Вівторок, 2017-09-19, 10:59 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2017 » Серпень » 31 » Малі Карпати над Дністром
7:27 PM
Малі Карпати над Дністром

Незвисько як унікальна археологічна скарбниця України і місце воєнних протистоянь. Це село на Городенківщині може похвалитися не лише Дністром, який біля Незвиська робить півколо, таку собі мальовничу підкову. Є тут і свої гори: Біла, Червона, Ксьондська. Тож місцеві люди кажуть, що у них Малі Карпати. Мандрівники ж називають це село Наддністрянською Швейцарією, а любителі старовини – археологічною Меккою, де можна простежити зміну культур упродовж десяти тисяч років. Через особливе стратегічне розташування його не оминали і війни.

В’їжджаючи в село, одразу відзначаєш незвичний ландшафт: ніби з гір спускаєшся в низовину. За однією з версій, від цього і назва села. Навіть сосни на тих горах дещо незвичні для Покуття. І якщо кожна гора має свою назву, то це вже щось та важить.
Попри Червону гору ми піднімаємося на Ксьондську разом з сільським головою Незвиська Миколою Ковальчуком та паламарем місцевої церкви Вознесіння Христового УПЦ КП Григорієм Королем.
День видався теж незвичним – надзвичайна спека і водночас пробувала свої сили гроза, більше лякаючи дощиком, ніж приносячи полегшення. Шукаємо намистинки суниць у траві, збираємо їх у букетики, дихаємо ніби аж медовим повітрям, слухаємо спів пташок і цвіркунів. А коли виходимо на галявину, де якось раптово за кущами відкривається вид на Дністер і каньйон – від краси та захоплення перехоплює подих.
– Тут Дністер робить такий півкруг від Возилова аж до Уніжа, – розказує і показує Микола Ковальчук. – По прямій там є перешийок, десь 800 метрів, а якщо по Дністру, то 18 кілометрів.
– Ось та гора ліворуч – Біла, – до розмови долучається Григорій Король. – Там колись було село, і церква там стояла. На горі, бо часто Дністер піднімався, води грали. У 1868 році храм розібрали і камінь перевезли сюди, де тепер наша церква.
– А навпроти гора Червона, тут проводилися розкопки і за часів Австро-Угорщини, Польщі, і в радянські часи, – продовжує сільський голова.
– А чому Червона?
– Бо грунт, бачите, до півгори червоний, глина така червона. Колись тут був фосфорний завод.
Григорій Король уточнює, що завод був у долинці, а на горі добували камінь. Була вузькоколійка, а нижче в будинку, куди «з Дністра була протягнена вода», – промивали землю. Добували камінь у спеціальних штольнях (місцеві наголос ставлять на останній склад). Їх було більше десяти. Зараз вони обвалилися, хіба видно вхід до деяких. Та і то здалеку не побачиш, бо дуже розрослися дерева і кущі.
– У час війни в тих штольнях переховувалися люди, – розповідає Григорій Король, який дитиною пройшов через ті страхіття.
З огляду на стратегічне розташування Незвиська – перетин доріг, поряд Дністер – тут точилися бої і в час Першої, і Другої світових воєн. У 1944-му на Білій і Червоній горі стояли радянські війська, за Дністром – німецькі. Через село упродовж кількох місяців проходив фронт. Тож авіаційні та артилерійські удари припадали на людські оселі.
– На другий день Великодня німці як збомбили село, то згоріло все дотла, рідко де вбереглася якась хата. Як налетіли, то небо було чорне від літаків, – Григорій Король згадує один з таких ударів, коли люди і почали ховатися у штольнях. – Хто тиждень там жив, хто два. Я малим хлопцем був, пам’ятаю, як одну жінку, Ольгу, що вийшла з штольні, аби принести хліба, вбив німецький снайпер. А потім люди переїжджали у другі села, евакуювались – Олієво-Королівка, Городенка і аж до Буковини.
У церкві в час війни знаходився госпіталь. Від бомбардувань храм не постраждав. «Бог охоронив», – кажуть місцеві люди. До речі, і в часи радянської влади цю церкву не закрили і не перетворили в музей чи склад – сюди на богослужіння приходили люди з навколишніх сіл.
А в центрі Незвиська є велика братська могила, де поховані близько восьмисот загиблих у цьому селі і довкола.
Зараз важко повірити, що до війни Біла і Червона гора були безлісі, то вже пізніше засаджені деревами. А ще ці гори та місця над Дністром багаті археологічними знахідками.
– Незвисько є своєрідною археологічною Меккою не тільки для Прикарпаття, а й для України, – розповідає його уродженець, краєзнавець Ярослав Левкун. – Тут проводили численні дослідження польські археологи Козловський, Престон, в радянські часи – ленінградські та українські дослідники Галина Смірнова, Лариса Крушельницька. Частина цих знахідок зараз у краєзнавчому музеї Відня, у петербурзькому Ермітажі.
На території Незвиська знайдені пізньопалеолітичні стоянки, поселення перших землеробів доби неоліту, трипільської культури, доби бронзи, скіфських і давньоруських часів та черняхівської культури.
Про деякі зі знахідок Ярослав Левкун розповідає детальніше.
– Мідну сокирку знайшов наш сільський коваль, на жаль уже покійний Василь Кушнір. Та сокирка є в мене, вона виставлялася в Чернівецькому університеті на кількох конференціях, занесена в каталог, бо таких сокирок на Західній Україні знайдено дуже мало. Декілька років тому глечики великих розмірів знайшов місцевий фельдшер Анатолій Козарук. Микола Боєчко на горі Білій знайшов угорський золотий дукат. Нумізмати знаходили чимало грошей римського періоду біля Дністра і на Червоній горі. Це підтверджує, що тут, над Дністром, свого часу йшла жвава торгівля. А сьогодні люди і далі, обробляючи присадибні ділянки, знаходять багато унікальних речей, особливо трипільських.
За словами Ярослава Левкуна, є навіть одне місце, яке ще можна досліджувати і чекати на несподіванки.
– З правого боку від мосту, що з’єднує села Незвисько і Лука, є земельна ділянка, як називали люди, шкільний город. Там проводили археологічні розкопки до дванадцяти шарів – і в кожному певна культура. Але сьогодні ця територія законсервована. І я дуже боявся, що як буде затоплення у зв’язку з будівництвом ГЕС на Дністрі, щоб не стерлися ці наші сліди. Бо це є елементи нашої матеріальної культури, які б ми могли показати світові – чим ми багаті і що ми маємо.
Ярослав Левкун видав книгу про давні старожитності Незвиська. Через рік-другий хочуть зробити до Дня села виставку давніх речей, які є у людей, та світлин знайдених артефактів, які тепер зберігаються в музеях – ці світлини свого часу пану Ярославу надала доктор історичних наук Галина Смірнова. Ще деякі експонати є у школі, де створюють музей.
– Є у нас різні рубила, скребачки кам’яні, кремнієві наконечники, грузила для рибальства, – показує директор Незвиського навчально-виховного комплексу Іван Кобилянський. – Стенди перевезли з приміщення старої школи. Тут коротенька історія – від найдавніших часів, середньовіччя, новий період історії і так далі. Навіть бивні мамонта знайшли на території села.
– І ніхто не претендує? (маємо на увазі солідні музейні заклади – ред.).
– А ми нікому не віддамо (сміється – ред.).
А те, що у Незвиську з давніх-давен селилися люди, Іван Кобилянський пояснює особливим геополітичним розташуванням: перетин торгових шляхів, сусідство Дністра. Плюс особливий мікроклімат, зумовлений затишністю низовини, оточеної горами.

А у видавництві «Місто-НВ» готується книжка краєзнавця Ярослава Левкуна «Якби гори заговорили» – тритомник з історії Незвиська.

Галина Добош


Переглядів: 7 | Додав: Dnister

Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 17. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2017