У листопаді 1909 року поліцію Станиславова очолив Броніслав Лукомський, який раніше працював у Львові. Його діяльність у місті важко охарактеризувати однозначно.

Він докладав великих зусиль для боротьби з проституцією та торгівлею людьми. За його каденції на Зосиній Волі (тепер вул. Коновальця) значно поменшало «голоти обох статей, яка там розвелася і була причиною постійних бійок, скандалів і неспокою».

У березні 1910 року Лукомський вислідив і заарештував небезпечного злочинця, який замордував цілу єврейську родину. За це начальник поліції отримав премію від Міністерства внутрішніх справ у розмірі 1 тис. корон.

Але згодом Лукомський почав викликати все більше невдоволення у містян. Вони визнавали його заслуги, але вважали, що голові міської поліції бракувало вміння підтримувати дисципліну серед своїх підлеглих, які часто необґрунтовано застосовували силу до затриманих.

У листопаді 1915 року Лукомський і сам мало не потрапив на лаву підсудних. «Кур’єр станиславівський» повідомив, що за Лукомським, який на той час зник із міста, розіслано пошукові листи через підозру у злочині проти військової влади. У разі виявлення місцезнаходження Лукомського його належало відразу ж заарештувати.

У червні 1918 року той же часопис повідомив, що сліди колишнього начальника поліції відшукалися в російському містечку Царицино, де він виконував обов’язки секретаря табору цивільних полонених. При цьому «Кур’єр станиславівський» зазначав, що Лукомський залишив по собі в місті радше сумну пам’ять. Незважаючи на це, за Другої Речі Посполитої колишній начальник поліції знову став шанованою особою. Він замешкав у Львові і навіть написав книгу «Слідча служба, тактика кримінальна», яка була видана у Львові в 1924 році. В цій монографії автор висвітлював різні питання судової медицини та роботи поліцейського.

Підготувала Олена БУЧИК