П`ятниця, 2019-09-20, 8:37 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Архів новин
Головна » 2012 » Вересень » 24 » Микуличин: на здибанку з Гуцульщиною
10:04 AM
Микуличин: на здибанку з Гуцульщиною
Село Микуличин, що на Яремчанщині, святкує 600-річний ювілей
Микуличин…У вигинах гористих,
Де зорі сплять, в таємностях кедрин
Лежить село – розкішне, променисте –
Серед кряжів захмарних і вершин.
Нестор Чир
Микуличин – село в короні гір, з розкиданими по навколишніх схилах ошатними оселями, гідними подиву архітектурними творіннями – дерев’яною церквою та дзвіницею, з розлогими полонинами, високими оборогами, увінчаними маленькими, наче іграшковими, дашками, численними пам’ятниками природи та культури. Це магічний світ гір, у якому ніщо насправді не пішло в забуття і вся теперішність просякнута історією. Хочеться ступити на стежку – чіпаш, торкнутися життєдайної води з джерела – чуркала, почути голос гірської сопілки – фрілки, погрітися біля полонинського вогнища – ватри…
Сьогодні Микуличин – курортна зваба Яремчанщини.
Днями Микуличин відзначає свій шістсотлітній ювілей. Про його заснування говорять лише легенди. За однією з версій, ще князь Данило Галицький нагородив цими землями воєводу Микулу. Тут був збудований Микулин сторожовий пост. А от знавець санскриту В. Кобилюх вважає, що назву Микуличин потрібно тлумачити буквально як «той, який іде під гору».
Територія Микуличина (раніше 435 кв. км) сягала на південь аж до хребта Чорногори. До виокремлення з нього в 1927 році самостійних громад Ворохти і Татарова, Микуличин був найбільшим за площею населеним пунктом тодішньої Польщі. Я. Фальковський у своїй праці «Західне пограниччя Гуцульщини» подає назви 46 присілків Микуличина згідно з урядовим документом 1856 року.
Микуличин також позначений на карті французького інженера Боплана 1650 року, на якій вперше подано докладну топографію тодішньої території України.
На урядових печатках Микуличина в 19-20-му століттях зображено коня, іноді навантаженого дерев’яними бочівками, так званими бербеницями. Це не випадково: за часів Австро-Угорщини коней в Микуличині було в 5-10 разів більше, ніж у підгірських селах. Їх часто винаймали жителі інших сіл і містечок для перевезення вантажів, зокрема в Угорщину. Справді, як писав С. Вінценз, «де гуцул, там і кінь».
В інвентарі за 1700 рік зазначено, що в Микуличині налічувалося «80 селянських господарств, 6 півдворищних, 47 хатників, 27 комірників і кілька рибалок». Горяни відробляли панщину й платили непосильні податки. Рибалок до роботи в панському фільварку не залучали, але кожен з них мав дати за рік 700 пстругів (форелі), сплатити 2 злотих данини та роговину.
У 16-му – середині 17-го століття на галицькому Прикарпатті, Буковині та Закарпатті посилюється опришківський рух. Мешканці Микуличина входили до опришківських загонів Василя Лунги, Івана Пискливого, Григорія Дранки. Найбільш яскраву сторінку в опришківський рух вписав славетний ватажок Олекса Довбуш. У 1741 році його загін мав сутичку з микуличанцями, які супроводжували загін кутських купців. Влітку 1745 року опришки розправилися з сільським багачем з Ворохти Мочернаком. А після загибелі Довбуша його четвертували і шматки розвісили на палях у селах Покуття та Гуцульщини, зокрема і в Микуличині.
Про греко-католицьку церкву в Микуличині відомо з 1701 року, проте храм тут було зведено раніше. Сучасна ж церква Пресвятої Трійці збудована і освячена в 1868 році. Її проект виконав архітектор Я. Чайковецький. Іконостас розписав відомий художник Корнило Устинович, який зобразив себе в образі св. Йосафата. Дослідник церковної архітектури Г. Логвин назвав дзвіницю микуличанської церкви маленьким шедевром, створеним рукою винятково талановитого майстра.
У 1862 році в Микуличині заснували Державну однокласну школу. Згодом з’явилася двокласна українська школа і трикласна польська. Микуличанці пишаються односельцем Миколою Дубовицьким, який народився 13 вересня 1903 року, дійсним членом НТШ, доцентом Гірничої академії в Кракові до 1939 року.
З 1 січня 1787 року польський шляхтич Ян Зайончковський уклав контракт на оренду корчми в Микуличині. До речі, один з найперших ресторанів на Гуцульщині згадується в 1879 році саме в Микуличині. Його називали католицьким: ймовірно, власником був поляк.
Краєзнавець В. Клапчук вважає одним із найстаріших лісопильних підприємств у регіоні микуличинський тартак в урочищі Форещик, який працював вже в 1787 році. Ще один тартак був на млинівці в урочищі Фальчі в 1842 році. Згодом у селі працювали державний тартак «Микуличин», тартак «Г. Собель і син», фабрика дерев’яної маси «Бескид». В останній, зокрема, пресували стружку для упаковки скляних та порцелянових виробів. В середині 19-го століття в Микуличині діяла скляна гута Г. Рогана, де виробляли листове скло та скляний посуд. Деякі микуличанці досі зберігають товстостінні пляшки і стакани з синього скла з того підприємства.
Для транспортування лісу з урочищ «Поляниця Чемигівська» і «Копчин» в 1910-1914 роках збудували вузькоколійку довжиною 20,9 км. Нею також радо користувались туристи, які милувалися чудовими панорамами довколишніх гір.
У 1901 році львівське товариство «Народна Гостинниця» орендувало в пароха о. Тадея Галайчука віллу поблизу залізничного вокзалу і відкрило український готель, де працювала бібліотека з читальним залом. Влітку цього ж року в домівці Ілларія Герасимовича відпочивав політичний діяч, публіцист Михайло Драгоманов, дядько лесі Українки. Як пізніше він сам згадував, «накупив у Микуличині гарних гуцульських виробів, найбільше нашийних виплетів з намиста – моду, котру мої дами-родички потім пустили на Україні». На одному з портретів ми бачимо його племінницю Лесю Українку з силянкою бісеру на шиї.
У 1890 році Микуличин відвідала англійська письменниця шотландського походження Мері Дові. Тут вона прожила цілий місяць. Згодом у своїй книзі «Дівчина в Карпатах» шотландка визнавала одяг селян Микуличина найчарівнішим, а особливо заворожили її постоли і кептарі.
22-23 квітня 1912 року в Микуличині побував майбутній престолонаслідник Австро-Угорщини Карл Франс Габсбург, який незабаром став цісарем (1916-1918), і його дружина княгиня Зіта з родини Бурбон – Парма. Для високого гостя тут влаштували полювання на готурів (глухарів).
На початку 20-го століття в селі відкрито крамницю художніх виробів народних майстрів. Микуличин здавна був осередком виробництва різьблених та інкрустованих (так званих «писаних») столів. М. Клапчук описав 120 таких виробів. Визнаними майстрами «писаних» столів, а також різьблених скринь і крісел були П. Сорохманюк, М. Зазульчаки (старший і молодший), Я. Тефледжук, Д. Вередюк, М. Стефаник та інші.
У міжвоєнний період мандрівники могли зупинитися на відпочинок у Микуличині в трьох туристичних станціях, готелі Здіслава Шера, пансіонаті «Говерла», «Домі здоров’я друкарів львівських», Санаторії львівських академічних шкіл. Біля останнього в 1938 році встановили пам’ятник опікунці студентства королеві Ядвізі.
Свого часу в присілку Микуличина Поляницях Чемигівських мешкав легендарний сотник УГА, командир гуцульського куреня січових стрільців Гриць Голинський. Уродженцем Микуличина є Микола Домашевський, доктор економічних наук, редактор журналу «Гуцулія» (США), який видав в Чикаго «Історію Гуцульщини» в 3-х томах. В 40-х роках 20-го століття в околицях Микуличина активно діяли українські повстанці, зокрема боївка УПА Юрія Кіф’яка на псевдо Шугай.
В останній чверті 20-го століття в Микуличині функціонували численні дитячі відпочинкові табори. У часи незалежності України зведено ряд пансіонатів, які відповідають найвищим рекреаційним вимогам, бурхливо розвивається зелений туризм.
Піднятися на смарагдові гірські вершини, вдихнути на повні груди цілюще гірське повітря, торкнутися до самобутньої гуцульської культури й історії – все це щедро дарує своїм гостям завжди чарівний Микуличин.
Світлана ФЛИС, краєзнавець

Переглядів: 498 | Додав: limnytcja







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019