Субота, 2019-10-19, 8:40 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Червень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Архів новин
Головна » 2019 » Червень » 14 » На галицькій дорозі зберігся слід… In memoriam Ігор Коваль
11:41 PM
На галицькій дорозі зберігся слід… In memoriam Ігор Коваль

«…Нещодавно мене запитали з підтекстом: “Чому я так часто пишу статті для районної газети?”. Адже мені могло би вистачити і надрукованих книг, наукових та науково-популярних статей у маститих виданнях. Пишу, бо ПРОСТІ люди в галицьких селах чекають живого слова. Пишу, бо ХОЧУ донести до кожного серця, якими великими і славними талантами багата наша, Галицька земля.
Пишу, бо сьогодні, коли людство живе у проголодь без добра, а все ситішими на Україні стають безнадія, зневіра та розчарування, то, може, життєписи наших побратимів стануть для когось уроком, як одержимі люди за найгірших обставин піднімаються до ВЕРШИН царства ДУХУ…» - такими словами кілька років тому відповів сл. п. Ігор Коваль про те, що він робив кожного дня – досліджував і популяризував.

Звичайно, з плином часу побачить світ комплексне дослідження про нього – як про особу, батька, активного громадянина, педагога, управлінця, краєзнавця.
Тепер, коли пам’ять та уява пригадують уривки бесід, різноманітні ситуації, їх важливо записати, щоб колись наступні покоління знали про нього – так, як він знайомив сучасників з Хмілевським, Чачковським, Пастернаком, Ауліхом, Фіголем та багатьма іншими.
Очевидно, що не думав, що в швидкому часі стане разом з ними в інших світах…
Зараз, коли він там, оцінюєш масштаб його постаті, жагу до досліджень, любов до рідного краю. Юнак з Львівщини, впродовж довгих років йшов дорогою до Галича, який полюбив і в якому залишився назавжди. Коли його запитували про дослідження минулого столичного міста, перспективи сучасності – завжди відповідав «До Галича потрібно йти щоденно!». Вражало, коли він проводив екскурсію і як починав дзвеніти його голос, коли цитував уривок Пастернакового свідчення про тлінні останки князя Ярослава Осмомисла – «Оцим присягаю, словом чести науковця….».

Вірив, що земля має довшу пам’ять, ніж люди. Можливо, тому вважав такою важливою археологію. Мандрівки полями, знайомство з пошуківцями давали йому невичерпний матеріал для досліджень. І хоча був часто критикований за те, що серйозно ставився до нелегальних пошуковців, мав переконання, що така дія є засобом збереження в пам’яті для майбутнього тих місць, де творилася історія.
Ймовірно, саме там в полях працювала його уява – міг бачити княжих воїв, будівлі храмів, фортифікаційні споруди…

Можливо тому, що добре відчував історію, міг легко переносити свої думки на папір – і кожен відчував, що його добрий стиль оповіді ніколи не був нудним.
Коло його зацікавлень було дуже великим – починаючи з біблійної археології і закінчуючи розкопками жертв НКВС. Тих, хто були довірені в його працю, завжди вражали ящики від печива, розкладені по периметру кімнати – в них збиралися матеріали його майбутньої докторської роботи, різні дослідження. Це справді будило уяву і залишалося в пам’яті.

Підготувавши ґрунтовну працю, міг написати простішу версію про проблематику дослідження, доступну для часописів. Був дуже талановитим – якби не був науковцем, то міг стати популярним журналістом. Цілком точно можна сказати, що про Коваля найкраще міг би написати і розповісти сам Коваль…

Кожен по своєму його знав. Є те, що можна оповідати десятки разів, є те, що назавжди залишиться поза кадром. В будь якому випадку, в різних життєвих обставинах міг і вмів бути неповторним – чи купуючи печиво в магазині, чи вітаючись на вулиці зі знайомими, чи йдучи на працю холодним осіннім ранком не защіпаючи плаща… Ті, хто мали чергування з ним в музеї, знали що день буде цікавим і вони завжди матимуть змогу почути якусь незнану історію.

Зараз, коли складаємо список його праць – бачимо цей величезний масив – дописів в часописи, статті в наукові збірники, окремі монографії. Проте, мало хто знає, що він взагалі не працював з комп’ютером. Міг годинами сидіти з кимось, хто елементарно володів роботою з ПК і терпеливо очікував, коли йому допомагали в пошуку джерельних матеріалів.

 

 

Пам’ять фіксує його постать чи з книжкою, чи з портфелем. Виглядав, як продовжувач справи «Руської Трійці» в сучасності, за енергійністю дорівнював найрухливішим просвітянам початку ХХ – го століття. Безсумнівно, що був місіонарем, бо мав місію – звернути увагу на те, що інші пропускали або вважали уже дослідженим. Він повертав з небуття постатті тих, яких зараз знаємо завдяки його монографіям.

Коли неодноразово виникало якесь питання – чи в розмові, чи навіть в дискусії у Фейсбуці, незважаючи на те, що вже було надано аргументовану і вичерпну відповідь, все знаходився хтось один, хто ще сумнівався і говорив «то треба запитати в Коваля!».

Ми думали, що великі люди жили перед нами, в попередніх століттях; а насправді вони жили посеред нас – і ми не завжди їх могли оцінити. Власне таким, неоціненим до кінця був Ігор Коваль.
Ми тішилися, коли всякими правдами неправдами діставали книжки Пеленського, Хмілевського і Чачковського, Пастернака – а тепер виявилося, що вони знайшли своє продовження в студіях Коваля, і рівноцінно стоять на полицях бібліотек.

Хоча, треба сказати правду – для багатьох, він ще за життя був легендою. В першу чергу, для студентства. Ми, як студенти дивилися з – за парти на тих «хлопців» – Грабовецького, Андрухіва, Арсенича, Коваля – часом бачили окремих з них у вишиваних сорочках і відчували радість з того, що вони є нашими наставниками. Тепер, коли частина з нас старші і самі на відповідальних посадах, і маємо вишиванки – задумуємося – що зовнішню форму (сорочку) ми дотримали, але чи ми стали такими, як вони?

Як освітянський управлінець і краєзнавець, добре знав область. При знайомстві з студентами любив запитати населений пункт їхнього походження, а якщо знав місцевих людей, то й міг поцікавитися поточним станом їхніх справ.
Молодь любив і поважав, молодшим давав відчуття цілковитої доступності (при тому молодший завжди дотримувався поваги), вмів слухати і без потреби не повчав.
Своїх молодших колег міг лагідно називати «козачатами». Міг довірити молодшому провести лекцію, мотивував свої дослідження не відкладати в «довгий ящик», а оперативно друкувати і випускати в науковий світ.
Часом висловлював стару монашу тезу «Молися і працюй!» - і хоча молитва була його особистим, проте активна праця була помітна.
Завжди в товаристві з любов’ю оповідав про своїх внуків; розказував, як приспівує з ними пісню «Варенички мої…».

Вмів визнавати свої помилки, хоча тяжко їх переживав. Часом роздумував над своєю кар’єрою, вмів критично її оцінити і сказати, що в певні часи мав “запаморочення від успіхів». В критичних обставинах, хоча міг би змовчати, але відчував важливість моменту брав слово і наводив аргументи.
Пригадується, коли ряд науковців підписували звернення до органів влади з застереженням проти відбудови Успенського собору – сам хоча їх підтримував, підпису не поставив, але на важливій конференції піднявся і чітко озвучив свою позицію, після якої ряд активних «відбудовувачів» (а ще раніше активних комсомольців та компартійців) мусіли покинути залу.

Коваль жив в історичній місцині, досліджував історію і сам став історією. Часом, ми не особливо цікавилися дослідженням минулого Крилоса – Галича, бо знали, що там є Патріарх досліджень – а він точно нічого не міг пропустити, щоб згодом втратити для науки.
Ми мали радість бути знайомим з ним. Тепер, багатьом з нас Крилос став ріднішим, і не тільки через те, що там цікаві пам’ятки історії, а через те, що там жив і творив наш колега…
Тут в одне поєдналося – феномен місця і людини. Звичайно, є розуміння Крилоса «до» і «тепер» - коли ти міг іти вулицею села і раптово зустрітися з Ковалем, пристати до бесіди і гарно провести час. Тепер маємо з того приємний спогад…

Пішов від нас на Провідну неділю, 40 - ок днів тому. І хоча багато з нас знали, що в останні місяці мав певні проблеми зі здоров’ям, для більшості це стало неочікуваним.
Подібно, як колись на Пастернакові розкопки, йшли люди до Крилоса, щоб віддати шану Ковалю – тому, хто любив ці місця і назавжди залишився тут.
Спочив в омріяному та улюбленому краї, на Качкові, поруч Галичиної могили; прощало його товариство в давній Успенській церкві.
Відійшов у синє небо, але залишився в наших спогадах…

Андрій Чемеринський


Переглядів: 29 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019