Вівторок, 2019-09-17, 7:55 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2012 » Липень » 9 » Нариси військової історії Галича та околиць. 6-ий полк уланів Канівських
3:38 PM
Нариси військової історії Галича та околиць. 6-ий полк уланів Канівських
Військова історія Галича завжди була пов’язана з кіннотою. Військо, яке могло швидко пересуватися і бути грізною небезпекою для піхотинців, мало стратегічну цінність у всіх періодах людської історії. Галич впродовж століть бачив княжі кінні дружини, загони кінноти угорських та польських правителів, козачі полки, турецьких наїзників, кавалерію Австро-Угорської та Російської імперії, УНР. Востаннє у Галичі військова кіннота перебувала у 30-их роках минулого століття. 
Були це улани 6-го полку уланів Канівських – військової формації, яка є досить славною і користувалася великою пошаною як у ІІ Речі Посполитій (до 1939 р.), так і сучасній Польщі. Цей полк був заснований у 1917 р. і до 1939 р. належав до станиславівського гарнізону. Впродовж місяця з початку ІІ світової війни (1 вересня 1939 р.) полк воював у складі Подільської бригади кавалерії, брав участь в обороні Варшави, де після капітуляції столиці припинив своє існування.

З Галичем уланів 6-го полку пов’язують навчання, які ескадрони кавалерії відбували в місті та його околицях впродовж майже цілого десятиліття – від 1930 р. і до початку ІІ світової війни. Довідатися тепер про ті часи ми маємо змогу завдяки збереженим документам та спогадам галицьких старожилів.  Зокрема, в Інституті Польському і музеї імені ген. Сікорського в Лондоні (конверт «6 полк уланів») збереглися кілька світлин з передвоєнного періоду. На них зображений один з ескадронів польських уланів під час купання в р. Дністер. Дана подія відбувалася в районі між сучасним стадіоном та церквою Святого Миколая. Польські улани на конях, їхні командири на човнах – а поза ними відомі кожному галичанину Замкова гора, церква Різдва Христового, металевий міст – так зафіксовано в історії польську кавалерію в Галичі. Дані світлини було зроблено під час маневрів фотографічною робітнею для аматорських знімків Пасека і Терлецького. Світлини дають змогу ідентифікувати тільки одного провідника маневрів – ротмістра Богдана Добжанського.

Згідно спогадів сучасників, тоді юнаків, а тепер поважних старожилів (Чемеринський Роман Іванович, 1926 р.н.) програма маневрів уланів у Галичі виглядала так: «…Улани приїздили зі Станиславова і були в Галичі щорічно через ціле літо. В Галичі військових казарм не було, вони мабуть, жили в місті по квартирах. Основні їхні зайняття відбувалися в районі залізничного вокзалу, одразу за ним, в напрямку Тустані (між залізничною колією і дорогою попри церкву Святого Дмитра), була незабудована дільниця. Цей терен характеризувався тим, що на ньому були залишки шанців (окопів) з першої світової війни. Також, там були збудовані спеціальні дерев’яні перешкоди, які коні повинні були перестрибувати. Площа була обгороджена. Пригадується, як улани їхали колоною по дорозі від залізничного вокзалу на «Зарампу», ми юнаки, роздивлялися це військо. Улан 6-го полку мав зелений мундир, штани з вшитою шкірою, чоботи з холявами і шпорами. На голові шапка уланська – рогатувка, окантування – голубої барви…».

Кожен улан мав коня, яким опікувався. Він повинен був годувати його, споряджати і вміти на ньому їздити. Зранку кінь отримував 1,5 літра вівса, його напували. На зайняттях коні нічого не пили, тільки після повернення до стайні їх звільняли від вудил, тоді вони могли пити. Новобранці з самого початку їздили без сідла. Для того, щоб не впасти, вони повинні були тримати однією рукою повід, а другою – гриву коня. Після трьох місяців улани отримували шпори - тоді потрібно було бути в стременах, але одночасно вважати, щоб не поранити коня. Уланів навчали: «Насамперед кінь, потім зброя, а насамкінець улан». Після занять мокрих коней витирали соломою. Використовувалося подвійні поводи, аби можна було керувати конем в бою. Стремена, згорнута ковдра, мішки для вівса, запасні підкови – так спорядженими кіньми їхали на бойові вправи, на стрільби вистачало тільки сідла і карабіна через плече.
Через 2 - 3 км риссю, командир давав знак і наступала "зміна ноги". Перш, ніж улани навчилися правильно їздити, вони кілька разів падали з коня. Потрібно було знати як падати - цього не вчилося, кожен практикувався поодинці. Зате навчалося, як застрибнути на коня з бігу. Необхідно було вскочити в сідло, зробити «ножиці» і в русі повернутися обличчям до крупу коня, або зістрибнути з коня так, щоб не отримати копитом. Згодом, це пригодилося в бою. З лівого боку до сідла була причеплена шабля в піхві, з правого – бойові ланци. На вправах в повному галопі улани збивали плетені солом'яні кошики. Шаблею стинали вербові гілки. Коней підковували самостійно, іноді так, що кінь міг кульгати. В підковах було 6 гвинтових закрутів, які увечері викручувалися, а рано – почистивши копита, встановлювались назад.

Звісно, улан на коні виглядав дуже привабливо. Багато юнаків мріяли відчути себе кавалеристами, проте час не стояв на місці. Технічний прогрес поступав вперед – польська кавалерія не могла протистояти потужним німецьким танках і відіграти якусь значну роль у вирішенні долі битви.  У цих боях вона могла тільки скласти свої життя в боротьбі з німцями… 
Ще раз польська кавалерія була у Галичі в самому розпалі військових дій. У вересні 1939 р. з початком ІІ світової війни у Галичі перебував штаб операційної групи «Дністер» під керівництвом генерала Максиміліяна Мілана – Камського. Його завданням було утримувати 170 – ти кілометровий відтинок берегів Дністра. В склад групи входили один батальйон саперів, полк корпусу прикордонної охорони «Поділля» та полк кавалерії підполк. Володимира Гілевського. Ці військові частини за наказом командування не взяли участі в боях і 18 вересня перейшли румунський кордон. Трагічніша доля спіткала інших військових та чиновників Речі Посполитої, які через Галич теж прагнули виїхати у Румунію. В районі галицького залізничного двірця, на перехресті доріг в напрямку Тустань і Станиславів, Червона армія зупинила значну транспортну валку втікачів. Всіх їх було затримано. Офіцерів чекала Катинь… Впродовж цілого місяця на т.зв. «толоці» (пасовиську вздовж сучасної вулиці імені Степана Бандери – А.Ч.) перед будинками галичан стояли два десятки покинутих великих військових автобусів, якими поляки хотіли втекти від східного окупанта – СРСР. Але це вже інша історія…
Андрій Чемеринський. Член НСКУ, магістр історії

Переглядів: 610 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019