Неділя, 2019-09-22, 10:53 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2012 » Жовтень » 15 » Людина двох епох. Полонений командувач УПА Василь Кук «переграв» спеців із Луб’янки
1:54 PM
Людина двох епох. Полонений командувач УПА Василь Кук «переграв» спеців із Луб’янки
Наш співрозмовник — письменник і громадський діяч з Коломиї Михайло Андрусяк — автор книжок про боротьбу українців за свою державність у середині ХХ ст. Серед них — трилогія про УПА «Брати грому» (2001), «Брати вогню» (2004), «Брати просторів» (2007), відзначена у 2010 році Національною премією України ім. Тараса Шевченка, та документально-художня повість «Останні з когорти «залізних» (2012), в якій він розкриває таємниці чекістської операції «Перехват», здійсненої радянськими спецслужбами проти  українського підпілля у 1951—1953 роках на Прикарпатті.
Напередодні 70-річчя з часу створення УПА розмовляємо з Михайлом Андрусяком про чи не найколоритнішу та найконтраверсійнішу постать у Проводі ОУН Василя Кука, який після загибелі Романа Шухевича в 1950 році очолив усі українські підпільні структури (ОУН, УПА, УГВР), був заарештований органами радянської держбезпеки у травні 1954 року, залишаючись в ув’язненні погодився взяти участь в оперативних заходах контррозвідки і навіть поставив свій підпис під відкритим листом «До Стецька, Лебедя, Ленкавського, Ребета і до всіх українців, що проживають за кордоном», який згодом було поширено через підконтрольне КўБ «Товариство культурних зв’язків з українцями за кордоном» у діаспорі та газетах західноукраїнських областей.
- Як відомо, ви, пане Михайле, тривалий час вивчаєте архівні джерела Служби безпеки України стосовно діяльності Василя Кука. То хто ж він був насправді: людиною-легендою чи зрадником, який заради збереження власного життя пішов на співпрацю з ворогом?
— Почну, як мовиться, здалека. Василь Кук — псевдо «Медвідь», «Леміш», «Коваль» — із 1950 року головний командир УПА, був людиною енциклопедичних знань у багатьох галузях: історії, літературі, володів іноземними мовами тощо. Був він також неперевершеним конспіратором в ОУН. У підпіллі ОУН перебував від травня 1937 року до свого арешту внаслідок зради в травні 1954-го.
Будучи в підпіллі довгі 17 років, В. Кук не мав права на працю, навчання, спілкування з родиною, сімейне життя. Був постійно гнаний і переслідуваний польською владою, першими і другими совітами та німцями. В. Кук — майстер перевтілення: змінював звички, ходу, міміку та голос. Відрізнявся він від галицьких провідників ОУН тим, що одним із перших зрозумів роль та значення Великої України у національно-визвольній боротьбі. Саме тому налагодив оунівські підпільні структури у Дніпропетровську. Створив там штаб і мережу, яка працювала на всю Україну, Крим та навіть Трансністрію. Крім того, В. Кук творив у кожному обласному центрі, райцентрі та селах паралельну офіційній владу, яка працювала на ОУН.
Як геніальний конспіратор В. Кук налагодив також потужний зв’язок між Дніпропетровськом та західноукраїнськими містами — Львовом, Рівним та Луцьком. Кур’єрська служба, яку він створив, працювала як швейцарський годинник. Провідник розумів східних українців. 30 років радянської влади залишили свій відбиток на їх психотипі. Мислили вони інакше, ніж галичани і волиняни. Не уявляли свого життя без колгоспів, МТС тощо. Можливо тому В. Кук якось сказав: «Залишивши форму колективних господарств, ми надамо їм нового українського змісту».
- Як починався життєвий шлях провідника?
— Народився Василь Кук у великому селі Красне Золочівського повіту на Львівщині. Батько його працював на залізниці і був добрим ремісником. Власними руками ремонтував та виготовляв різні речі. Змалечку він навчав Василька тієї справи, що в юності йому знадобилася. Коли той став на шлях підпільної боротьби, то власноруч виготовляв вибухові пристрої.
Після чотирьох класів сільської школи батько віддав малого Василька до Золочівської гімназії. Початки навчання його в гімназії були важкими, з-під примусу, оскільки сільські хлопці не бачили сенсу в тому навчанні, бо поляки не давали українцям роботи. Великий вплив на формування  особистості Василька мали вояки УГА та армії УНР, які переходили його рідним селом. Він з ними багато спілкувався. Вони полюбили розумного й допитливого хлопчину. Їх виховання в українському дусі ледь не стало для нього фатальним. На зміну українським воякам прийшли польські. Кілька жовнірів заквартирували у новозбудованій хаті його батьків. Чесний та щирий Василько випалив їм в обличчя все, що думав про них і державу-окупантку Польщу. Один із жовнірів вхопив його і хотів кинути у криницю. Батько і сусіди вилами та косами відбили Василька. З тих дитячих років і став він на шлях боротьби із завойовниками, з якого не зійшов аж до смерті.
Виклади у Золочівській гімназії Василь часто прогулював. Як тоді говорили, «ходив гінтер» (поза школу), аж допоки батько не довідався та не надавав йому ляпасів. Можливо, так сіро і буденно й минули б гімназійні роки В. Кука, якби не «Пласт». Старший гімназійний товариш залучив його до цієї скаутської організації і життя сільського хлопчика, немов за помахом чарівної палички, з рутинного перетворилося враз на яскраве. До гімназії він уже як на крилах летів, оскільки навчальна днина у «пластунів»-гімназистів розпочиналася з молитви та руханки. Закінчувалася теж вельми цікавими справами. Саме у «Пласті» юний Василь Кук склав присягу на вірність Богові та Україні. 17-річним Василь очолив гімназійну, а відтак і повітову юнацьку організацію ОУН...
- А попереду на молодого революціонера очікували роки боротьби, перемог і втрат.
— Саме так. Василь та його друзі вельми серйозно готувалися до боротьби з ворогом. Організаційні заняття, бойові вишколи, фізична підготовка. Постійна праця заради самовдосконалення. Кук ретельно вивчав не лише рідну та іноземні мови, історію України, а й психологію, що надалі йому знадобилася у підпіллі. Настільною книгою юного підпільника був «Кобзар» Т. Шевченка. Героями були козаки, сильні духом і тілом герої творів Джека Лондона та інших зарубіжних авторів. Кумирами української молоді тоді були Дмитро Донцов та Фрідріх Ніцше. Поступово з Василем та організацією, яку він очолював, почали рахуватися і друзі, і вороги. Кожен його односелець мав за честь спілкуватися з розумним і розважливим юнаком.
Весь свій молодечий запал організована молодь спрямовувала не на п’яні забави та бездумні бійки, а на виховання селян у патріотичному українському дусі. Паралельно з УВО й ОУН діяли легальні українські організації «Просвіта», «Луг», «Сокіл», якими керували члени ОУН. У Львові було створено легальну робітничу організацію «Сила», яка була під цілковитим впливом ОУН.
Як повітовий провідник ОУН В. Кук часто бував у Львові, зустрічався в Академічному домі («на Камчатці») з лідерами студентського підпільного руху Ярославом Стецьком, Степаном Ленкавським, Богданом Гошовським та ін. Невдовзі він заприятелював зі студентом політехніки Степаном Бандерою. Кожен підпільник мусив напам’ять вивчити назви львівських вулиць, вуличок та провулків. Це було одним із найпильніших підпільних завдань. Знання Львова пригодилися юним підпільникам 1 листопада 1928 року, на десяті роковини Листопадового зриву, коли мирна українська демонстрація переросла в сутичку між українською студентською молоддю та польською поліцією, яка згодом призвела до польських погромів у Львові. Саме тоді, через десять років після поразки українських визвольних змагань, українська юнь продемонструвала світові, що може захищати українську справу зі зброєю в руках...

Закінчивши гімназію, Василь Кук вступив до Люблінського католицького університету, але закінчити його не зміг через активну підпільну діяльність. Встиг він декілька разів побувати і у польських тюрмах, а в травні 1937 року, рятуючи своє життя, змушений був, як говорили нелегали, «зійти», тобто піти у підпілля. Молодшого брата Василя, Гілярія, польська влада засудила до кари смерті і повісила 1937 року в Золочівській тюрмі. Така ж доля очікувала і на Василя. Та він утік. Ховався по лісах. Виходив на зв’язок завжди в іншому місці. Проводив нічні вишколи для молодих підпільників, які не знали, звідки з’являється та куди зникає таємний друг-провідник.
Вивчаючи архіви СБУ, я довідався про те, що в роки польської займанщини Провід ОУН доручив В. Куку організувати на території Тернопільської області підпільну друкарню. Він її зорганізував та назвав «Мандоліною». Працюючи у цій друкарні разом з побратимами, а розташовувалась вона у підземеллі (криївці), Василь  втомлювався, а тому часто після роботи прогулювався лісом. Якось він, як мовиться, носом до носа зіткнувся з ведмедем. Подивилися вони один на одного та й мирно розійшлися. Тоді він і взяв собі псевдо «Медвідь».
У 1939 році В. Кук, як і багато інших провідників ОУН, опинився в Кракові. Там він разом зі Степаном Бандерою, Романом Шухевичем, Миколою Климишиним та іншими  чільниками ОУН проводив велику організаційну роботу. Організував декілька пунктів нелегального переходу кордону з окупованої німцями Польщі до окупованої «совітами» Галичини. Створив ефективну підпільну мережу ОУН на Закарпатті. З вибухом німецько-радянської війни став одним із творців похідних груп і у їхньому складі вирушив на Велику Україну. У Василькові поблизу Києва його з друзями заарештували німці, та дорогою на Волинь йому вдалося втекти.
Невдовзі В. Кук очолив оунівське підпілля у Дніпропетровську, де створив потужну підпільну мережу ОУН, яка ефективно боролася з німцями та залишеною на окупованій території агентурою НКВС. Був він не тільки великим конспіратором, провідником, а й добрим військовиком. Пройшовши декілька військових вишколів, «Медвідь» провів загальне керівництво знаменитим боєм під Гурбами на Волині та зумів уберегти від розгрому Червоною армією відділи армії УПА-«Південь», якою командував.
Як ідеолог ОУН В. Кук написав багато праць. Найвідомішою  є праця «Колгоспне рабство». Задовго до цього він уклав практично-методичний посібник про основи конспірації в підпіллі, який замаскував обкладинкою з назвою «Пашні буряки».
- Чим займався В. Кук після приходу на галицькі терени «других совітів»?
— Після загибелі Романа Шухевича (генерала Чупринки) він очолив усі українські підпільні структури (ОУН, УПА, УГВР). Боротьба з новим окупантом продовжувалася у надзвичайно важких умовах через засилля агентури МГБ і вербування радянськими спецслужбами членів збройного українського підпілля. Чекісти почали не лишень створювати так звані агентурно-бойові групи, а й вкорінювати у підпілля своїх агентів із середовища  колишніх підпільників і добре вишколених кадрових працівників МГБ, організовувати легендовані «проводи» ОУН — від районного до окружного. Це деморалізувало не тільки підпільників, а й тих людей, які допомагали їм. Таких людей чекісти називали «пособнічєской базой». Вони насправді були тиловою базою підпілля, допомагали продуктами, житлом, одягом, взуттям, грішми, здійснювали розвідку на терені. Нерідко вони виконували функції зв’язкових. Тому цивільні люди страждали нарівні з тими, хто продовжував боротися з ворогом зі зброєю в руках. За найменшу вину комуністи карали простих людей дуже строго. Принесені в ліс для повстанців слоїк молока і буханка хліба нерідко коштували цій людині 25 років неволі. Методи поборювання визвольного руху комуністами відзначалися надзвичайними жорстокістю, цинізмом, підступом. Односелець «здавав» односельця, брат продавав брата, бо мусили рятувати життя власне, дітей, родини...
У західноукраїнських селах з’являлося дедалі більше  завербованих МГБ агентів, які у поборюванні своїх вчорашніх друзів по зброї не цуралися жодних способів, як і їх господарі у погонах. Досвідчений підпільник, грамотний політик і просто добра людина Василь Кук чудово усвідомлював трагізм ситуації, тому робив усе від нього залежне, аби молоді хлопці та дівчата виходили з підпілля, де на них чекала смерть, легалізувались і продовжували жити для України. У підпіллі залишались лише старі, загартовані кадри, які погоджувалися боротися до кінця і віддати своє життя за майбутню Українську державу.
- То був все ж таки, пане Михайле, Василь Кук зброєю в руках чекістів, чи не був?
— Не був. У травні 1954 року він з дружиною Уляною через зраду одного зі своїх помічників потрапив до рук ворога. Боротьбу з ним продовжував в умовах тюремної камери. Будь-які пропозиції керівників київського чи московського КўБ рішуче відкинув. Продовжив «гру» із КўБ уже як розвідник-інтелектуал. Полковник КўБ Георгій Санніков, випускник юридичного факультету Київського університету, якому керівництво доручало «розробляти» В. Кука, згодом зізнався, що тиждень готувався у бібліотеці до годинної розмови з «Лемішем». «Непідготовлений» до розмови з ним В. Кук «розкладав» його немов неграмотного хлопчака.
Методи допитів у внутрішній в’язниці КўБ змінювалися від солодких обіцянок до погроз розстріляти. Час від часу до камери В. Кука впускали дружину. Через «жучки» фіксували не тільки кожне слово, а й кожен подих. Подружжю Куків проводили «екскурсії» Києвом, Україною, демонстрували здобутки радянської влади. Схиляли до співпраці. У тих умовах в’язень номер один залишався незламним підпільником. Прогулюючись тюремним двориком, він нібито вибивав капелюхом порох зі штанів, а насправді азбукою Морзе подавав сигнали про себе. Така нерівна боротьба В. Кука із КўБ протривала шість років. Вирок смерті йому було винесено, але Москва заборонила його виконувати, бо КўБ хотів використати його у своїх агентурних іграх. Та Кук «переграв» спеців із Луб’янки. Якщо й писав якісь «покаяльні» листи, то тільки для того, аби продемонструвати друзям за кордоном, що збройна боротьба в Україні припинилась і щоб вони не присилали людей на вірну загибель.
- Чи були ви особисто знайомі із Василем Куком?
— Навчаючись у Київському університеті ім. Т. Шевченка, я познайомився із В. Куком у наших спільних знайомих. Був це 1981 рік. Мені здалося, що він історик, бо говорили ми з ним на історичну тематику. Ні Куку, ні мені гостина у наших спільних знайомих не сподобалась, бо панувала там атмосфера страху. Вдруге ми зустрілися з ним через десять років у вже незалежній Україні. До самісінької своєї смерті у 2007 році В. Кук користувався інтернетом. Був надзвичайно сучасною людиною. Людиною двох епох.
Роман ГЛАДИШ

Переглядів: 392 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019