Молодше покоління смутно уявляє, що таке суботник. Цей термін виник у СРСР, коли люди, замість відпочивати у суботу, виходили на якісь масові прибирання території, висадку кущів і фарбування бордюрів. Робили вони це не з власної ініціативи, а за наказом керівництва, якому, у свою чергу, «нарізали задачі» партійні органи.

Зрозуміло, що особ­ливого щастя люди не відчували, працювали мляво, а ще суботники часто завершувалися грандіозною пиятикою, пише Репортер.

В енциклопедії термін суботник пояснюється як: «Безкоштовна праця, під час якої виконується робота, котру мали б виконувати за гроші міські служби чи відповідні організації».

Але суботники існували не завжди. Коли переглядаєш підшивки «Прикарпатської правди» за 1940-1950 роки, то часто зустрічаєшся з терміном «недільник». Наприклад, у квітні 1948 року в Станіславі відбувся масовий недільник із впорядкування міста, в якому взяли участь 8800 людей. Тоді колектив фельдшерсько-акушерської школи навів порядок на Валах, працівники медичного і вчительського інститутів, разом зі студентами, якісно прибрали центральні вулиці. А от залізничники профілонили і Привокзальна площа залишилася брудною. Так само не надто рвалися працювати у неділю колективи облфінвідділу і бази постачання відділу охорони здоров’я.

Часто міська влада вдавалася до залучення безкоштовної праці для реалізації великих проєктів. Наприклад – будівництва меморіального кладовища чи капітальної реконструкції міського парку. Одних недільників було замало, тому робочі колективи приганяли на будову о 17.30 – після робочого дня.

Але чому «недільник», а не «суботник»? Річ у тім, що в СРСР до 1967 року був шестиденний робочий тиждень. Вихідним була тільки неділя. І то, як бачимо, не завжди…

Іван Бондарев