Як за Австрії, так і за Другої Речі Посполитої судові інстанції Станиславова вкрай рідко виносили смертельні вироки, і кожен такий випадок ставав справжньою сенсацією.

Так, у березні 1925 року до кари смерті засудили місцевого жителя Стефана Старчука за вбивство коханки – єврейки Тауби Корнспанн. Слідство з цієї справи тривало довго, аж поки вона не потрапила на розгляд суду присяжних.

22 листопада 1924 року обвинувачуваний завдав своїй коханці смертельних ударів ножем та ще й привласнив собі її майно. Під час допитів він стверджував, що Тауба Корнспанн постійно підмовляла його отруїти його дружину, а після цього втекти з нею до Німеччини. Того фатального дня коханка влаштувала Старчуку скандал і знову почала вимагати, щоб він позбувся дружини. Врешті-решт жінка витягнула ніж і почала погрожувати коханцеві, а потім навіть легко його поранила. Тоді Старчук і собі схопив ніж із полиці над каміном і завдав коханці кілька ударів в обличчя і шию. Від отриманих поранень жінка померла, а її коханець згріб із шухляд готівку, прикраси та інші цінні речі і зник.

Захисники обвинуваченого намагалися представити цей злочин як вчинений у стані афекту і підкреслювали, що вбита перша вчинила напад, а Старчук лише оборонявся, але судді взяли до уваги той факт, що обвинувачений, завдавши ударів, не розкаявся у своєму вчинкові, не намагався врятувати жертву, а, навпаки, ще й вчинив крадіжку її власності.

Саме ця обставина значно ускладнила становище підсудного і призвела до найвищої міри покарання. Вирок було винесено вісьмома голосами присяжних із дванадцяти.

Підготувала Олена БУЧИК