Щоб об’єкт став «туристичною Меккою», він має відповідати як мінімум двом критеріям – бути мальовничим і мати давню історію або цікаві легенди. Скелі Довбуша, що біля села Бубнище, поєднують це ідеально: від краєвидів перехоплює подих, а переказів і байок вистачить на цілу збірку.

З Болехова до колиби

Дістатися туди можна самотужки або у складі тургрупи. Якщо їхати з Франківська, то в Болехові треба звернути ліворуч одразу після мосту через річку Сукіль. Дорога далі – бачили й гірше. До того ж, деякі ділянки нещодавно відремонтували, тож десь «три з плюсом».

По маршруту видно товстезні труби магістрального газопроводу «Уренгой-Помари-Ужгород» і старовинне село Тисів, де у ХІХ столітті був парохом отець Амвросій Крушельницький – батько знаменитої оперної співачки Соломії.

Після Тисіва не проґавте поворот. Там є невеличкий вказівник, але головним орієнтиром є лінії електропередач, що перетинають дорогу. Перед ними праворуч і за кілька сотень метрів впираємось у дерев’яне КПП. Тут дядько у британському камуфляжі та погонах лісничого збирає мито. Ціни різні – від 50 грн за бус до 2 грн з пішохода.

Водії великих автобусів не ризикують їхати ґрунтовкою, тож туристам доводиться йти 3,5 км. І то трохи важко, бо з підйомом, ті, хто страждає на зайву вагу, мають шанси скинути пару кілограмів. Привал можна зробити у колибі «Ватра» – від неї до скель лише кілометр. Колиб там декілька, за останньою дорога роздвоюється. Обидва шляхи ведуть куди треба, але вліво цікавіше.

Тут був Шухевич

Заглибившись у ліс, якось несподівано натрапляєш на скелю Одинець – заввишки з десятиповерховий будинок. Одинець, як чатовий, відстоїть на сотню мет­рів від основного масиву і має персональну легенду.

Колись давно тут розташовувалось укріплене городище давніх слов’ян, кажуть, білих хорватів. Часи були непевні, краєм вештались усілякі зайди, тож довкола поселення виставляли охорону. Однієї ночі хлопець, який був на сторожі, задрімав у кущах і профукав ворожій загін. Хазари чи мадяри непомітно підкралися до брами, перерізали охорону та увір­валися до фортеці. Бій був запеклий, але короткий – розгублені захисники полягли під бойовими сокирами завойовників.

Ранком, коли заспаний чатовий виповз з кущів, замість рідного села побачив лише трупи й попіл. Кара не забарилась – язичницькі боги перетворили його на кам’яний стовп, що тисячу років охороняє підступи до фортеці.

Одинець досить стрімкий, тому біля нього часто є багато скелелазів, які відпрацьовують техніку сходження. Це небезпечний спорт, про що нагадує великий кам’яний хрест на схилі гори – символічний пам’ятник загиблим. Найвідомішим скелелазом став майбутній головнокомандувач УПА Роман Шухевич. У серпні 1925 року біля Бубнища відбувалась крайова зустріч пластунів. На Одинці, що тоді називався Вежею, майорів старий, ще австрійський прапор. Молодий Шухевич разом з товаришем без жодної страховки видерлися на вершину та поставили жовто-блакитний стяг. Поляки довго не могли його зняти, аж поки не викликали досвідчених скелелазів ледь не з самого Львова.

А ще кажуть, що Олекса Дов­буш заховав під Одинцем свої скарби. Достатньо натиснути на певний камінчик, як скеля провернеться та відкриє вхід до підземелля. Знати б, де він знаходиться…

Не той то Довбуш

Скелі Довбуша – це група величезних пісковиків висотою 20-30 метрів на площі у два гектари. Десь півтора десятки скель з екзотичними назвами: Броненосець, Відьма, Лялька, Шуршун. Найцікавішим є основний масив скель, що виструнчились півколом та утворили просторе «внутрішнє подвір’я». З одного боку його прикривають залишки оборонного валу.

У скелях видовбані три неглибокі печери. Перша називається «Спальня Довбуша» – там по боках витесані кам’яні ліжка, на яких ніби відпочивали оприш­ки. Далі у скелі є вузька ущелина – Холодильник. Туди ніколи не заглядає сонце і навіть у спеку температура не піднімається вище 12 градусів, тому давні мешканці наскельної фортеці зберігали там харчі та вино. Правіше від ущелини розташована глибока прямокутна ніша висотою 2,3 метри, яку в народі прозвали – Конюшня Дов­буша. За переказами, опришки прив’язували там своїх коней. Замикає ряд «довбанок» невеличка печера із арковим входом – Комора Довбуша, в якій народний месник тримав кози, вівці та всілякий мотлох. Трохи вище є кам’яний колодязь для збору дощової води, а сусідню скелю прикрашає величезна лев’яча морда зі слідами людської обробки.

Не треба бути великим істориком чи археологом, аби зрозуміти, що цей печерний комплекс створив не Довбуш з побратимами. До того ж, у цих краях промишляв не Олекса, а його старший брат Іван. Можливо, серед тутешніх скель опришки і переховувались, але масштабні інженерні роботи вони точно не проводили. Дослідники вважають, що колись тут розташовувалось язичницьке святилище. Його змінила скельна фортеця, розквіт якої припав на ХІІ-ХІІІ століття, коли ці землі входили до складу Галицького князівства. Твердиня мала прикривати західний кордон держави від войовничих сусідів-угорців. Можливо, саме за наказом князя Лева Даниловича тут вирізьбили кам’яну голову його хижого покровителя. Тоді до каменів примикали численні дерев’яні прибудови, пази від яких збереглись і донині. Фортеця існувала й за Польського королівства – залишки кам’яної кладки над колодязем фахівці датують ХVI століттям. Потім укріп­лення закинули і печери стали притулком для опришків, грибників і туристів.

Дівчина з бубном

Навпроти печер видно прорубані у скелі сходи. Зараз вони ведуть в нікуди, але припускають, що раніше нагорі був дерев’яний храм. Хоча народна назва підвищення – Кухня Довбуша. Трохи лівіше видно ще одну череду кам’яних сходинок – ними активно користуються, там є поручні.

На верхній терасі, спершись на кам’яну ніжку, застив чималий валун. Його називають Жабою, Карпатським Слоном, а найчастіше – Бубном. Тут теж є легенда, що й дала назву всьому комплексу – Бубнище. Коли через недбалість того чатового Одинця ворог проник до городища, донька місцевого вождя билася нарівні з воїнами. Нападники притиснули її до скелі. Ватажок, полонений красою дівчини, наказав брати її живою. Раптом камені розсунулись і заховали її. Відтоді, при кожному наближенні ворогів, красуня виходила зі скелі та била у бубен, попереджуючи людей про небезпеку.

Піднявшись на гору, можна побачити різні «причандалля» Олекси Довбуша. Один камінь нагадує його серце, інший – гаманець, а на самому вершечку скелі – кулак Довбуша. За переказами, цей надзвичайно сильний дядько мав шість пальців на руці. Видершись на самісіньку вершину, рефлекторно тягнешся за фотоапаратом. Серед зеленого моря височіють велетенські кам’яні брили. Цей фантастичний краєвид вартує легенд.

Іван Бондарев