Понеділок, 2018-09-24, 4:47 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2018 » Серпень » 26 » Озеленення на віденський манер. Парки і сквери старого Станиславова
7:51 PM
Озеленення на віденський манер. Парки і сквери старого Станиславова

ХІХ століття було плідним для озеленення нашого міста. Більшість нинішніх зелених зон у центрі Франківська – саме звідти.

Легендарна Краттерівка

У 1823 році до Станиславова прибув новий окружний староста – онімечений чех Францішек Краттер. Він одразу взявся за комуналку. Почалось розширення і брукування вулиць, площ, прокладання стічних канав, встановлення масляних ліхтарів. У той час на місці теперішнього Вічевого майдану, як раз навпроти поштамту, був город братів Агопсовичів, де росла цибулька, картопля і т. д. Краттер орендував їхню землю з правом подальшого викупу. За наказом старости там висадили декоративні кущі й дерева, проклали доріжки, встановили лавочки. Відкриття відбулось у липні 1827-го. Так у місті з’явився перший публічний сквер, який в народі охрестили Краттерівкою. Вечорами там грав військовий оркестр, послухати який сходилася ледь не половина Станиславова.

Натомість, уже в 1847-му історик Грибович пише, що «нині той публічний сквер цілком занедбаний». Оркестр більше не виступав, кущі розрослися, на лавках спали волоцюги, а порядні люди намагалися обходити Краттерівку стороною. Наприкінці 1850-х, після сильних дощів, там утворилась величезна калабаня, на березі якої містяни стали викидати сміття.

Лише у 1867 році, завдяки ініціативному заступнику бургомістра Ігнацію Камінському, оту смердючу «оазу» в центрі міста вдалося впорядкувати. Сквер пережив друге народження, і хоч офіційно його потім назвали плацем принцеси Гізели, народ вперто продов­жував іменувати Краттерівкою. Чомусь фотографи не приділяли достатньо уваги скверику і на старих поштівках видно лише його невеликі фрагменти. Хоча він зай­мав чималу площу і простягався від теперішнього ЦНАПу до вулиці Січових стрільців.

За Польщі посередині скверу встановили плиту невідомому солдату, попри який проходили колони демонстрантів під час державних свят. Утім, саме за Другої Речі Посполитої стався початок кінця старої Краттерівки. У 1938 році з боку вулиці Собеського (Січових стрільців) збудували величну споруду поштамту, внаслідок чого територія зеленої зони зменшилась на третину. На фото радянського періоду добре відстежується, як дерев стає все менше і менше, площа поступово вкривається бетонними плитами. Сьогодні про стару Краттерівку нагадують лише пару дерев, що якимось чудом збереглися.

Таємничий «Праттер»

При написанні цієї статті ми намагалися дотримуватись певної хронології. Якщо дати закладання більшості міських скверів відомі, то з цією зеленою зоною до кінця не все зрозуміло. Тим не менш, є непрямі вказівки, що наступний за старшинством сквер – саме цей.

У своїй книзі «Станиславів і станислаівський повіт з погляду історичного та географічно-статистичного», що вийшла у 1887 році, Алоїз Шарловський описує зелені зони міста. Історик нарікає, що свого парку Станиславів не має, натомість перелічує невеличкі сади – Краттерівку, Вали і площу Франца Йосифа. Також він згадує одну загадкову місцину, яка більше не фігурує у жодних літописах. Шарловський описує «групу дерев при Тисменицькій дорозі під назвою «Prater», від кількох років улюблене місце для розваг в літні місяці для нижчої верстви населення».

Енциклопедії підказують, що «Пратер» – це великий парк у Відні, відкритий для громадськості ще у 1766 році. Традиція називати місцеві локації на столичний зразок у Станиславові існувала давно – згадаймо Бельведер. Але де містився прикарпатський «Пратер»?

У часи Шарловського Тисменицька дорога відповідала теперішній вулиці Незалежності. Тодішнє місто закінчувалось десь на перетині Франка / Мельника, отже, треба шукати далі – ближче до мосту. По праву руку від тракту містився християнський цвинтар, перед яким у 1885 році збудували євангелістську кірху, тобто ця дільниця відпадає. З протилежного боку, там де нині кінотеатр «Космос», було єврейське кладовище, яке теж мало підходило під «улюблене місце розваг» населення. Далі йшла колія, переїзд і густозаселений район Майзлі.

Втім, не треба так далеко ходити. У львівському архіві зберігається кадастральна мапа Станиславова 1848 року, що складається аж з 38 аркушів. На ній детально нанесений кожен будиночок, включаючи курники й літні кухні, земельні ділянки і навіть пам’ятники. Так ось, через дорогу від єврейського цвинтаря видно досить великий сквер із перпендикулярними доріжками та круглою клумбою (чи фонтаном?) по центру. За насад­женнями явно хтось доглядав, оскільки це була приватна територія. Шарловський писав свою книгу майже 40 років потому. За той час власники могли махнути рукою на той скверик, дерева розрослися і своїми кронами манили «найнижчі верстви населення» заховатись від літньої спеки.

Пізніші мапи демонструють, що смугу вздовж дороги забудували, але у глибині ділянки було ще достатньо вільної площі. Незайманою вона була аж до брежнєвських часів. У середині 1970-х там розгорнулось жваве будівництво. Серед новобудов домінував будинок політпросвіти, який здали у 1978 році. Фото Зеновія Соколовського зафіксувало, як зводять похмурі радянські коробки, а на передньому плані ще буяє острівець зелені. Буяв він до 2001, коли тут побудували регіональний офіс «Укрсоцбанку».

Залізничники, авіатори і танкісти

Якщо ви думаєте, що наступним громадським сквером стали Вали чи площа Міцкевича, то глибоко помиляєтесь. У протоколі засідань ради міста від 5 квітня 1875 року є запис про звернення комітету рільничо-промислової, тобто, сільськогосподарської виставки, із проханням влаштувати її в міському сквері «Під залізницею». Магістрат запит задовольнив, але поставив умову, що всі пошкоджені дерева, затоптані стежки і клумби та поламані лавки комітет після виставки відновить власним коштом.

Отже, там був справжній сквер з усіма атрибутами, при чому давно, якщо встигли вирости дерева. Коли його заклали? Цього ми точно не знаємо, але можемо припустити, що виникнення скверу пов’язане із будівництвом вокзалу. Двірець, як його тоді називали, спорудили у 1866 році, разом із залізничними майстернями, під час прокладання колії Львів-Чернівці. Він стояв на підвищенні, а прямо перед вокзалом було поле, де після дощів збиралась вода. Тому сквер вирішили розбити дещо правіше.

Сільськогосподарську виставку успішно провели, про неї захоп­лено писала преса, газети навіть подали кілька гравюр із зображенням головного входу та павільйонів. Втім, після завершення експозиції комітет не зовсім виконав угоду з магістратом. Сучасники згадують, що там часто розбивали свої намети мандрівні цирки і театри. Якби комітет відновив клумби і лавочки, то циркачі шукали б якесь інше місце для табору. Та й назва скверу «Під залізницею» остаточно зникає з міських мап, в подальшому він іменується «Плац повиставовий».

А от на плані Станиславова 1934 року ділянка зазначена як «міський сад Жвірки і Вігури». Сквер назвали на честь польського пілота-рекордсмена Францішка Жвірки і авіаконструктора Станіслава Вігури, які загинули в авіакатастрофі в 1932 році. Ініціатором перейменування став президент Станиславова Вацлав Хованець. Міська рада одноголосно прийняла пропозицію у листопаді того ж року. Цікаво, що Жвірку і Вігуру так часто згадували разом, що інколи траплялись казуси. Одного разу диктор польського телебачення, представляючи глядачам сина відважного льотчика, письменника Хенріка Жвірку, сказала у ефірі: «Дозвольте вам представити сина Жвірки і Вігури». Зрозуміло, що перед тим, як надати скверу імена таких достойних людей, міська влада зробила там реконструкцію, перетворивши витоптаний плац на симпатичний зразок садово-паркового мистецтва.

А далі була війна. За німецької окупації сквер піднявся у статусі і став Пластовим парком. У липні 1944-го Станіслав остаточно зай­няла Червона армія. В боях за місто загинуло багато військових, особливо танкістів, які здійснили сюди невдалий рейд у березні. Спершу їх ховали на кількох міських цвинтарях і центральних площах міста. Згодом вирішили перенести рештки червоноармійців у одне місце та створити єдине братське кладовище. Військовий цвинтар урочисто відкрили 23 жовтня 1946 року. Після того його кілька разів реконструювали, за місцевістю закріпилась назва «Віч­ний вогонь», а попередні назви вже ніхто не пам’ятає.

Далі буде.

Іван Бондарев


Переглядів: 5 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018