23 березня Володимирові Флису виповнилося б 90 років. Про цього всебічно обдарованого музиканта і талановитого композитора свого часу було написано в музичній літературі багато. А особливо як теоретика музичної культури його вважали першим серед найкращих — це, скажімо, підкреслив у 1968 році навіть чільник Спілки композиторів тодішнього СРСР Т. Хрєнніков. Якби не вроджена скромність і невміння «диригувати ліктями» серед музичної братви, В. Флис неодмінно здобув би звання заслуженого. Його запрошували на викладацьку роботу академічні ВНЗ Ленінграда та Одеси, не переймаючись тим, що квасні патріоти комуністичного режиму навісили на цього чоловіка ярлик «українського буржуазного націоналіста». Юнак вступив до Львівської консерваторії ім. М. Лисенка одразу після війни — в 1946-му, а вже наступного року його, як і сотні студентів інших львівських ВНЗ, заарештували злочинні опричники НКВД. В. Флиса буцім упізнали на фотографії серед білоруських поліцаїв Пінська, які в 1942 році (?! — тоді Володимирові було лише 18) нібито тероризували мирне населення і, звичайно, вбивали радянських партизанів. Нещасний юнак зі Станіслава в той час не міг знати про ніякий Пінськ чи навіть Мінськ, алеѕ мусив зрештою піддатися тискові своїх мучителів: «Сознаєшся і заговоріш!..». Про це розповідав нашій родині Володимир після реабілітації в 1956 році. Йому, однак, разом зі старою і хворою мамою Анною заборонили проживати в рідній домівці у Станіславі, то мусив приписатися у стрийка Дмитра Флиса в Делятині, себто в нашій сім’ї. Про цей епізод біографії Володимира Флиса не можу не згадати, бо в розповідях інших авторів, які писали про нього, є чимало перекрученого й надуманого. Та незаперечний той факт, що репресивна машина тоталітарного режиму зламала долю юнакові, його здоров’я було підірвано і назавжди знищено. Отож, приїхавши на Прикарпаття після відбуття визначеного «найгуманнішим» радянським судом покарання, Володимир працював у Делятинському ліспромгоспі вихователем робітничої молоді. 1957 року він домігся від Міністерства культури УРСР поновлення студентом Львівської консерваторії ім. М. Лисенка, яку закінчив з відзнакою 1961-го. Повернутися до Івано-Франківська, до рідного дому на Трускавецькій вул., 31, В. Флису дозволили в 1960 році. У 1961—1963 рр. він працював викладачем в Івано-Франківському музичному училищі ім. Д. Січинського. Найбільше щастя від того, що син нарешті зміг займатися улюбленою справою, відчувала старенька мати, котра не просто любила Володимира, а молилась на нього. 1965-го В. Флис прийшов в улюблену Львівську консерваторію на викладацьку роботу. Мав написану дисертацію, але його «чорні ангели-хоронителі» не давали згоди на її захист. Втім, і без кандидатського ступеня студенти любили Володимира Васильовича — викладача мудрого, вимогливого й доброзичливого. Сягнуть згодом слави як музиканти, композитори його учні Ольга Криволап, Віктор Камінський, Ганна Гаврилець, Богдана Фроляк, Людмила Дума, Оксана Рапіта, Олександра Левкович, Олександр Опанасюк, Роман Стельмащук та інші. Помер В. Флис 7 серпня 1987 року, його прах покоїться на Янівському цвинтарі Львова. Мені, двоюрідному братові й товаришам Володимира Васильовича з консерваторії відмовили в тому, щоби поховати цього знаного і славного чоловіка на Личаківському меморіальному кладовищі. Бо, як пояснили чиновники, не мав він заслуг перед державою... Доробок цього композитора напрочуд розмаїтий: пісні, романси, увертюри, сюїти, симфонії, музичні супроводи до кінофільмів і театральних вистав, працював він також над двома операми. Сподіваюся, що митці, котрі знали Володимира Флиса за життя і співпрацювали з ним, скажуть з нагоди 90-річчя від дня його народження своє дружнє й водночас фахове слово про музичну творчість свого колеги і про нього як про людину. Роман ФЛИС |