У листопаді 1913 року мешканці Станиславова побачили велику повітряну кулю. Вона стрімко знижувалась і невдовзі приземлилась на поле приміського села Вовчинець. З корзини вийшли два чоловіки, яких одразу оточив натовп селян. Повітро­плавці звернулись до них незрозумілою мовою, чим викликали підозри. Часи були непевні, у повітрі пахло війною, тож в аеронавтах запідо­зрили шпигунів і викликали поліцію.

На місце посадки прибув станиславівський комісар поліції Казимир Яніцкий. Він допитав прибульців і зрозумів, що то не шпигуни, а спортсмени. Два французи – Еміль Дюбонне та Велбі Журдон вилетіли з Парижа, аби дістатись до Одеси і встановити рекорд у 2400 км. Однак на території Австро-Угорщини вітер штовхнув кулю на фортечні укріплення Кракова. Гарнізон почав стріляти, куля отримала близько 20 пробоїн і, що дивно, не впала, а полетіла далі.

Через деякий час мандрівники побачили елект­ричні вогні, які пробивалися через густий туман. Французи вирішили, що то маяки Одеси, та пішли на посадку. А тими вогнями були лампи на вокзалі Станиславова…

Місцева поліція два дні розслідувала інцидент і встановлювала особи аеронавтів. Коли з’ясувалось, що вони тут без злого умислу, їх разом із кулею відправили потягом додому. Але перед тим мандрівникам ще виставили рахунок у 294 корони, куди входили транспортні витрати і штраф за нелегальний перетин кордону. Цікаво, що у цю суму комісар Яніцький включив і 40 корон компенсації для себе – за потрачений на прибульців особистий час. Схоже, він дуже цінував свій відпочинок, адже місячна середня зарплата у Станиславові становила 100 корон.

Іван Бондарев