Олексій Волянський народився 7 жовтня 1862 року в селі Звинячі Чортківського району на Тернопільщині. Ще з дитячих років присвятив своє життя служінню Богові. Його батько, дід і прадід також були священиками, а далекі предки походили з села Волі Самбірського району на Львівщині, через що, мабуть, і носили таке прізвище. У 1886 році Олекса взяв собі за дружину Марію Бурачинську з Криворівні. Батько дружини, Андрій Бурачинський, був священиком. У 1894 році батько помер. І тепер священиком стає Олекса Волянський. Він служив у Криворівні тридцять років. Невдовзі після одруження в сім’ї Волянських народжується дочка Володимира, через деякий час – син Роман та найменша дочка Кикемія. За час служіння в Криворівні в о. Волянського з візитами побували багато видатних особистостей, а саме: І.Франко, М.Коцюбинський, Л.Українка, О.Кобилянська, В.Стефаник, Г.Хоткевич, О.Олесь, А.Крушельницький, О.Маковей, художники І.Труш, І.Северин, М.Жук, Ф.Красовський, літературознавець М.Могилянський та інші. У резиденції в Криворівні отець Олекса мав багату бібліотеку й архів. Бути б їм національним багатством України, якби не перша світова війна. Російські офіцери все спалили, в тому числі й листи Івана Франка до Олекси Волянського. Решта реліквій догоріла вже разом з резиденцією в Соколівці від тих самих рук. Перша світова розкидала родину священика по світах. З утворенням ЗУНР отець Волянський активно включився в процес державотворення. Дочка Володимира опинилась у Відні, син Роман загинув невідомо де і коли, а дочка Кикемія виїхала на Волинь з учительською місією УСС. У лютому 1923 року о. Олексу переведено на парафію до Соколівки, де служив до кінця свого життя. У Соколівці отець Волянський виховував трьох своїх онуків, дітей Кекилії. Поховав дружину Марію (1935 р.), а також зятя Мар’яна Гардецького (1938р.). З наближенням фронту, з почуттям невимовного болю відправив всю родину Кикемії в еміграцію, а сам зі словами «Добрий пастор отари не покидає в час небезпеки!» залишився в Соколівці. У Соколівці ще живуть люди, що пам’ятають отця Олексу. Розповідають, що це був пастир строгий, ревний у вірі й вимогливий до парафіян. Мав могутній голос, і його проповідь з амвона було добре чутно й надворі за сотню метрів від церкви. Якщо хтось під час літургії поводився неуважно, священик міг випровадити його з храму. Відданість справі віри, вихована ним у соколівчан, відіграла, мабуть, вирішальну роль у тому, що навіть у часи найбільшого розгулу безбожництва церква в Соколівці не була закрита ні на один день… 2 березня 1947 року о. Олекса спочив у хаті Ярослава Стефурака і був похований поруч з дружиною Марією на цвинтарі в Соколівці. Священик Олексій Волянський запалив у тисячах душ любов до України, сприяв зростанню національної свідомості, вихованню патріотичних почуттів, розвиткові національної культури в умовах історичного зламу епох. Життя цієї благородної людини часто було дуже важким. Щастя не завжди посміхалося о. Олексі. Та все ж таки він добився своєї мети у житті – зробив чимало добрих справ і подарував щастя людям, тому його пам’ятають і люблять люди й сьогодні. Ганна Пророчук, педагог-організатор Соколівської ЗОШ І-ІІ ступенів |
