П`ятниця, 2018-08-17, 1:30 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2018 » Серпень » 10 » Найвідоміші похорони у давньому Станиславові
5:57 PM
Найвідоміші похорони у давньому Станиславові

Юрби людей, неначе повноводна ріка, затопили вулиці міста. На обличчях – урочистий сум і скорбота. Кожен думає про того, з ким місто сьогодні прощається назавжди. Сучасні іванофранківці так проводжають в останню путь лише справжніх героїв. У далекому минулому мешканці Станиславова гучно і з помпою віддавали шану магнатам, літераторам, бургомістрам і політикам. Але лише тим, хто справді заслуговував на це своїм життям і своїми справами.

 

Магнатська розкіш
19 травня 1751 р. на вершині слави й могутності помер Йосип Потоцький у своїй резиденції в Залізцях (нині Тернопільська область). Ставши в 1691 р. володарем Станиславова, він доклав чи не найбільше зусиль для розвитку міста. Він витратив величезні кошти на розбудову фортеці Станиславова, спорудив муровану ратушу, завершив будову колегіального костелу. Аби тіло не зіпсувалося, до Станиславова його везли у діжці з медом. На похорон магната з’їхалась величезна кількість гостей, було запрошено дві тисячі священиків. Вино лилося рікою, діжки з ним подавали десятками, а загалом на церемонію витратили майже мільйон злотих. Є легенда, що під час похорону всі 120 гармат місцевого гарнізону безперервно салютували, і від цього отримав тріщини костел єзуїтів. Його пізніше довелось реставрувати сину та спадкоємцю покійного Йосипа – Станіславу Потоцькому. Навколо катафалка встановили дерев’яні фігури чотирьох гетьманів з роду Потоцьких, а до торця домовини причепили портрет померлого у рельєфному обрамленні зі срібної бляхи. Цей портрет спочатку висів у костелі, а після війни вивезли до Польщі. Похорон Йосипа Потоцького, мабуть, можна вважати найбільш помпезним в історії міста.

Мандрівний небіжчик
18 липня 1887 р. у Станиславові помер відомий письменник, публіцист і революціонер Аґатон Ґіллер. Його життя було неспокійним і такою ж неспокійною була його смерть. Пишний похорон відбувся 20 липня, його детально описав журналіст Ґотфрід Кон, давній приятель померлого. «День 20 липня справді став днем пам’яті Аґатона Ґіллера в Станиславові. Від самого полудня почалися приготування до похорону, які набрали колосального розмаху. На всіх вулицях висіли жалобні плакати, ратуша і всі найважливіші міські будинки були прикрашені чорними прапорами з літерами «A.G.». Зблизька і здалека прибували делегації. Тіло винесли з будинку на вул. Камінського, 7 (тепер вул. Франка – авт.), і процесія рушила вулицями міста. На чолі ходи крокували працівники міської пожежної служби, за нею йшли представниці благодійних закладів, далі учні бурс, а за ними різні братства і товариства зі штандартами, шкільна молодь і делегації, які несли вінки. За ними слідували представники духовенства і юдейський кагал, далі несли труну. Жалобні покривала несли повітовий маршалок Брикчинський, бургомістр Камінський, заступник маршалка Шидловський і член повітового відділу Яблонський. За гробом ішла родина, депутати міської ради, професори, урядники і прості містяни, які бажали віддати покійному останню шану. Замикали процесію знову ж таки представники пожежної служби». З шостої до пів десятої години вечора тривала церемонія поховання, яку розпочав гарною прощальною промовою бургомістр Іґнацій Камінський.
15 червня 1890 р., через три роки після смерті публіциста, відбулася урочистість перенесення труни Ґіллера до нового мурованого пам’ятника роботи різьбяра Дикаса і архітектора Галіцького. В 1981 р. останки Ґіллера пережили ще одне «переселення». Коли цвинтар в Івано-Франківську почали руйнувати, представники Польського Союзу Народового у США перевезли труну до Варшави й перепоховали її на місцевому цвинтарі. На могилі встановили пам’ятник, подібний до того, який раніше спорудили в Станиславові.
Два українські похорони
10 червня 1902 р. в Станиславові помер українець Григорій Конкольняк, відомий лікар, директор міського шпиталю і колишній заступник бургомістра. Певний час він також займав посаду директора Каси ощадності – важливої фінансової інституції міста. Він заразився тифом від одного з пацієнтів під час виконання своїх лікарських обов’язків, що й стало причиною його смерті. Конкольняк був дуже популярною особою в місті, адже, перебуваючи на посаді бургомістра, поборов епідемію холери, що панувала в Станиславові в 1892—1893 рр. Він був відомий також своєю толерантністю, був щирим патріотом, але доброзичливо ставився й до людей інших національностей, тому на його похорон зійшлися представники різних громад. «Цей похорон став справжнім виявом глибокого жалю, який наша громадськість відчувала за померлим, – писала міська преса. – Над свіжою могилою гарну промову українською мовою виголосив священик Гробельський, в якій описав численні заслуги й чесноти небіжчика, а також його невтомну й працьовиту натуру. Від імені лікарів виступив пан Ґустав Добруцький, який довгі роки був заступником Конкольняка в міському шпиталі. На жалобний ридван лягли вінки від міської ради, Каси ощадності, лікарів міста, родини і численних друзів померлого».
На справжню національну маніфестацію перетворився похорон колишнього віце-президента ЗУНР Левка Бачинського у квітні 1930 р. Історики стверджують, що попрощатись із видатним політиком до Станиславова з’їхалися майже 50 тисяч осіб. Бачинський помер у Відні, тому тіло спочатку привезли потягом на вокзал, а далі рушили на цвинтар. Траурна процесія розтягнулася на два кілометри. За козацьким звичаєм труну тягнули три пари волів. Левко Бачинський був атеїстом, тому у процесії не було видно жодного священика, але попереду все ж несли простий хрест. За катафалком з домовиною йшли делегації з Городенки, Снятина, Дрогобича й інших міст і несли сотні вінків. Вулиці Станиславова були заповнені вщерть. Надгробок Левка Бачинського – один із небагатьох врятованих на старому станиславівському цвинтарі, знищеному в радянські часи, а тепер перетвореному на Меморіальний сквер.
Прощавай, бургомістре!
21 травня 1902 р. у Делятині помер колишній бургомістр Станиславова Іґнацій Камінський. Фраза «найкращий бургомістр» зобов’язує, але Камінський увійшов в історію Станиславова саме таким. Завдяки його зусиллям місто відбудували після Мармулядової пожежі, він ефективно вирішував одвічну проблему міста – брукував дороги й розширював тротуари, упорядкував площу Міцкевича. Камінський також був ініціатором створення Каси ощадності й Залічкового банку. За 20 років його каденції з’явилося кілька нових вулиць, відкрили міську газовню й започаткували газове вуличне освітлення, запрацювало пожежне депо, реальна школа й нова ратуша. Тож не дивно, що його смерть викликала щирий жаль у містян.
«В середу ввечері Рада міста, що зібралася на засідання, отримала сумне й болісне повідомлення, – говорилося в некролозі. – Багаторічний її голова, колишній бургомістр міста Станиславова доктор Іґнацій Камінський помер у Делятині. Розпрощався з життям бургомістр, улюблений всіма сучасними йому громадянами й жителями Станиславова, який давно вже перейшов до спокою хатнього життя, але його завжди добре згадували, він завжди був хвалою й гордістю для нас усіх. Хіба ж з днем смерті він перестане жити між нами? Нерухомою, тихою і холодною залишиться тільки його земна оболонка, а дух живе й завжди буде витати над Станиславовом, він залишиться вічно жити між нами, бо то дух громадянства, братньої любові, яка огортає всі суспільні стани, великої й гарячої любові до справи своєї батьківщини, якій він, не вагаючись, присвятив усі свої статки і життя».
23 травня тіло Камінського доставили потягом з Делятина до Станиславова. В жалобній церемонії на вокзалі Делятина взяла участь і делегація зі Станиславова – заступник бургомістра Кароль Фідлер, радник магістрату Юзеф Вежейський і представники ґмінної ради. 24 травня о восьмій годині ранку тіло померлого бургомістра доставили до рідного міста, а близько другої години дня на вокзалі зібралася величезна кількість жителів Станиславова, які прагнули віддати Камінському останню шану. Перед винесенням тіла з вокзалу жалобну промову виголосив бургомістр Артур Німгін, і Камінський востаннє помандрував вулицями міста. В похоронній ході взяли участь депутати міської ради, урядники повітової ради і староства на чолі зі старостою Юліушем Прокопчицем, представники місцевих братств і товариств, міської поліції та пожежної охорони. Всю цю величезну процесію очолював міський оркестр «Гармонія», який вигравав траурні марші. Службу за душу покійного провели представники всіх трьох релігійних громад міста. Могила бургомістра Камінського не збереглася, зате біля входу до кав’ярні «Профітролі» встановили йому пам’ятник, а в 2017 р. вийшов друком український переклад його спогадів.


Олена БУЧИК


Переглядів: 3 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018