За Другої Речі Посполитої громадяни, чиєю рідною мовою була українська, мали право подавати заяви до судів та інших офіційних інстанцій українською мовою – пише “Західний кур’єр“.

Це право було закріплене у законі про мову, але на практиці часто порушувалося. В 1937 році станиславівське староство накладало штрафи на містян, які подавали українською мовою зголошення до евіденції людності (довідки щодо руху населення, тобто зміни місця проживання, складу сім’ї тощо). Такі зголошення староство не приймало, а потім накладало штраф за їх неподання.

Свої дії староство аргументувало тим, що це зголошення не вважається «заявою» чи «поданням», а отже, мусить бути складене польською мовою. Українці Станиславова, обурені діями староства, подали до суду, і у квітні 1938 року «справа про українську мову» розглядалася в Окружному суді.

Газета «Діло» повідомляла, що «на розправі оборона вияснювала, що вжите в законі про мову слово «подання» треба розуміти як кожне без виїмку письмо, вношене до самоуправних урядів та інстанцій у справах їх компетенції. Зацитовано теж текст законодавчих мотивів до закону про мову, які цю справу безуспішно вияснюють». В результаті майстерного захисту процес було з тріумфом виграно, а дії староства визнали незаконними. Станиславівським українцям вдалося відстояти свої мовні права.

Підготувала Олена БУЧИК