Середа, 2018-01-17, 11:10 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2017 » Грудень » 29 » Невідома стометрівка Франківська – парний бік
9:56 AM
Невідома стометрівка Франківська – парний бік

У минулій статті за допомогою старих фото ми дослідили, як колись виглядала стометрівка від перехрестя з вулицею Шашкевича до розвилки з Вагилевича. Тоді розглядали непарний бік вулиці, сьогодні – протилежний.

Найглибше у цей район забрів фотограф, який мав замовлення від книгарні Романа Ясельського на серію поштівок з видами Станиславова. На одній з них, що вийшла на початку 1910-х, бачимо кам’яницю Маршалкевича (Незалежності, 16, № 1). Її історія детально описана у книзі «Івано-Франківськ: погляд крізь століття». А поштівка є цікавою тим, що дає можливість трохи зазирнути у «мертву зону», якою є дальній кінець стометрівки. Сьогодні колишню кам’яницю Маршалкевича зліва підпирає споруда обласного управління фіскальної служби, яку вперто називають податковою. Що стояло до неї?

Логічно припустити, що раніше там тулились якісь халупи, але це не зовсім так. На поштівці Ясельського ліворуч видно кут капітальної двоповерхівки. Роздивитись будинок повністю допоможе інтернет. На сайті SkyscraperCity хтось виклав фото вулиці Сапіжинської (№ 2). Це міжвоєнний період, тротуаром прогулюється родина, а позаду вгадується кам’яниця Маршалкевича. Якщо зображення збільшити, то далі видно і двоповерхівку. Вона мала щонайменше п’ять вікон по фасаду і балкон посередині. Лівіше – якась біла пляма, можливо, бічна стіна одноповерхової хати, а далі – обриси будинку № 30, він є і нині, там працює кафе «Каравай».

Сьогодні всю площу від будинку Маршалкевича до «Караваю» займає будівля податкової. Про передісторію ділянки є кілька версій. Краєзнавець Мирон Мицан у книзі «Станиславівські вежі» пише:

«В середині 60-х років минулого століття на місці чотирьох невеликих старих кам’яниць звели велику сучасну будівлю, яка своїми розмірами та надто прямими лініями аж ніяк не вписувалась у сецесійну химерність навколишньої забудови».

Отже, колись там стояли чотири будинки. Але старожил Роман Білан розповідає зовсім інше. Каже, у 1950-х там був розлогий пустир. Через близькість до цент­ру на галявині часто зупинялись мандрівні цирки і діти з усього міста бігали туди на вистави.

Коли ж збудували податкову? У 1962 році архітектори Іван Гринів і Микола Назаров отримали зав­дання розробити проект будинку проектно-конструкторського технологічного інституту лісової промисловості, скорочено – ПКТІ. Зеновій Соколовський, автор книги про радянських архітекторів, згадує, що тоді існував режим жорсткої економії, коли зодчих ретельно контролювали і гостро карали за кожен зайвий квадратний сантиметр і перевитрату коштів. Об’єкт здали у 1967-му, вийшов він дещо страшненьким. Це була типова радянська коробка, де перший поверх викладений чорною керамічною плиткою – як у провінційному громадському туалеті.

За незалежності будівля відійшла податковій службі. Її керманичі замовили проект реконструкції, яку здійснили у 1999 році, під керівництвом архітектора Станіслава Синько. У результаті будинок набув презентабельного вигляду – шатровий дах, аттик, вертикальні пілони, надбудований шостий поверх із півциркульними вікнами. З того часу пройшло менше 20 років, але знайти фото податкової до реконструкції майже нереально – у всіх путівниках, альбомах та в інтернеті є лише модернізований варіант. Але в архіві Зеновія Соколов­ського це фото є! (№ 3).

Одразу за податковою стоїть помпезна сецесійна кам’яниця з атлантами і каріатидами. Дивно, але старих поштівок з нею нема. Будинок спорудили у 1911-му на замовлення інженера Якуба Катца. Архітектори кажуть, що це один із найкращих зразків модерну (сецесії) в місті. Зрозуміло, що Катц не займав усі чотири поверхи – він здавав жилплощу квартирантам. І пан інженер вмів підбирати клієнтів – тут мешкали один із найбагатших містян, власник нафтоперегінного заводу Генріх Габер і відомий фотограф Мар’ян Єдрік.

У 1970-х на першому поверсі працювали магазини «Молоко» та «Пиво-вино». Звісно, останній був популярніший і мав народну назву «тридцятка» – через відповідний номер кам’яниці. У наступному десятилітті розливайка поступилася місцем фірмовому магазину хлібобулочних виробів «Каравай». Її вивіску ми бачимо на світлині фотографа Любомира Стасіва (№ 4). Потім там існувало кафе «Рената», але нещодавно власники повернули йому «історичне» ім’я.

Будинок фабрики індпошиву одягу є крайнім на парному боці стометрівки. Його проектував потужний архітекторський колектив – Володимир Лукомський, Леонід Попиченко, Іван Гринів, Олександр Фольта. У книзі «Івано-Франківськ. Місто давнє і сучасне» споруду охарактеризовано так:

«У чітких прямолінійних формах, вивірених пропорціях простежуються кращі риси функціоналізму 30-х років».

У краєзнавчій літературі можна зустріти дві дати спорудження будинку – 1963 або 1964. Існує цікава фотографія, де фабрика індпошиву ще будується (№ 5). Вона зберігається у родинному архіві художникаЄвгена Самборського, чий дід будував цей об’єкт.

Фото новобудови це, звісно, добре, але відповіді на головне питання – що ж там було колись – воно не дає. Старожил Володимир Баран каже, ділянка залишалась незабудованою аж до зведення фаб­рики. За Польщі, під час війни, навіть у п’ятдесятих там розташовувався паливний склад. Втім, на території не було жодного резервуару з соляркою чи бензином. За невеличким парканом ховалися паляниці дров і купи вугілля, якими мешканці міста опалювали свої помешкання.

Слова Барана підтверджує старе фото з колекції Зеновія Жеребецького (№ 6). Це 1937 рік, робітники копають котлован під майбутній будинок на Незалежності, 89 (де нині піцерія «Пеперончіно»). Позаду видно торцеву стіну кам’яниці Катца, лівіше починається паркан, що огороджує якісь сарайчики. Це і є дров’яний склад. Але найцікавіше інше. Виявляється, там, де тепер клумба перед фабрикою індпошиву, колись стояла одноповерхова хатинка, обернена до вулиці Січових Стрільців. Також зверніть увагу на смугасту дерев’яну будку. Схоже, 80 років тому заїхати на стометрівку теж було не зовсім просто.

У статті використані ілюстрації з архівів Зеновія Жеребецького, Зеновія Соколовського, Любомира Стасіва, Євгена Самборського.

Іван Бондарєв


Переглядів: 9 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Copyright MyCorp © 2018