкти, з’явилося кілька феноменальних бюро. Наприклад, як київська студія ландшафтної архітектури Максима Коцюби, Харківська школа архітектури Олега Дроздова і Антона Олійника. Ну, і у Львові створене комунальне підприємство «Інститут просторового розвитку», яке очолив Олег Шмід, до речі, за освітою журналіст, чудова людина, яка починала велорух у місті.

Хоча зараз у Львові відбувається реванш, скажемо, неурбаністів. І цей маятник буде хитатися ще дуже довго. В Києві маятник ще не хитнувся в сторону урбаністики взагалі. Я намагаюся бути оптимістом. Бо зустрічав людей, які знають, як має бути, часто бувають в Європі – вчаться, ставлять в приклад Нідерланди, Данію, а потім в них руки опускаються, бо бачать, що б’ються головою в стіну і нема ніякого фідбеку від влади. І тоді вони просто кажуть: ця країна failed state, тут нічого не буде…

– Наші забудовники – це цілковиті антиурбаністи?

Знаєте, у більшості своїй так. Але забудовник – це насамперед бізнесмен, він думає прагматично, заробляє, економить гроші і ресурс. Втім, я знаю дуже крутого київського забудовника, який думає про урбаністику, і його об’єкти класні. У Львові теж є забудовник, який цим цікавиться, і його проєкти стали значно кращими. Я б навіть сказав, є десь 4-5 забудовників крупних, які почали звертати увагу на урбаністику, розуміти, що можна робити краще.

– Тобто можна сказати, що урбаністика потроху отримує голос, стає модною. Покоління нове підростає, скажімо, років через 10 це вже може запанувати, як у Європі?

Європа теж різна є. Та ж Польща в цьому сенсі різна. Ґданськ – столиця урбаністики. Варшава старається, але в неї не зовсім виходить. Основний клієнт урбаніста – це міська влада, муніципалітет. Якщо муніципалітет не зацікавлений, то нічого не працює. Відень я вважаю бездоганним урбаністичним містом. Амстердам – бездоганне місто, Копенгаген – бездоганне. А оці східні міста, ну… Львів заклав кілька хороших цеглинок, має гарні приклади. Але, скажу так, треба зробити тисячу об’єктів, щоб якісно змінити ситуацію, а ми зробили з десяток.

Тут дуже багато залежить від громади. Якщо громада буде штормити владу, та почне звертати увагу. Якщо громада не активна, то нічого й не буде. І я вважаю, я завжди про це говорив, що у Львові сильний мер тільки тому, що сильна громада. Тобто Андрій Садовий не має ні хвилини спокою, бо постійно хтось є незадоволений. Навіть вчорашні колеги-друзі сьогодні можуть бути незадоволені.   

– А він реагує?      

Так. Вважаю, що Львів – це добрий приклад комунікації влади і громади. Всі рішення виконкому – в прямому ефірі, в ютубі, всі сесії міської ради переглядає порядка семи тисяч людей в онлайні. Містобудівні ради також показуються (в Івано-Франківську не транслюються, – ред.)! Активісти, журналісти, які цікавляться темою, можуть дивитися все і дивляться. Тут же через хвилину буквально після виконкому чи містобудівної ради всі видання публікують, що і де буде побудовано…

– Ви не раз бували у Франківську. Які ваші враження від міста? Що з нашим містом добре, що не так? Чим воно цікаве і цінне на ваше львівське око?

Я дуже люблю Франківськ через його масштаб і певну ментальність, яка мені порівняно зі Львовом говорить про спокій. Франківчани спокійні, є якась така внутрішня вихованість. Львів’яни дуже неспокійні, якісь дратівливі. Ще у порівнянні з Києвом добре видно ці особливості. У нашій столиці людина тратить масу часу на добирання, потім хоче вдома закритися, щоб якось виспатися. Там нема життя на вулиці. А франківський масштаб дає можливість зустрічатися, бачитися, ходити пішки… Якщо львів’яни – більше такий скандальний і вибагливий народ, то Франківськ – це якась родинна врівноважена атмосфера. Навіть спілкування за кавою тут значно спокійніше, як на мій досвід.

– Ми говорили про владу і урбаністику. Що би ви порадили як урбаніст, як профі нашій франківській владі і нашій громаді?

Я не знаю особисто тих хлопців, я знаю, що є у Франківську група людей, які взялися за роботу. І велосмуги почали малювати, і площу Міцкевича прекрасно зробили, є нові пішохідні вулиці. Це означає, що у Франківську є люди, які прагнуть зробити місто кращим з погляду урбаністики, і їх треба підтримати максимально.

Стосовно того, що погано. Я б виділив дві основні біди чи помилки. Перша – просто огидна архітектура нових комплексів. Це треба лікувати, передовсім грамотними детальними планами територій. І якщо вже колишня промзона перетворюється в житло – окей, хай буде, але зробіть правильний детальний план, проведіть конкурс, подумайте, що там треба. Наскільки бачу, франківська влада віддає це все на розсуд забудовників. А купівельна спроможність не є високою, тому будується здебільшого дуже дешеве неякісне житло і погана інфраструктура.

Якось я навідався до Франківська після шестирічної відсутності – і бачу якусь іншу Пасічну. Якісь безглузді кольори, всі барви «капаролу». Заберіть у них цей кольорник – це ж просто жахливо.

Другий момент, який одразу впадає в око у місті, – це автомобілеорієнтованість. Те, що я можу заїхати в Івано-Франківську на площу Ринок, навіть за оплату, – це нонсенс. Франківськ – місто коротких відстаней, де люди мають можливість в кайф ходити пішки чи їздити на ровері.

Або візьміть Бельведерську. Була затишна вулиця, навіть хрущовки її не псували, бо все було в масштабі. Зараз вона жахлива. А хто формує ті всі тротуари, які всуціль запарковані машинами? Тобто я бачу, що місто це не контролює. У Львові теж не контролює, але потрошки-потрошки, з боями щось змінюється. Десь перемагає забудовник, а десь вже і здоровий глузд.

– А що ви думаєте про типову ситуацію для наших міст, коли будують «під старовину»?

Це жахливо. Я в двох словах постараюсь пояснити. Класична архітектура базується на античному ордері, це були пропорції, винайдені ще в Давній Греції, розвинуті в Римі, які дали суперінструмент. Тобто ви робите відповідні пропорції і використовуєте відповідні засоби, і це ритм, композиція, фактура. Або ж ви робите сучасну архітектуру, яка просто рахується з тою попередньою за масштабом і контекстом.

Тут гарним прикладом може бути Швейцарія – її не бомбили в Другу світову, і там багато старої, ще середньовічної архітектури. І в Цюриху чи в Берні ви побачите готичні фахверкові будинки, але попри них – масу модерністичної бетонної архітектури, яка розвивається і далі. Вони кажуть: ми то бережемо, ми робимо це, але ми робимо суперкласно. Швейцарці – фанати контекстуальної архітектури. Їхні архітектори кажуть: я так маю зробити, щоб ніхто навіть не помітив, що я тут щось зробив.

От подивіться, у вас на Вічевому майдані стоїть модерністичний будинок з черепичним дахом. Це так званий радянський регіоналізм. Ну, то він нормальний. Він нічого не зіпсував в історичному просторі. Він не в стилі класичних форм, але якщо архітектура актуальна, правильна і пропорційна, то вона вписується. Вона відображає свій час, але це не означає, що ми повинні нищити все навколо.

– Як ви оцінюєте радянську архітектуру, і взагалі, що з нею робити – берегти її чи мінусувати?

Я про це маю кілька блогів і, користуючись нагодою, всім рекомендую. Зняв чотири блоги про львівську архітектуру радянського часу: сталінську, хрущовську, брежнєвську і окремо про архітектуру горбачовського періоду. Там я пояснюю, чому робили саме так, які були впливи, які економічні ситуації. І направду, серед брєжнєвської архітектури, як і серед будь-якої, будь-якого періоду, траплялися архітектурні речі, які заслуговують на те, щоб їх як мінімум визнали вартісними.

У Львові, наприклад, був феноменальний на той час автобусний вокзал. Зараз його перетворили в базар, відкрили всередині мафи, втратили люстру і т. д. Але та архітектура, скажемо так, не викликає сентиментів. Це політика, це пам’ять про бідність, про відсутність перспектив, тобто є психологічний момент. Крім того, все воно часто низької якості в сенсі матеріалів і технологій. Словом, радянська архітектура є і класна, і погана, як в усі часи було. Таланти завжди є. Треба знаходити, що в ній є цінного, і це зберігати.

– Одна з проблем в українських містах – масштабна забудова, житлова і комерційна. Цілі мікрорайони ростуть, які мало відрізняються один від одного, хоча всі як один «елітні». Часто там тісно, мало зелені, громадських просторів. Чому так? Жадібність і бідність, брак компетенції архітекторів?

Та через все це. У нас у Львові теж є «Манхеттен» (сміється). Навіть хохму таку придумали: хотів жити на Манхеттені, а опинився вуйко в Снєтині…

Передусім через попит. Народ купує квартири. В нас банківська система нульова. Ми не інвестуємо, ми не несемо гроші в банк, боїмося, тому вкладаємо в житло. Але знову ж таки – нема високої купівельної спроможності. Тому й будують дешево і неякісно. Плюс неправильне поводження влади з територією. Відсутнє планування в містах, комплексне бачення. В нас як містопроєкт каже: отут була семиповерхова забудова, згідно з ДБН це є Ж-3, а в Ж-3 може бути люфт від семи до 12 поверхів. Тоді якщо я маю ділянку і в мене є законний люфт, чого мені не побудувати хоча б дев’ять?

– Як з цим боротися?

Тут має бути кілька моментів. Глобально треба міняти законодавство, тому що ця проблема є скрізь. Щоб ви розуміли: в корупційних схемах ДАБІ в Києві обертається в рік 8 млрд доларів. 8 млрд доларів надходить в Київ з кожного метра квадратного всієї країни. Хто може відмовитися від такого? І всі ці псевдореформи ДАБІ – це нонсенс, я кажу: стоп-стоп, добра не жди, не жди сподіваної волі… І от людина, яка робить зараз це з «Дністром», вона ж прекрасно знає, що «вход по таксе, такса – рубль, виход – два». І все, хоч бийся головою в стіну. І виграє будь-який суд, бо ДАБІ йому підпише, і введе це в експлуатацію. І тут питання, чи влада бореться.

Що може зробити мер? Мер справді не має права вказувати, що робити з будовою, бо це приватна власність, але я впевнений, що там стільки відхилень по воді, по каналізації, по електриці, що можна обрізати ці контакти. Це вже компетенція мера. Мер погоджує будівельний майданчик, і він його може відмінити. Зрештою, мер може викликати власника на публічну розмову. Мер багато чого може. І мер може судитися від міської ради. За гроші громади ви утримуєте юридичний департамент, і він має боротись за права громади. У Львові перманентно в судах, я думаю, штук 200 справ. Це постійний процес просто. Якісь вдаються, якісь не вдаються, але є боротьба.

Та основна проблема – це відсутність ініціативи громади. Поки людей все влаштовує і вони думають, що це гарно, класно і чого нє, – то й будуть чудити що заманеться. А якби люди перекрили вулицю в одній-другій точці, і не раз, повірте мені, забудова би змінилась колосально.

– Які навички сьогодні є найважливішими для архітекторів?

Насправді ті всі, що й були. Я завжди рекомендую архітекторам бути ерудованими й обізнаними, і не тільки в царині архітектури. Щоб було розуміння, як враховувати історію місця, інтереси спільноти. Чим відрізняється сучасна архітектура від того, що було раніше, – це те, що вона про людей, про спільноту. Тобто це не про мене як творця, який намалював геніальний фасад. Це про те, що я можу, аби покращити людське життя на цій вулиці чи в тому районі. От ця парадигма змінилася. А все решта те саме. Що вчать в університеті, – те й треба, і що більше, то краще.

– Але як перебити ті, умовно, 8 корупційних мільярдів? Що вам дає надію?

Я вірю в людей. Я бачу, що згаданий мною забудовник, який переймається урбаністикою, робить непересічні проєкти. Інші це побачать і теж зроблять краще. Якось до Львова приїхав австрієць і правильно відреставрував будинок, і місцеві подумали: а що, так можна було, виявляється? І теж потроху почали реставрувати свої будинки.

Добрі приклади – це ті цеглинки, з яких поволі будується нова реальність. Одного раз в розмові з німцями я теж казав, що все безнадійно. А вони мені кажуть: робіть гарні приклади. Зробіть одну вулицю, покажіть людям. Потім ще одну. І так з’явиться середовище, громада, довіра. Так потрошку все воно буде набирати ваги, почне формуватися урбаністична культура, і врешті зміниться й країна.


Переглядів: 130 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024