Вівторок, 2019-09-17, 5:42 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
 
Архів новин
Головна » 2013 » Вересень » 6 » Пан Каньовський
9:43 AM
Пан Каньовський
Якщо скласти рейтинг родини Потоцьких, а це понад 700 осіб, то у топ-десятку неодмінно потрапить Микола Потоцький, більше відомий як пан Каньовський. Життя цієї людини так обросло легендами, що іноді важко відрізнити правду від вимислу. Та ми спробуємо.

Пізня дитина
Достеменно невідомий навіть рік народження нашого героя. Одні дослідники вказують 1706-й, інші схиляються до 1712-го. Але всі кажуть, що майбутній пан Каньовський родився у пристойній родині. Його батько, Стефан Потоцький, був полковником коронних військ, старостою теребовлянським і канівським, а з 1726 року ще й воєводою белзьким. Дружина воєводи Іоанна належала до одного з наймогутніших родів Речі Посполитої – магнатів Синявських. Вони одружились у 1695 році, коли Іоанні було вже далеко за 30. Тож Микола був доволі пізньою дитино, а як відомо, саме таким чомусь особливо щастить у житті.
Повне його ім’я – Микола Базиль (Василь), не є звичним для римо-католиків Потоцьких. Може, хлопець народився 14 січня, на Василя, і батьки вирішили завоювати прихильність ще й греко-католицького святого? Як би там не було, але пізніше пан Потоцький постійно допомагав ордену отців василіан.
У подружжя була ще донька Тереза, але вона рано вийшла заміж та не відіграла ніякої ролі у житті брата. Історик Садок Баронч пише, що Микола мав ще дві сестри – Теофілію та Магдалину. Та, скоріш за все, вони померли у дитинстві, бо в інших генеалогіях про них не йдеться.
Подружнє життя Миколи Потоцького також оповите таємницями. Уже немолодим він одружився з такою собі Маріанною. Її батько, галицький стольник Дабровський, служив у Миколи-Василя економом. Зрозуміло, що приданого магнат не отримав, проте, Маріанна, певно, мала якусь родзинку, якщо вже підкорила його серце.
Брак виявився невдалим, згодом вони роз’їхалися: Микола мешкав у Бучачі, а Маріанна у сусідньому Підзамочку. Напевно, Потоцький діставав її і там, бо згодом жінка втікає до Львова, де хорониться у шпиталі кармелітів. Є версія, що в цій історії був замішаний молодий граф Годзіцький, який навіть бився із Потоцьким на дуелі. Так це чи ні, сказати важко, але вдруге Маріанна заміж так і не вийшла. Вона померла 23 січня 1783 року й похована у костелі отців францисканців у Львові. Дітей подружжя не мало.

Гроза опришків та єпископів
У 1724 році ще юний Микола відвідує Париж. Певно, то була освітянська подорож, популярна тоді серед аристократії. І виглядає, що народився магнат таки у 1706-му, бо що робити 12-річному хлопчикові у Парижі?
По смерті батька, з 1726 року молодим Потоцьким опікувався його вуйко – великий гетьман коронний Адам Микола Синявський. То була досить впливова особа у Речі Посполитій, близький друг Петра І, свого часу він навіть претендував на королівський престол.
За боротьбу з опришками пан Каньовський навіть отримав подяку від Галицького сеймику.
Освіту майбутній пан староста здобув у славнозвісному львівському єзуїтському колегіумі. Там він спромігся на цілих два наукових твори. Перший – переклад з латини спогадів священика Яна Дрова – Микола присвятив матері. Другою працею стала «Сукцесія князів і королів польських», яка побачила світ у 1731 році. Її Потоцький урочисто підніс сину знаменитого Яна Собеського королевичу Якову. Така вченість викликає повагу, та не слід забувати, що багато подіб­них робіт писали розумні кріпаки, а «освічені» паничі вештались по кабаках…
У 1733 році помирає мати, і тоді ж Микола стає канівським старостою. Польською «канівський» звучить як «каньовський» – саме з таким титулом Потоцький і увійде до історії. Крім того, молодого старосту обрали маршалком (спікером) Галицького сеймику. На виборах польського короля у 1735 році Потоцький голосував за Станіслава Ліщинського, але після його поразки присягнув на вірність Августу ІІІ.
У 1738 році разом зі своїми людьми невгамовний староста навів страху на мешканців Львова. Тоді з п’яних очей він навіть замахнувся на життя архієпископа Кароля Віжицького.
У 1746-1747 роках Потоцький обирався комісаром Радомського Трибуналу, а у 1750-му отримав мандат депутата Варшавського сейму. Навряд чи він там якось себе проявив, адже у ХVIII столітті купа сеймів були зірвані. Для цього достатньо було одному, навіть геть збідованому шляхтичеві крикнути сакраментальне «не позволям». Це називалося «ліберум вето», сенс якого полягав у тому, «аби глупа більшість не вказувала мудрій меншості».
У 1753-му Микола Потоцький очолив кавалерійську хоругву в коронному війську. Та вже через два роки за п’яні дебоші та знущання над мешканцями Львова (ну, не любив староста це місто) його виганяють з армії та ще й обкладають великим штрафом. Деякі джерела стверджують, що Каньовський особисто вбив від 40 до 150 людей, і за те його піддали баніції – позбавили громадянських прав. Після цього Потоцького міг убити будь-який шляхтич. Але, скоріше за все, до «бану» не дійшло – пан староста банально відкупився.

Своєю «столицею» Микола Потоцький обрав Бучач
У 1759 році на чолі надвірного (приватного) війська Микола Базиль боровся з опришками та навіть отримав за це подяку від Галицького сеймику. Але військові справи, як і політика, не надто захоплювали магната. У 1762 році він передає канівське староство троюрідному братові Йосипу Потоцькому і з того часу користується титулом «воєводич белзький».
У 1769 році загони барських конфедератів штурмували Львів. Багато дослідників називають їхнім керманичем Миколу Потоцького. Проте, незважаючи на його непрості стосунки із львів’янами, «воєводич белзький» не брав участі у цій авантюрі – Львів облягав його племінник, новий староста канівський Ігнацій Потоцький.
І з релігією у Каньовського усе було неоднозначно. Нагадаємо, народився він у родині добрих римо-католиків, освіту здобув у єзуїтському колегіумі. Та в 1758 році через відмову ксьондза пробачити йому гріхи перейшов до греко-католицької церкви.
Десь у 1772-1774 роках Микола остаточно відходить від політики та переселяється до Почаєва – у монастир братів василіан. Правда, схиму він не прийняв, а жив у окремому дерев’яному будиночку… з дівками.
Ось як пише про це його сучасник Францішек Карпінський: «Вранці і увечері ходив до церкви на молитву, доглядав за монахами, а, опріч того, у себе кілька дівок для розпусти тримав; ранком їх будив до молитви, яку разом промовляли; а якщо якась з них після молитви розсміялась, цибухом по плечах бив, щоб Бога не гнівила».
Незважаючи на такий спосіб життя, Потоцький примудрився стати ще й кавалером мальтійського ордену у 1775 році. На одному з портретів він зображений з Орденом Білого Орла.
Помер Каньовський 13 вересня 1782 року (за іншими даними – 15 червня 1782-го), похований у крипті Почаївської лаври. Він і тепер там лежить.

Маєтки пана старости
Микола був одним із найбагатших магнатів Речі Посполитої. Серед Потоцьких його статки поступалися лише власнику Станиславова Йосипу та Франциску Салезію, якого називали «короликом Русі».
Щорічний дохід пана Каньовського дорівнював 50 000 дукатам. До складу його латифундій входили Золотий Потік, Городенка, Гологори, Бучач, Підзамочок, Бариш і Печеніжин із відповідними ключами посілостей. Крім того, в руках Миколи було староство Канівське – одне з найбагатших у Польщі. За законами того часу чверть доходів зі староства йшла на утримання коронного війська, а решта – старості.
Своєю столицею Потоцький обрав Бучач, жив там у палаці потужного замку. Саме на Бучач пролився золотий дощ пожертв щедрого мецената, але про це дещо пізніше.
Не гребував Микола поживитись за рахунок королівської казни. Коли у 1739 році Поділлям пройшла російська армія, він виставив державі 12 млн. злотих збитків. Невідомо, чи компенсували йому всю суму, але й десятої частини з лихвою вистачило би на «подолання наслідків московської інвазії».
Певно, кожен чоловік у дитинстві бавився у солдатики. Потоцький не був винятком, а коли виріс, то створив своє приватне (надвірне) військо. Кількість його доходила до 3000 осіб і то була реальна сила в регіоні. Для порівняння – усе коронне військо налічувало близько 18 000 вояків, розкиданих по всій території польської держави.
Як не дивно, схильний до пия­тики й розпусти Потоцький не лише не промотав спадок, а ще й збільшив його. У 1764 році він заповідає свої землі троюрідному племіннику Янові Потоцькому. Ще через 10 років з’являється заповіт, за яким 200 000 злотих лишається дружині, а решта переказується різним церковним інституціям.
В останні роки життя магната мало цікавили гроші. Навіть коли на нього, наче з неба, звалився величезний спадок згаслої родини Опалінських, він переказав права на нього іншому претенденту – князю Адаму Чарторийському. Той дуже здивувався.
Іван Бондарев, Микола Головатий

Переглядів: 573 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019